Нещодавно Івано-Франківщина втратила ще одну пам'ятку дерев’яної сакральної архітектури. Вдосвіта 6 липня з димом пішла церква Святого Миколая у селі Чернієві Тисменицького району, яка була побудована у 1842—1846 рр. Загалом за часів незалежності пожежі знищили вже понад два десятки прикарпатських храмів.
Майже всі датувалися позаминулим століттям. Втім, старовинні храми не лише горять. Їх руйнує час, а подекуди й людська недбалість. За деякими песимістичними прогнозами через сто років Західна Україна може повністю втратити цей неоціненний скарб.
Попередня резонансна церковна пожежа на Прикарпатті сталася у березні 2014-го. Тоді «червоний півень» знищив храм на території монастиря Святого Іллі у мікрорайоні Дора (Яремча), що датувався 1938 роком, пише "Західний кур'єр".
З меншим розголосом церкви горіли й по тому. В січні 2015-го невідомі намагалися підпалити пам'ятку архітектури національного значення церкву Святої Трійці у Микуличині (1868 р.). Правоохоронці, які працювали на місці події, знайшли шматки паперу і пляшку з маслом. Підпалювали церкву зі сторони, де розміщена «паламарка», в якій є свічки, електричні прилади. В цьому можна вбачати певну фаховість лиходіїв. Адже під час розслідування версія загоряння від електрики або непогашених свічок була б найімовірнішою. На щастя, полум’я не розгорілося…
В червні минулого року горів храм Святої Параскевії 1891 р. у Бубнищі (Болехівська міськрада). Завдяки оперативним діям вогнеборців та місцевого населення вогонь вдалося швидко погасити. Будівлю врятували, однак полум’я встигло знищити приміщення для вівтаря, іконостас та церковні речі, пошкодило покрівлю…
Загалом, як повідомили нам в управлінні ДСНС в Івано-Франківській області, з 2005 року в будівлях релігійного призначення (і не тільки дерев’яних) виникло 19 пожеж, збитки від яких оцінюються у майже 3,5 млн. грн.
Зазвичай пожежі в церквах стаються на світанку. Однак в червні 2009 року у Косові серед білого дня спалахнула дерев’яна церква Святого Василя Великого (1895 р.). За якийсь час від неї залишилося лише згарище. До речі, період 2006-09 рр. був чи не найчорнішим для дерев’яних церков. За цей період вогонь повністю знищив одразу дев’ять (!) храмів – у Ясенові-Пільному Городенківського району, Нивочині, Горохолині і Марковій Богородчанського, Добровлянах Тисменицького, Перевозці Калуського, Малому Ключеві і Лісному Хлібичині Коломийського районів, а також у Косові, про що йшлося вище.
Чому горять церкви? В управлінні ДСНС в Івано-Франківській області головною причиною загорянь називають порушення правил пожежної безпеки при влаштуванні та експлуатації електроустановок. Інспекторський склад управління постійно проводить перевірки протипожежного захисту. Особлива увага звертається на стан електрогосподарства та приладів опалення, шляхів евакуації, протипожежне водопостачання та сигналізацію, виконання заходів безпеки при користуванні свічками, наявність у будівлях вогнегасників, знаків пожежної безпеки тощо.
Власне, профілактика чи не єдиний засіб запобігання пожеж у храмах. Цьогоріч обласним бюджетом в рамках регіональної програми «Духовне життя» вперше закладено кошти на облаштування церков засобами протипожежної безпеки. На ці цілі передбачено 250 тис. грн.
Доволі часто люди кажуть, що дерев’яні церкви палять задля того, щоб на їхньому місці спорудити цегляні, значно більші за розмірами. Справді, у багатьох випадках поруч зі згорілими вже був залитий фундамент під нові храми. А от у Косові відновили церкву, ідентичну до тієї, що згоріла. Використали старі креслення. На відбудову пішло два роки. Стіни оброблено спеціальним матеріалом, який захищає дерево від пожежі, покрито безколірним лаком. Таке ставлення до відновлення пам’яток може слугувати прикладом для інших, – вважає заступник начальника управління культури, національностей та релігій ОДА Тетяна Лапка.
Завідувач сектору охорони культурної спадщини Андрій Давидюк наводить ще один приклад бережного ставлення до сакральної спадщини. У Криворівні, що на Верховинщині, під час реконструції церкви повернули оригінальний вигляд, знявши зі стін споруди не притаманну нашому регіону бляху. Відновили дерев’яну церкву і в Дорі, щоправда, дещо більшу за площею, ніж та, що згоріла. Однак, стверджують фахівці, то лише поодинокі приклади.
Точної цифри щодо кількості дерев’яних церков на Прикарпатті немає. Інтернет-портал «Дерев’яні церкви Західної України» задокументував на Івано-Франківщині 470 старовинних храмів. Насправді їх дещо більше. Свого часу майже всі були передані місцевим громадам, і саме вони згідно з законодавством несуть відповідальність за стан споруд. Саме від їхнього сумління залежить стан електричного господарства, якість матеріалів і фаховість при виконанні профілактичних робіт…
У 2008 році в управлінні культури, національностей та релігій ОДА підрахували, що негайної реставрації потребують майже півтори сотні дерев’яних храмів. Тоді вартість робіт оцінювалася у понад 18 млн. грн. (при курсу 5 грн. за долар). Зараз, як стверджує завідувач відділу культурної спадщини Андрій Давидюк, кількість храмів, які потребують порятунку, сміливо можна подвоїти. При тому, що держава з 2008 року припинила будь-яке фінансування таких робіт.
До речі, якщо все робити за законом, то процес реставрації храму є дуже марудним і вартісним. Ліцензію на виконання таких робіт мають лише кілька організацій. Лише проектна документація на невеличку церковцю потягне на 250-300 тис. грн., що в більшості випадків є просто непідйомною сумою для громади. Тож ремонти здебільшого проводять за формулою «дешево і сердито», після чого на деякі оновлені храми фахівці і поціновувачі сакрального мистецтва не можуть дивитися без болю.
Мистецтвознавець і архітектор Григорій Логвин казав: У світі є багато творів з мармуру, цегли та каменю, грандіозних за своїми фізичними параметрами, але немає такого довершеного розв'язання інженерно-конструктивної й планово-просторової структури, такої витонченості, висотного розкриття простору, як в українських монументальних храмах з дерева, і досягнуто цього не застосуванням дорогих матеріалів, не всілякими декоративними хитрощами, а здійснено в дереві сокирою і долотом. І з цієї точки зору народна архітектурна творчість є великим історико-культурним явищем і надбанням не тільки українського народу, але й інших народів світу…
З цими словами важко не погодитися. Як і змиритися з тим, що столітні дерев’яні храми, які пережили страшні воєнні лихоліття, вистояли у період радянського атеїзму, безслідно зникають у по суті мирний час. Чи то внаслідок пожеж, чи людської бездіяльності…
Володимир Горощак
Перелік дерев’яних церков, знищених пожежами за часів незалежності України:
— с. Голосків, Коломийський р-н – церква св. Миколая, 1859 р.
— с. Джурків, Коломийський р-н – церква Успіння Пресв. Богородиці, 1810 р.
— с. Товмачик, Коломийський р-н – церква Пресв. Трійці, 1852 р.
— с. Фатовець, Коломийський р-н – церква Собору Пресв. Богородиці, 1793 р.
— с. Задубрівці, Снятинський р-н – церква св. Миколая, 1830 р.
— с. Стецева, Снятинський р-н – церква Вознесіння Господнього, 1858 р.,
— с. Побережжя, Тисменицький р-н – церква Воскресіння Христового, 1828 р.
— с. Луги, Рожнятівський р-н- церква Св. првмч. Степана, 1865 р.
— с. Торговиця Городенківський р-н – церква Св. Миколая, 1894 р...
— с. Олеша, Тлумацький р-н – церква Арх. Михаїла, 1900 р.;
— с. Іллінці, Снятинський р-н – церква Св. Іллі, 1842 р.;
— с. Ясенів-Пільний, Городенківський р-н – церква Св. Миколая, 1882р.
— с. Горохолин Ліс, Богородчанський р-н – церква Успення, 1943 р.
— с. Малий Ключів, Коломийський р-н – церква Різдва Пресв. Богородиці, 1857 р.
— с. Нивочин, Богородчанський р-н – церква Св. Миколая, XIX ст.
— с. Добровляни, Тисменицький р-н – церква Воскресіння Христового, 1848 р.
— с. Перевозець, Калуський р-н – церква Св. Івана Богослова, 1904 р.
— с. Лісний Хлібичин, Коломийський р-н – церква Успіння, 1854 р.
— с. Маркова, Богородчанський р-н – церква Св. Івана Хрестителя, 1846 р.
— м. Косів – церква Св. Василія Великого, 1895 р.
— м. Яремче (Дора) – церква св. Пророка Іллі, 1938 р.
— с. Черніїв, Тисменицький р-н – церква Св. Миколая, 1842 р.
