У Збройних силах України спостерігається стійка тенденція щодо збільшення чисельності жінок. Починаючи з 2014 року їхня кількість зросла у 2,5 раза.
Так, станом на травень 2023 року у ЗСУ проходили службу понад 42 тисячі жінок, ще 18 тисяч займають цивільні посади. Щонайменше п'ять тисяч українських жінок захищають державу на передових позиціях.
Чи існує сьогодні гендерний стереотип на фронті, журналістці Фіртки розповіла франківка Христина Кудрява, яка служить у Національній гвардії України.
Христина Кудрява — старша лейтенантка Національної гвардії України. Військовослужбовиця ділиться, що разом з нею на бойових діях безпосередньо з початку повномасштабного вторгнення виїхало орієнтовно п’ять дівчат.
"Функціонал у них теж різний. Одна виїхала по кадрових питаннях і дві помічниці командира з паперових питань. Тоді ми ще не готувалися до страшної війни, ми думали, що у нас планова ротація, поміняємо підрозділ.
По факту, зараз у нас жінок в бойових діях набагато більше, аніж було на початку війни. Багато волонтерок, які спочатку приїжджали на лінію забезпечувати нас необхідними речами, згодом підписали контракти та мобілізувалися.
Функціонал жінок на фронті абсолютно різний: від командирки піхотного підрозділу до медиків і діловодів.
Також є багато жінок, які долучилися до лав ЗСУ після смерті сина чи чоловіка на фронті".
Разом з тим, продовжує Кудрява, є чимало ситуацій, коли жінки беруть на себе відповідальність у складні моменти, наприклад, коли чоловіки роблять крок в сторону, жінки швидко зорієнтуються та ведуть підрозділ.
"Втім, це, напевно, залежить від лідерських якостей.
Зараз я командирка групи, командую дев’ятьма чоловіками й ніхто не жаліється, що ними командує жінка. Жінки на фронті різної вікової категорії: в основному від 20 до 40 років. Є багато таких, які мають свої сім’ї, діток.
Жінкам насправді трохи складніше потрапити на службу. Їх частіше можна бачити як медиків, хоча також достатньо є й артилеристок, розвідниць і навіть снайперок. Я вважаю, що немає у війську чогось такого, що не могли б виконувати жінки, маючи бажання.
Хоча на фронті чоловіки завжди стараються нас відсторонити, захистити, та це не завжди грає добру роль. Я постійно наголошую, що батькам буде однаково боляче, незалежно від того, втратять вони сина чи дочку. У нас такий час, що кожен повинен мобілізуватися і робити те, що вміє найкраще.
Ми воюємо проти дуже великої армії, яка має мобілізаційний ресурс і тому треба готуватися. Ми не загрібаємо наразі усіх до армії, але на своєму рівні повинен кожен готуватися до участі в бойових діях".
Крім того, нацгвардійка пригадала історію, коли її не хотіли брати на полігон.
"Пам’ятаю, я прийшла в частину і мене не взяли на полігон. А я ж борець за гендерну рівність. Прийшла з претензіями до командира і між нами склався діалог:
- Він: а де ви там будете жити?
- Я: а де ви там будете жити?
- Він: в наметі.
- Я: і я в наметі!
Вони були готові до цього, бо я вже раніше мала кілька проєктів, які стосувалися гендерної рівності та подолання певних стереотипів. Відтак, весь цей час я жила на полігоні в наметі з 15 чоловіками-офіцерами. І нічого страшного не відбулося. Хто собі щось домислював — цього абсолютно не було".
Більше читайте у матеріалі.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Нові правила взяття на військовий облік: прикарпатцям розповіли про зміни
Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну
«Вижив — винний»: що таке синдром вцілілого та як не картати себе за те, що ти у безпеці
