На івано-франківському вокзалі щодня відбуваються сотні зустрічей і прощань. Багато він встиг пережити за півтора століття своєї історії – капітальну перебудову, війни, залізничні випадки й навіть… боротьбу з порнографією.
Не всі знають, якою давньою є наша залізнична історія, адже вокзал Івано-Франківська старіший за київський. Спробуймо помандрувати уявним «поїздом у минуле», щоб дізнатися про нього більше.
Залізничне місто
Колію через Станиславів протягли в 1866 р. під час прокладення залізничної лінії Львів-Ходорів-Станіславів-Чернівці. Ця залізниця стала другою в Галичині після лінії Перемишль-Львів. Важко уявити, якою рідкістю в ті часи були залізничні перевезення. В 1896 р. вся залізниця величезної Австро-Угорської імперії налічувала заледве 8 тис. кілометрів колії. Для порівняння: лише колії сучасної Львівської залізниці складають близько 4,5 тис. км.
В 1866 р. збудували також перший вокзал Станиславова. Зовні він суттєво відрізнявся від того, який ми звикли бачити. Будівля радше нагадувала палац у мавританському стилі з напівкруглими арками й вікнами. Першого вересня 1866 р. до станиславівського вокзалу прибув перший потяг – Львів-Чернівці.
11 вересня 1866 р. при вокзалі було відкрито «Цісарсько-королівські головні машинні майстерні», пізніше локомотиворемонтний завод. Зберігся опис цих майстерень від 1901 р. «Кількість локомотивів у майстерні на даний час становить 228 шт., вагонів для перевезення вугілля 191, возів 3251… Машинна зала розрахована на 18 місць (колій). Електрична станція, що є власністю Іпотечного банку у Львові, освітлює залізничну станцію, котельню, майстерні й станційні будинки. Вона містить три динамо-машини (тобто електрогенератори – авт.), що стоять у ряд, з яких дві працюють, а одна є резервною…» До речі, перші електричні лампи в історії нашого міста загорілися саме на вокзалі 13 січня 1897 року.
Велика реконструкція
Залізничний рух пожвавлювався, і невеликий вокзал став явно затісний. «За останні десять років було збудовано три залізничні лінії, і місцева залізнична станція практично стала на рівні зі львівською, і за своїми потужностями значно перевищила чернівецьку», – стверджувала тогочасна преса в 1904 р. Газети не шкодували емоцій, щоб описати всі незручності затісного двірця: «Пасажири другого класу тісняться в одному маленькому залі, а подорожні третього класу, через надто малу почекальню, змушені розміщатися в коридорах, а часто й у дворі, що зовсім не сприяє зручності пасажирів, особливо зимової пори». Тож міська дирекція залізниці звернулася до міністерства з проханням про розширення вокзалу.
28 грудня 1904 р. архітектор і делегат залізничного міністерства Ернест Баудіш, прибувши до нашого міста, остаточно затвердив плани реконструкції. Він запроектував нову будівлю у стилі неоренесансу. Вона була значно просторішою, мала довжину по фасаду 200 м і великий купол у центрі. «Старий вестибюль мав 110 м2, новий буде мати 293, почекальня третього класу мала 54 м2, нова 66», – описували проект нового двірця газети. Почекальню другого класу, навпаки, зменшили зі 106 до 69 м2, зате зал очікування першого класу збільшився з 40 до 59 м2. Чесно кажучи, такий поділ не видається дуже логічним, адже третім класом у ті часи мандрувало близько 90% осіб, і лише 10% могли собі дозволити другий чи перший клас.
Вартість усіх робіт складала 600 тис. корон. З них 70 тис. корон було виділено на побудову кам’яниці для колійової пошти й 160 тис. на прокладення колії по вулиці Вовчинецькій. Будівельні роботи розпочалися в квітні-травні 1906 р. й завершилися у вересні-жовтні 1908 р. В результаті цієї реконструкції місто отримало ту вокзальну будівлю, яку звикли бачити й ми. Щоправда, в 1999 р. двірець пережив ще одну реконструкцію, але вона була вже не такою грандіозною, як попередня.
Відомі залізничні випадки
На щастя, в історії нашої залізниці було небагато катастроф з людськими жертвами. Один з найбільш відомих залізничних випадків трапився 14 грудня 1908 р. О 4.19 ранку станиславівський пасажирський потяг зіштовхнувся зі львівським товарним поїздом близько від станції Єзупіль. При цьому, за словами очевидців, обидва паровози буквально «в’їлися» один в одного, зійшло з колії шість товарних вагонів, один поштовий і один пасажирський. Як не дивно, всі пасажири залишилися живі, але шестеро були важко поранені. Причиною катастрофи був сильний туман і певна незлагодженість у роботі залізничного персоналу.
В лютому 1908 р. в Станиславові п’ять днів без перерви падав сильний сніг. В результаті 7 лютого об 11.45 неподалік від Ямниці в снігу загруз пасажирський потяг, що вирушав зі Станиславова до Львова. Потяг застряг так глибоко, що не міг рушити ні вперед, ні назад. Локомотив, що поспішив йому на допомогу, теж загруз у снігових заметах. Крім цього, на лінії Станиславів — Львів міцно застрягли ще два швидких потяги. Лише завдяки героїчній праці залізничних рятувальників потяги вдалося звільнити зі снігового полону. Проте їх довелося в буквальному розумінні відкопувати.
У вересні 1909 р. залізницю сколихнула страшна звістка, що майже повторювала сюжет відомого роману «Анна Кареніна». Неподалік від Ямниці під потяг кинулася селянка Анна Бойко. Самогубця загинула на місці. Однак причиною трагедії були зовсім не любовні перипетії. В жінки було восьмеро дітей, які вирішили поділити між собою її землю. Певно, селянка не могла змиритися з втратою маєтку й вирішила піти з життя у такий трагічний спосіб.
Великого розголосу в пресі набула й залізнична катастрофа, що сталася 9 листопада 1928 р. на лінії Хриплин — Станиславів. Причиною, знову ж таки, став густий туман. Пасажирський поїзд зі Снятина зіштовхнувся з чортківським потягом, що затримався перед семафором. Паровоз снятинського потяга був суттєво пошкоджений, а у чортківському вийшли з ладу два вагони. Двоє пасажирів були у важкому стані, 36 отримали легкі поранення.
Порнографія і скандали
В квітні 1910 р. в Станиславові відбулися збори, в яких взяли участь священики, гімназійні вчителі та кілька сотень інших поважних містян. Все це товариство суворо засудило поширення аморальної літератури, порнографічних листівок і журналів. Ця ганебна продукція надходила до Станиславова з Німеччини, Франції та Відня. Борці з порнографією звернулися до представників влади й до місцевої дирекції залізниць з проханням зупинити поширення аморальної продукції. Колійові книгарні ретельно перевірялися, заборонялося продавати «пікантні» видання і в потягах. Проте багаж пасажирів ніхто не перевіряв, тож, імовірно, заборонена продукція все одно потрапляла до міста.
В серпні 1912 р. на залізниці трапилася резонансна крадіжка з «фізіологічним» підтекстом. Три відомих залізничних крадія Аарон, Шварц і Розенфельд обікрали у потязі високого посадовця – буковинського посла Блюма. Щоб поліція не відібрала у них награбоване, вони… проковтнули монети. Під Станиславовом банда опинилася в руках правосуддя, і поліцейські видобували гроші з організмів злодіїв за допомогою рицинової олії. Як відомо, вона є сильним проносним.
Ще один «пікантний» скандал набув великого розголосу не лише серед залізничників, а й по всьому місту. В січні 1902 р. залізничний кондуктор Марцелій Ясінський та його дружина Юлія пізно повернулися з танцювальної вечірки, між ними вибухнула сварка. Ревнивий кондуктор закидав дружині, що вона танцювала з тими, з ким він їй забороняв. Дружина не залишилася в боргу, пригадавши численні картярські програші благовірного. О 8-й годині ранку Ясінський вийшов з дому й повернувся… з револьвером. Подружжя продовжило з’ясування стосунків, у результаті чого Ясінський вистрілив у дружину, а потім у себе. Поранення виявилися важкими, але темпераментне подружжя вижило. Згодом кондуктор був ув’язнений і назавжди втратив роботу. Керівництво залізниці категорично відмовилося поновлювати його на службі. А Ясінський ще й «долив олії у вогонь», пригрозивши застрелити директора залізниці, якщо він не прийме його назад. Робота на залізниці в ті часи вважалася дуже престижною, охочих її отримати було багато.
Зустрічаючи на нашому вокзалі гостей з іншого міста, не забудьте розповісти їм, якою багатою й цікавою є його історія. Згадайте про це й тоді, коли вирушаєте у мандрівку потягом. Щасливої дороги!
