Уже більше місяця не міняю на сайті газети опитування про інформаційну війну Росії проти України. Чекаю якоїсь оказії, після якої думки із цього приводу стануть менш актуальні.
На жаль, причина одноманітності наших соціологічних експериментів не у газеті, яку представляю, а Держави, у якій живу. Стабільних 60% (від 768 опитаних) читачів переконані, що: "… весь медіа-простір заповнений кацапськими піснями, фільмами про московських мєнтів та історіями про Пєцю і Машу.., а українські новини лякають і деморалізують". Тобто представляють чужі інтереси.
Зрозуміло, що відсутність у ефірі порєчєнкова і охлобистіна чи скандал навколо інтерівських кобзонів реально нічого не міняють. Позаяк морди інші, а суть одна і та ж – наш ефір окупований північно-східними ворогами.
І поки ця ситуація не поміняється, я переконаний, війна не закінчиться.
Десь у нет-повідомленнях промайнуло, що у Раду зайшов закон про обмеження воєнізованого телепродукту від окупанта. А що воно таке і як його будемо їсти, ніхто не розповідає. Я ж думаю, що цей юридичний документ є результатом підкилимових ігор наших телевласників. Швидше, горе від розуму. Бо, насправді, наші чиновники від інформації мають обмежувати процентно-інформаційні потоки від будь-якої країни. Бо сьогодні Московії сподобався Крим, а завтра румунам бракуватиме Дунаю, чи йоббікам стане тісно без Закарпаття…
Та й такого Закону буде замало. Має бути правовий документ принципово ширшим – про нацбезпеку. Аби будь-яким війнам запобігати: чи інформаційним, чи наземним, чи навіть підкилимовим. Байдуже.
Позаяк ще Талейран сказав, що у Держави нема постійних друзів. Є лише постійні інтереси.
