Станиславів був спроектований як ідеальне місто-фортеця часів Ренесансу. Засновник міста Андрій Потоцький запросив французького архітектора Франсуа Корассіні, який і створив «ідеальне місто» згідно із тогочасними архітектурними, а, можливо, й містичними приписами.
В центрі розташовувалася ратуша, від якої радіально розходилися вулички. В результаті нападів чужинців, пожеж ця структура частково була втрачена. В австрійські часи була знищена міська фортифікація – мури фортеці розібрали, вали засипали. Місто як фортеця перестало існувати.
З часом старі будинки руйнувалися, на їхньому місці виникали нові, далеко не такі «ідеальні». Як би здивувався Франсуа Корассіні, якби побачив сучасну забудову історичної частини міста – «рогатого», «крематорій» та інші будинки-монстри!
Та чи справді ми безповоротно втратили архітектурне обличчя старого міста? Про те, яким має бути сучасне «ідеальне місто», запитуємо у франківських архітекторів.
Михайло Ходан, завідувач кафедри містобудування Івано-Франківського університету ім. Короля Данила, академік Української академії архітектури, народний архітектор України:
Планування й зонування
Ідеальне місто буде тоді ідеальним, коли, по-перше, буде розроблений генеральний план, який чітко поділить на зони міську територію – житлову, відпочинкову, промислову. Після цього в обов’язковому порядку потрібно розробити проект детального планування для кожного мікрорайону, створити організм житлового середовища, тобто визначити, де будуть знаходитися житлові будинки, садочки, заклади торгівлі, розрахувати шумозахист, тепловитрати, навіть – як орієнтуватимуться квартири на північ-південь. Також важливо враховувати якість будівництва.
Пішохід важливіший за транспорт
Потрібно вирішити питання руху транспорту, розміщення стоянок, організації руху пішоходів. Ідеальним місто є тоді, коли забезпечена ізоляція транспорту від пішоходів, тобто пішохід рухається в площині, ніколи не пересікаючись з транспортом. І такі міста є. Наприклад, Бостон (США) – столиця студентства з населенням 8 млн. Там пішоходи ніколи не переходять дорогу, переходи організовані або в тунелях, або підняті над транспортними магістралями.
Перший етап до ідеального міста – створення відпочинкових пішохідних зон. Ідею першої пішохідної зони Івано-Франківська, що на вул. Незалежності, ми «позичили» у Каунасі, де така зона була організована першою у Союзі. Другими стали ми. Проте у задумі наша пішохідна зона мала би мати кільцевий зв’язок з Набережною Бистриці Солотвинської, потім через залізничний вокзал, автовокзал з’єднуватися з Бистрицею Надвірнянською. Мова йде про те, що людина могла би, не зустрічаючись із транспортом, обійти трохи не півміста, потрапити у рекреаційну, культурну, спортивну, паркову чи торгівельну зони. Світовий досвід містобудування показує, що історична забудова має служити пішоходу. А транспорт у великих містах, таких як Бостон, Нью–Йорк, Чикаго, часто піднятий над землею на 4–5 метрів.
У нас велика щільність транспортного руху, проте не враховуються транспортні потоки. Але ж можна розвантажити місто від транспорту, скерувавши частину машин на об’їзні дороги, заборонивши заїзд вантажного транспорту у вихідні дні. Товари та продукти у магазини можна завозити вночі. Для проїзду швидкої допомоги чи іншого спецтранспорту розробляються нормативи, які регламентують рух таких машин.
Насичення зеленими масивами
Основами містобудування передбачено 14 кв. м зелених насаджень в розрахунку на людину. У Бостоні, наприклад, є 160 га парку, газони чистесенькі, студенти відпочивають на траві… А у нас що? Парк та нечисленні сквери починають забудовувати. Забудовують прибудинкову територію, двори. Будинки повинні мати дистанцію у 15–17 метрів, але з урахуванням інсоляції – пряме сонячне проміння повинно освітлювати квартиру не менше 2-х годин на день. А в нашому місті є такі квартири, куди сонце взагалі не потрапляє. Ми ущільнюємо забудову, забуваючи про озеленення. Дем’янів Лаз чи Вовчинецькі гори могли би стати зеленими зонами…
Проблема міста – багатоповерховість будинків
Міське середовище тоді для людини ідеальне, коли створюється хороше зорове уявлення, тобто будинки не вищі 3 чи 4 поверхів. Високі ж будинки можна будувати для акценту, і не для житла, а для офісів.
Архітектор в першу чергу має думати про людину, а не як заробити гроші, догоджаючи чиновникам чи замовнику.
Зеновій Соколовський, архітектор, краєзнавець, доцент кафедри архітектури і дизайну університету ім. Короля Данила: Новими забудовами не потрібно псувати стару архітектуру. Ми маємо щастя жити в місті, яке створювалося як «ідеальне». Архітектурними аналогами нашого міста можуть бути Львів, Краків, Таллінн, Дрогобич. Навіть тепер наше місто зберегло старовинну структуру. Мандрівникам, щоби побачити Європу, не обов’язково їхати на Захід, можна завітати до Львова, Івано-Франківська і Європу побачити «на шару».
Не можна повторювати минуле століття. Прикладом вдалої нової «вставки» в історичній частині міста є будівля колишнього «Молочного» кафе, де сучасні форми перегукуються із старовинними. Але буває, що сучасні будівлі псують архітектуру середмістя. Свого часу центр Львова був занесений у список ЮНЕСКО як пам’ятка містобудування. Івано-Франківськ теж міг би потрапити у число світових містобудівних пам’яток, якби не Арс-дім…
Спробуймо відновити «Місто веж»
Колись кожний наріжний будинок у місті логічно завершувався вежею, тому наше місто й носило назву «Місто веж». Але внаслідок вітрів, пожеж, війн, людського недбальства вони зникли. Такі вежі були на кам’яниці Гаусвальда (Незалежності,11), на будівлі сучасного готелю «Дністер» (Січових стрільців, 12), Будинку офіцерів (Грушевського, 19), інших.
Але ці вежі можна би було відновити! Ми ж знаємо, як ті вежі виглядали, є вже готові проекти на відновлення 5 веж. Міська влада традиційно не має грошей. Де наші ханенки, де лизогуби? Інколи наші новітні багатії за вечір у ресторані можуть витратити більше грошей, ніж потрібно для відновлення однієї вежі. Відновивши силует старого Станиславова, ми би «прогриміли» на всю Україну!
Пам’ятаймо минуле
Я ще пропонував на початку кожної вулиці встановити вказівник, на якому зазначити час заснування та всі назви, які вулиця колись носила. Наприклад, сучасний Вічевий майдан мав 12 назв. Цікаво буде не тільки туристам, але й мешканцям міста.
Пам’ятні таблички з поясненням варто встановити у центрі міста, біля ратуші. Саме там колись знаходився єврейсько-караїмський квартал, знищений у роки Другої світової війни. Про нього зараз тільки нагадує трасування фундаменту. Зараз там є лавочки, можна відпочити. Але люди навіть не знають, що це за підмурівки. Треба пояснити.
Ігор Панчишин, архітектор, краєзнавець:Чому Станіслав кращий за Івано-Франківськ
Мрія моя нездійсненна. Я б хотів, аби місто повернуло собі первинну (родинну) назву – Станіслав. І справа тут не в тому, що мені не подобається сучасна назва чи я маю щось проти Івана Яковича. Просто це той каталізатор, що примусить на все подивитись радикально по-іншому. Насправді, навіть не йдеться про якогось там засновника чи його мотивацію. Справа в тому, що такий хід зумовить реанімувати те, чого позбулось місто і до чого призвели всі історичні катаклізми.
Очевидно, більшість не бажає цього. Не бажає з простої причини – лінь задуматись над сенсом свого міського існування. Небажанням брати відповідальність за майбутнє міста і, як наслідок, продовжувати котитись по тій площині, яка насправді не окреслюється в майбутніх мріях сучасників.
Старе і нове паралельне місто
Є два способи удосконалити, розвинути місто – сміливо перебудувати геть усе з абсолютно революційним підходом. Проголосити те, що завше в історії називалось «Ідеальне місто». Або прецизійно і ґрунтовно окреслити заповідні ареали і нові можливості, зі створенням атмосфери поступової і обачної конвергенції і можливістю адаптації в нових часах. Часи, безперечно, змінюються, і ми повинні йти на зміни свідомо.
В першому випадку – це сміливе привнесення новітнього прогресу на старі терени. Зрештою, так зробили засновники міста більш як 350 років тому. Вони скористались новітніми на той час знаннями і технологіями і на новому місці створили новий організм з усіма ознаками «ідельності», яку собі уявляли у ті часи. Тому їм хвала і за сміливість та послідовність, і за мудрість. Це було зроблено відчайдушно.
Так пропонують великі архітектори у всі часи. І Гіпподам, і Платон, і Скамоцці, і Леонардо , і Катанео, і Ле Дюк, і вже тепер, у ХХ столітті СантЕліа, і Корбюзьє, і Німейєр. А до них прислухались всі королі, папи, сюзерени і диктатори. І в більшості їм вдавалось це зробити. Але це завше було плодом надзвичайних знань про світ, прогрес і людей. Себто, якщо хтось вважатиме, що оте хаотичне породження нових і нових будівель і є поступом нового, то наше майбутнє незавидне.
Можна спробувати побудувати місто поряд . Мрію про серйозну фахову дискусію щодо створення «паралельного» міста. Звісно, в реаліях ключовою є можливість і воля Тисмениці «збільшити» наші терени, чи побудувати в Побережжі, чи починаючи з Угорників, чи Ямниці, чи Вовчинців, чи навіть на Вовчинецьких горах.
Паралельне місто – це таке, яке б створило абсолютно нову інфраструктуру, функційно визначило зони і наповнення промисловістю, житлом, офісними і іншими сенсами, що дозволили б із залишків старого Станіслава зробити оазу презентаційну, мистецьку, конференційну, рекреаційну, музейну, освітню, наукову, туристичну та ін… Звісно, з доцільним наповненням соціально-побутовим, транспортним, медичним обслуговуванням.
Врешті, люди колись-таки добряче місце знайшли тут для заселення. І позбуватись його немає сенсу. З розвитком техніки ми маємо можливість не розраховувати виключно на природні ресурси. Але для цього потрібна воля харизматичних і надзвичайно розумних і освічених провідників, в першу чергу архітекторів. Ось така моя мрія!
«Місто не резинове»
Інша мрія – адміністративним способом обмежити кількість мешканців міста. Визначити його місію (чи туристичне, чи промислове, чи наукове…) і, відповідно до цього, демонтувати зайвий будівельний фонд. Налагодити транспортну (мінімалізувати) мережу. Обмежити транзит містом, створивши об’їзні магістралі з відповідною інфраструктурою… Словом, створити такий генеральний план, який би відповідав фізичним, територіальним можливостям. Твердо визначити демографічний ресурс і дотримуватись його в жорсткий спосіб… Колись так сформулювали ресурс Праги, і вже більше півтори сотні років його вдається витримувати.
Центральну частину міста зробити виключно пішохідною. Без винятків для приватного транспорту...
Без жертв не обійдеться
Будь-яка мрія про «Прекрасне місто» пов’язана з жорсткою «хірургією» і усвідомленим обмеженням для громадян і мешканців протягом певного часу. Тому найбільша мрія – це мати містян схильних до обмеження, терпіння і жертовності задля створення гармонійного середовища. Любов до міста повинна виховуватись поважними містянами, а не людьми, що не готові за це відповідати. Архітектор у всіх випадках має бути першою чи другою особою у керівництві містом і ніколи не повязувати свою любов до міста з партійною діяльністю…
Наталя ХРАБАТИН, ЗК
