Сергій Галкін — колишній морський піхотинець Феодосійського батальйону. Після захоплення Криму військовими РФ у чоловіка знайшли пухлину і визнали непридатним, тож з 2014 року він почав волонтерити й допомагати українським бійцям, надавати юридичну консультацію.
Як ви прийшли до юриспруденції?
Я проходив військову службу за контрактом. Починав свою службу в збройних силах, як строкова служба. Це тоді було Міністерство надзвичайних ситуацій. Працював рятувальником за контрактом. Потім після цього перевівся в морську піхоту і вже по контракту проходив військову службу в Феодосії.
В Феодосію сім'ю забрав. Ми там вже були зареєстровані, тобто фактично рахувалися кримчанами, сподівалися залишитись надовго. Але відбулося захоплення півострова, я був учасником цих всіх подій. Все, що ми набули за довгі роки, все там залишилося. Залишилися друзі в лапках. Тому що вони вже не друзі, це зрадники.
І звичайно, що тяжко було це все пережити. Нас кинули, на самих себе залишили. Тобто, коли всі військові частини в Криму здались або навіть правильно сказати не здались, а перейшли на сторону ворога, їх просто перетягнули. Правління України на той час не було зацікавлене в тому, щоб мотивувати військовослужбовців перейти на материкову Україну.
В мене дві вищі освіти. Перша вища освіта — інструктор фізичної виховальної спорту. За фахом працював.
Моя служба завершилася в кінці 2014 року, мене у відставку відправили за станом здоров'я. В голові знайшли пухлину. Я хотів проходити службу далі, але військово-лікарська комісія прийняла інше рішення. Мене виключили з військового обліку, тобто взагалі не військовозобов'язаний. На мене взагалі всі правила не діють. Навіть по своїм зв'язкам нікуди не можу влаштуватися, тому що я виключений і не військовозобов'язаний. Ці обставини не дають мені можливість воювати, а тільки волонтером допомагати Збройним силам України.
У 2022 році я в Донецькій області, в Запорізькій волонтерив. Вчив бійців, передавав всі свої знання, підтримував. Тобто я з ними сидів і в окопах і під обстанами. Майже весь 2023 рік з нашою 102-ю бригадою пробув. А в 2024-му році я допомагав і допомагаю досі в правовому порядку.
Тому в 2014-му, після мого звільнення з військової служби, дізнався, що є така можливість, що можна з одної вищої освіти перейти на іншу. Для цього потрібно знання, здати іспити, набрати відповідну кількість балів. Захотів правознавством займатися. Мені цікава юридична сфера.Подав документи в шість університетів і намагався в один із них вступити. І мені вдалося. Вступив у Тернопільський національний економічний університет. Значить, коли отримав диплом юриста, пішов в громадську організацію юрисконсультом, там пропрацював десь три роки і здав іспит на адвоката. Пройшов всі вимоги, стажування та отримав свідоцтво про заняття адвокатської діяльності. З 2019 року вже офіційно займаюся адвокатською діяльністю в сфері адміністративне і цивільне право. В мене в більшості мої клієнти це військовослужбовці. Я намагаюся саме допомагати бійцям. Публічно себе всюди оголосив, в усіх соцмережах, що я надаю безоплатну правничу допомогу, непрофесійну, маю на увазі, консультації. Допомагаю учасникам бойових дій за наявності посвідчення, членам сім'ї загиблих, членам сім'ї зниклих безвести, членам сім'ї військовополонених і ліквідаторам аварії на ЧАЕС. Цим категоріям допомагаю безоплатно. І в різних питаннях.
Досвід на базах НАТО
Мій підрозділ — це був найбоєздатніший підрозділ Збройних сил України. Ми входили в склад резерву НАТО, ми постійно їздили по закордонним базам НАТО, готувалися. Я особисто був в багатьох країнах, багатьох базах НАТО. Бачив це НАТО своїми очимами.
Так, звісно, вони підготовлені, мають техніку, мають озброєння, але в них, скажімо так, мотивація – це грошове забезпечення. Тобто вони фактично найманці. Порівнювати їх з нами буде недоречно, тому що ми боремося за виживання, наше як націю. Якщо не вистоїмо, то нас не буде. Нас переодягнуть в форму іншу і погонять, як "стадо" на інші країни. Виходу немає. Або ми, або вони.
Тому якщо хтось хоче нас порівняти з НАТО, воно буде взагалі непрофесійно, неправильно і неадекватно. Ще раз наголошую, НАТО є найманці. Вони контрактники всі. В них немає мобілізації. Бійці туди йдуть добровільно і йдуть розраховуючи на те, що буде фінансове забезпечення, хороше, набагато краще, ніж в нас, і соціальне забезпечення.
Я спілкувався з багатьма солдатами з багатьох країн. Коли перебував на НАТОвських базах, то спілкувався безпосередньо з ними. І цікавився їхнім грошовим забезпеченням, розміром, цікавився чим мотивують і забезпечують. У військових там соціальний пакет дуже потужний. Держава дбає про своїх солдат. Ми харчувалися разом з ними. Бачив, яка повага йде до військових. Якщо ти вегетаріанець, для тебе є окрема кухня. Якщо ти мексиканець і любиш мексиканську їжу, для тебе є окрема їжа також.
Мені все подобалося, це все бачив своїми очима. Мені подобалася їхня техніка ще тоді. Я тоді бачив цю техніку, яку зараз дають ЗСУ. На той час був дуже здивований.
Наші захисники зараз роблять величезну роботу. Безпосередньо був з ними, бачив, де вони, в яких умовах, що роблять, що говорять. З ними спілкувався, їм дуже тяжко. Проте бійці розуміють, що пішли на цю жертву, жертвують своїм життям, здоров'ям, свободою, часом, сім'ями заради того, щоб дати молодому поколінню шанс перезапустити систему.
Тому що в чому проблема? Проблема в тому, що за останні 30 років нашою країною керували ті, хто не поважав цінності, традиції, культуру, символи. Тобто це переважно були євреї або російські шовіністи, які вважали, що вищі за їхній народ.
Фактично, наша проблема в тому, що відсутня еліта національно-патріотична, українська. Зараз захисники на фронті жертвують своїм життям для того, щоб дати шанс молоді створити українську національно-патріотичну еліту з любов'ю до всього нашого.
Моє покоління виросло в таких умовах, що пропагандою вкладали в те, що Радянський Союз – це класно, а що воно розвалилося і це погано. Тобто нам не давали можливості любити наші цінності українські, традиції, символи. Коли просували українську мову, то називали націоналістами, нас цькували, навмисно стравлювали і говорили, що «от, русский язык, он красивый».
Сам наполовину росіянин. В мене батько з Сибіру, до 2014 року розмовляв російською мовою. Проте в 2014 році взяв, переключився, перезавантажив себе і з того часу жодного разу не розмовляю російською мовою. Тобто навіть якщо з кимось спілкуюся і він зі мною по-російськи розмовляє, буду по-українськи розмовляти. Хіба, якщо співрозмовник мене не розуміє з поваги до того, перейду на іншу мову.
Коли хлопці повертаються з фронту у відпустку, на лікування, звільняються за станом здоров'я, чи за якимись іншими обставинами, їх потрібно поважати. Цю повагу потрібно проявляти. Як її проявляти? Навіть взяти і уступити місце в черзі. Банально, але це вже приємно. Простими речами, підтримкою, любов'ю. Це прості речі, але захисникам допоможуть.
Війна закінчиться і бійці повернуться додому. Велика частина з них не зможе себе адаптувати. Вони захочуть назад. Назад туди, де стріляють, небезпека, адреналін, туди, де свої.
Чим на практиці займається військовий юрист?
Почнемо з того, що взагалі військового права як такого немає. Військове право — це те, що стосується бійців. Є адміністративне право, цивільне, кримінальне, господарське.
У випадку військовослужбовців, в моїй діяльності адміністративне, що воно в себе включає, так щоб довго не говорити, дивіться. Адміністративне своїми словами це означає, що якщо військовослужбовця, права порушені суб'єктом влади, тобто суб'єктом, який має повноваження від влади, командир військової частини, управління Служби безпеки України, управління Міністерства оборони України, управління Державної служби міжнародної ситуації, Міністерство дручних справ, будь-яка установа, наприклад, Пенсійний фонд України, якщо вона, оця установа у вигляді якоїсь суб'єкта, який в цій установі керує або має повноваження, тож якщо цей суб'єкт порушує права військовослужбовця, це є адміністративне право. І тоді я включаюся в цьому випадку.
Наприклад, військовослужбовець проходить службу, і неправомірно, неправильно, помилково нараховують грошове забезпечення. Не нараховують грошове забезпечення, не дають йому, скажімо так, умови, на які він має право, наприклад, якщо він відповідно свого стану здоров'я має право проходити військову службу в підрозділах забезпечення і має підтвердження висновком військово-лікарської комісії. І йому не дають можливість, тобто його змушують виконувати задачі, які пов'язані з величезним ризиком. Але наслідок його поганого стану здоров'я, що підтверджено, він не має там бути. Але ці права його порушують і це є адміністративне суддячення. Наприклад, військовослужбовець перебував в бою, отримав поранення, йому не дають довідку про це поранення. А ця довідка про поранення дуже важлива, тому що відповідно цієї довідки і проводяться всі інші процедури, ключно навіть до його звільнення з військової служби і надання інвалідності. Тобто все ця довідка називається прообставне поранення. Якщо її немає, потім військовослужбовці величезні проблеми виникають. Тому якщо командування військової частини не надає ці довідки, це також є адміністративне правопорушення. Тобто своїми словами, коли суб'єкт владних повноважень порушує права військовослужбовця, це є адміністративне правопорушення. Тобто суб'єкт владних повноважень порушує права військовослужбовця. Це є адміністративне судочинство і все, що попадає під слово «порушує права», воно розглядається в адміністративному случаї. Звичайно, що мають бути докази цього порушення. Моя діяльність саме в цій сфері.
Фактично я борюся з системою, тому що є індивідуальні справи.
Чи охоче військові звертаються за юридичною допомогою? Якщо ні — чому?
Перша частина — це є непрофесійна правнича допомога. Тобто не в такому вигляді, як адвокат-клієнт. Непрофесійна. До мене звертаються кожного дня. Бувають по сто дзвінків на день з різними питаннями.
Щодо професійної, правничої діяльності то в мене є репутація. Я не хожу, не бігаю, не роздаю свої візитки, не розклеюю фото на білбордах із закликом: "ідіть до мене, я найкращий, вам зроблю все". В мене є репутація. Тобто люди, які до мене зверталися за моєю допомогою, вони отримали цю допомогу, і я намагаюся як можна якісніше її надати. У мене завдання першочергове — не фінансове збагачення, а саме перемога. Причому перемога не будь-якими методами, а законними. Для мене законні методи вищі всього. Тому що я проти корупції. Якщо дійсно людина має на це право, то буду за неї боротися до посліднього, до кінця.
Часто за допомогою звертаються члени сім'ї, в яких загинули чи пропали безвісти рідні на війн. Вони попадають на шахрайські схеми. Наприклад, є таке, що дружина або мама дізналася, що син зник на фронті. З нею хтось зв'язався і каже, що в телеграмі знацшли відео, що захисник в полоні. Шахраї пропонують за певну суму "порішати" це. Дуже багато хто спекулює на таких темах. Офіційна інформація про підтвердження, що захисник перебуває в полоні, чи не перебуває, дають тільки державні органи у вигляді Міністерства внутрішніх справ, Командування військової частини або Координаційного штабу. Те, що хтось показує відео з телеграма, що боєць в полоні, це не є офіційне підтвердження. І навіть в судовому порядку людина не зможе підтвердити і довести, що він в полоні. Тому що, ще раз повторюсь, не знати, коли це відео було зроблене, не знати, чи він живий, тобто доказів немає. А на цьому спекулюють і люди ведуться на ці всі речі і потім втрачають надію ,кошти та час.
З якими юридичними викликами найчастіше стикаються військові сьогодні, під час повномасштабної війни?
Перша проблема – це нарахування грошового забезпечення. Це, напевно, найголовніший такий виклик.
Ще є поширена проблема, чому саме неправомірно нараховується грошове забезпечення. Це може бути навіть через банальні помилки. Просто людину не вписують в журнал бойових дій. Чому це робиться? Через людський фактор. Може, забув або не догладів. І потім бійці дивуються, що будучи разом хтос отримує сто тисяч, а хтось п'ятдесят тисяч. був з ним, він отримав 100 тисяч, а я отримав 50 тисяч.
Ще звертаються часто коли бійці отримують поранення. Теж часто є ситуації, де виникають непорозуміння.
Які законодавчі зміни вважаєте найбільш нагальними для ЗСУ?
Їх треба багато, про це можна книжку написати. Знаєте, що таке колізія права? Юридична колізія, це коли один закон суперечить іншому. В одному законі говориться, що можна, в іншому, що не можна. Такого багато є. Тобто, багато, що потрібно виправляти.
Найперше потрібні зміни у проблемах з грошовим забезпеченням. Тобто, бувають випадки що просто не нараховують, а мають нараховувати. Друге, що нараховують менше, чим мають. Третє, що взагалі нічого не нараховують.
Друга проблема, з якою часто звертаються військовослужбовці, це встановлення причинно-наслідкового зв'язку. Що таке причинно-наслідковий зв'язок? Тут є два варіанти. Є поранення, його поранення можна вписувати, травма, контузія. Поранення. Тобто, яке воно може бути? Бомба, бум, тебе відкинуло вибуховою хвилю. Це контузія називається. Ти там поригав, як це по-українськи, рвотав. Головна біль, ознаки контузії, потемніння. Хоча навіть такі тяжкі випадки є, що хлопці отак ходять і колбасують. Це такі дуже тяжкі.
Коротше, контузія. Є травма. Травма, наприклад, йде обстріл, бам-бах, і він тікає, щоб його не зламали. І падає, б'ється головою. Травма. Тікає, ламає ногу. Травма. Є поранення. Кульове може бути поранення. Куля в руку, бах, осколочне. Тобто, вибухнула граната і осколки. Осколочне поранення. Може бути вогнепальне. Ну, просто від, як неправильно там пишуть. Кубертравма – це контузія. Ну, коротше, наприклад, вибухає бомба і вогнем тебе опікає. Опікове поранення. Це не травма, це не контузія, це поранення. Опікове. Хімічне може бути поранення. Це ж отруйне йде. Тобто, оці всі моменти, вони, значить, реєструюються, вони зазначаються в довідці про обставини поранення. І в цій довідці, ще раз кажу, вона відповідної форми, наприклад, такого-такого-то числа, там-то-там-то, такий-такий-то військовослужбовець отримав поранення. Чи отримав травму, чи отримав отруєння, чи опік, чи контузію. Іде причина-наслідковий зв'язок. Тобто, з чим воно пов'язано? Є три причини-наслідкового зв'язка. Перший причин-наслідковий зв'язок не пов'язано з проходженням військової служби.
Другий причин-наслідковий зв'язок пов'язано з проходженням військової служби. Третій причин-наслідковий зв'язок пов'язано з виконанням обов'язків військової служби по захисту Батьківщини, або просто, як пишуть коротко, пов'язано із захистом Батьківщини. Як вони розбираються, як вони ідентифікуються, як вони, скажімо так, опреділяються-все відповідно обставинам. Тобто, якщо це поранення, чи травма, чи контузія було отримане при виконанні бойового завдання, що підтверджується витягом з журналу бойових дій, бойовим розпорядженням, на підставі чого вноситься запис в журнал бойових дій, на підставі чого видається довідка про обставини поранення, в ній зазначається причина-наслідковий зв'язок, пов'язано із захистом Батьківщини. І звичайно, що оце причина-наслідковий зв'язок, він дуже важливий, тому що відповідно нього ідуть всі інші процеси. Яка різниця, дивіться, от наприклад, пише пов'язано із проходженням військової служби і пов'язано із захистом Батьківщини. Це зовсім різні обставини. Чому? Тому що, дивіться, якщо військовослужбовець отримав поранення, чи травму, чи контузію, тяжку, відірвало руку, чи ногу відірвало, або пів голови знесло, йому написали в довідці, що воно пов'язано з проходженням військової служби. Він звільняється, він іде в МСЕК, зараз вже немає МСЕК, зараз ЕКОПФО це називається, це експертні комісії.
І там йому встановлюють інвалідність. Він отримує інвалідність і він буде інвалідом загального захворювання. Він не буде інвалідом особи з інвалідністю внаслідок війни. В нього не буде пенсія 20 тисяч, в нього буде пенсія десь 3 тисячі. Йому не будуть цих виплат від держави, майже мільйон державоплат. За першу групу мільйон, за другу 800, за третю 600 тисяч. Він не отримає цих виплат. Він взагалі нічого не отримає, він не буде ні пільг мати, нічого. Він просто буде інвалідом і буде писати загального захворювання. Чому? Тому що його поранення пов'язано з проходженням військової служби. Йому десь можна написати інвалід армії. Я бачу, таке пишуть. Він нічого не дає. Навіть якщо тобі пишуть інвалід армії, він нічого не дає. Він не дає тих привілегій, тих пільг того права, яке дає особа з інвалідністю внаслідок війни. Раніше це називалося інвалід війни, а зараз, щоб не звучало так погано, особа з інвалідністю внаслідок війни. Добре, якщо порушення права військового, чи є зараз достатньо спосібів, щоб себе захистити? Останній спосіб – це суд. Коли вже всі способи виконані, тільки в суд треба йти.
Але вся проблема заключається в цьому причинно-наслідковому зв'язку. Я багато бачив таких рішень ВЛК, отримав поранення, отримав довідку про обставини поранення, пройшов ВЛК, ВЛК на підставі цієї довідки зробили причинно-наслідковий зв'язок. Причинно-наслідковий зв'язок тільки ВЛК може робити, військова лікарська комісія. Тобто не може робити якась лікарня, не може робити той самий МСЕК, не може робити приватні лікарі. Навіть суд може зобов'язати ВЛК, щоб ВЛК змінило, але тільки в компетенції ВЛК встановлення причинно-наслідкового зв'язку. Тобто тільки військова лікарська комісія має право встановити причинно-наслідковий зв'язок. Тобто чи травма, поранення, контузія, захворювання пов'язане з захистом батьківщини, чи воно пов'язане з проходженням військової служби. Ще раз кажу, навіть що є третій, не пов'язане з проходженням військової служби. Ну це взагалі капець. Тобто фактично військовий пішов захищати здоровим, звільнився з військової служби, з туберкульозом, він не здоровий і йому пишуть, що воно не пов'язане з проходженням військової служби. Тобто він прийшов вже з туберкульозом, або він звільнився, бо в нього там якісь панкреатити, ще щось, ну з шлунком. І йому пишуть, що воно не пов'язане з проходженням військової служби. Тобто навіть не те, що мали б писати всім, що воно з захистом батьківщини, бо він це при захисті отримав з батьківщини, а вони навіть не хочуть йому пов'язувати з службою. Представляєте собі? Ну ми це навіть не будемо розгадати. Ми зараз розгадаємо пов'язане з проходженням військової служби і пов'язане з захистом батьківщини. Тому що це є дуже різні речі і їх плутають. І плутають не тільки військовослужбовці, плутають і лікарі.
І саме оцей причинно-наслідковий зв'язок, пов'язаний з захистом батьківщини і пов'язаний з проходженням військової служби, він встановлюється на підставі довідки про обставини поранення в душках, травми, контузії. І порушення цього причинно-наслідкового зв'язку створює військовослужбовцю величезні проблеми. І тут треба все починати спочатку.
Заагалом проблем є багато, потрібно кожну індивідуально розбирати, опрацьовуватися.
Окупація Криму у 2014 році.
Жив у Федосії. Ми були найкрутішим, боєздатним підрозділом ЗСУ. Наш батальйон входив до складу резерву НАТО і ми постійно їздили по країнах альянсу, брали участь у спільних навчаннях.
Коли почався Євромайдан. В Криму була страшна пропоганда. По телевізорі показували неправду. В Криму люди, на жаль, вірили в це все. Росія відправила своїх агентів, які розпалювали розкол.
У березні 2014 року пункт дислокації батальйону оточили російські війська. Вони замінували периметр протитанковими мінами, щоб ми не змогли виїхати танками. У нас було понад 50 БТР, склад РАО, мінометна батарея. Ми були заряжені. Знаходилися в центрі міста. Якщо були б у лісі, то вони нас просто забомбили б. Зіграло роль, що в центрі міста багато цивільних людей було, і побоювалися цього і поважали нас. Бо ми навіть читали тоді в соціальних мережах, що вони писали про наш батальойон.
Якщо чесно, то спочатку я думав, що це військові навчання. Поки нам не почали роздавати бойові гранати, патрони. І тоді зрозумів, що щось не те. Командування категорично заборонило нам стріляти, щоб не почати Третю світову війну.
Так тривало десь місяць. У нас закінчувалася вода та їда. Кримські татари нам через паркан передавали продукти. Дуже нам допомагали. Нас на виснаження брали і давили психологічно.
Той факт, що нас держава лишила нас самих на нашу совість, це дуже ламало. Ми морські піхотинці. У нас девіз: «Вірний завжди». У нас був підготовлений підрозділ і просто віддати їм. Мене досі це вражає.
Ми до останнього трималися. Ми були елітним підрозділом. У батальйоні було 680 людей.
До речі, у нас був об’явлений військовий стан. Багато хто з особового складу були місцевими або мали тут сім'ї. Їхні батьки щодня приходили під розташування і казали їм: "Ви з нами, чи з ними? Сину, складай зброю". Постійно проводилися мітинги місцевих, які закликали нас здатися. Поступово люди почали складати зброю і переходити на бік ворога, адже вони не могли піти проти своїх рідних.
Командир батальйону вишикував весь батальйон із 680 осіб. Заявив, що прийшло розпорядження, що буде евакуація, що заберуть на материкову Україну. Командир заявив, хто хоче залишитися у Феодосії, то нехай виийде. Спочатку повилазили жирні прапорщики, які на складах сиділи. Кожного дня було таке шикування і все більше і більше хотіли залишитися. Одного дня я зрозумів, що із сержантів мого взводу я залишився один — інші здалися.
Один був такий момент, що зрозуміли хто зрадник а хто не зрадник. І ми хотіли робити прорив. Але, на жаль, нас хтось здав. Нам сказали здати зброю. До речі, останній здав.
Нас зібрали і сказали, що завтра об 11:00 нас вивезуть на автобусах і багатьох відпустили додому зібратися. Моя дружина та дитина вже були на материковій Україні. Я сказав їм їхати, як тільки запідозрив, що тут щось буде відбуватися.
Теж пішов збиратися, мав із собою два великих рюкзака. Приніс у сержанський клас і закрив у шкафчику. Нас залишилося у частині із 680 людей десь 40-50. Ми там ночували, бо знали, що мають бути автобуси. З росіянами було все домовлено, мав бути зелений коридор.
У ночі о 4:00 російські війська почали штурмувати частину. Вони знали, що ми беззбройні. Вони не мали на меті нас вбити. Хотіли принизити, познущатися, продемонструвати, як вони взяли штурмом морську піхоту України. Тоді ворожі БТРи прорвали ворота і заїхали на територію, а з вертольотів висадився спецзагін. Росіяни стріляли по вікнах з кулеметів та ПКТ, а у дірки закидали димові та світло-шумові гранати.
Вони дві години нас штурмували. Командири прийняли рішення виходити на вулицю. Мене кілька разів вдарили чимось. Мабуть, прикладом автомата. Я втратив свідомість. Коли отямився, мене поклали до стіни. Я почав співати гімн України, мене знову вдарили по голові і відключився. Як мені потім казали, бо не пам’ятаю цього, що знущалися.
Я прийшов до тями, коли було вже світло. Нас посадили у вантажівки УРАЛ і повезли у невідомому напрямку. Як поті дізнався, то на порт вивезли. В мене було вибите пличе і розбита голова. Один сказав, що мені потрібна перша медична допомога. Після чого на мене вилили зеленку.
Вони почали нас вербувати там й переконувати здатися. Ще кілька людей перейшли на бік ворога. Після цього нас відпустили. Ми зателефонували нашим, які приїхали по нас.
Ми приїхали в частину, побачили, що ворота вибиті, все в диму. У казармі я хотів забрати свої речі, однак рюкзак з документами, фотографіями, дипломами про освіту, а також грошима, золотом та ноутбуком вкрали.
Виїзд з Криму у 2014 році.
Як і обіцяли нам дали автобуси. Дотримали своїх обіцянок. Документи мені ніхто не повернув. Нас повезли у Чонгар. Звідти — у Мелітополь, звідки літаком їх доправили до Києва. Ми отримали нове місце прописки у Миколаєві. Тоді їздили на блокпости в Маріуполь. Нас поселили в дуже поганих умовах в Миколаєві. Почалося АТО і за нас забули.
Ми нікому вже не були потрібні. Залишилися без свого майна, ніякої компенсації по сьогодні не видали. З 680 осіб на материкову Україну виїхало 140. З цих 140 людей мало хто був професіоналом. А всі ті, хто з досвідом лишилися в Криму. До речі, вони перейшли на сторону ворога і навіть проти нас воювали.
Непридатність на службі, через пухлину в голові.
Дуже тяжкий шлях пройшов по відновленню документів. Я почав втрачати свідомість у мене почалися сильні головні болі й на військово-лікарській комісії встановили, що в мене — пухлина в голові.
Сказали, що для служби в армії я непридатний. Мене звільнили, а пізніше зняли з військового обліку.
В лікарні зустрів адвоката. Звернувся до нього по допомогу. Якби не він, то я був би інвалід загального захворювання. Не мав би пільг і всіх можливостей.
Коли попросив військову частину дати довідку про поранення, то дали, але без печатки. Командування заявило, що печатка залишилася у Феодосії. Проте адвокат сказав написати на Генеральну прокуратуру скаргу. І прокуратура їх змусила мені належну довідку видати. І мені листом прислали довідку. Коли вдалося зробити довідку, то дали II групу інвалідності й призначили пенсію.
Які найчастіші юридичні помилки допускають ТЦК?
ТЦК та СП – територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Це є одна організація. ТЦК людей бояться. Хоча люди не мали боятися, вони їх мали поважати. А вони перетворили оцю повагу, яка була у 2022 році, коли, згадаємо, черги були в ТЦК. Тобто наскільки розвернуло людей відповідно до ТЦК. Звичайно, що це слід Росії. Вони все зробили для того, щоб дискримінувати ТЦК. Вони все зробили для того, щоб відбити в людей бажання йти захищати Батьківщину. Вони навідмінно це завдання виконали.
ТЦК – це територіальний центр комплектування. Тобто вони "ловлять" людей, призивають їх, відправляють у військові частини, допомагають укласти контракти. Тобто таким фактично рекрутингом займаються. Також роз'яснюють про роди військ, про можливості проходження служби, допомагають попасти туди, куди треба, тобто займаються комплектуванням. Другий відділ – це СП. Це є соціальна підтримка. В них завдання полягає в допомозі військовослужбовцям, які звільнилися. — ветеранам в допомозі оформити пенсію, отримати грошову допомогу одноразову, стати на облік.
СП допомагає членам сім'ї загиблих в оформленні різних документів, в оформленні 15 мільйонів. Допомагає в оформленні, коли зникає військовослужбовець безвісти або в полонні, за ним зберігається грошове його забезпечення, і на нього має право член сім'ї. Тобто через ТЦК вони реалізують всі оці права. В СП переважно більшість працюють цивільні люди, не військові. Ми з ними в хороших стосунках, саме от з СП. Вони в мене консультуються, я в них консультуюся, радимося, помагаємо.
ТЦК на мене більше реагує, як на вірус. Тобто я в них викликаю подразнення, температуру, підняття тиску. Тобто, щоб сказати, щоб ми з ними були в добрих стосунок, таке не можу сказати.
Скажу, що є різні ТЦК. Їх багато є по Івано-Франківській області. І є нормальні, є дуже ненормальні. Я не буду говорити, що вони погані, бо якби там не було, роблять велику роботу. Тому що хлопцям на фронті теж треба мінятися.
І взагалі, якби не ТЦК, а хто б захищав нашу Батьківщину, якщо ніхто не хоче це робити. На жаль, вони себе дискримінували. Тим, що вони перетворили повагу від людей на страх. Тобто їх бояться і не поважають. От в цьому і проблема. Я думаю, що було би взагалі класно якби їх по-іншому назвати чи переорганізацію зробити. Тому що явно, що вони переборщили зі своєю діяльністю. Наслідок чого перетворили повагу людей на страх. І все.
Під страхом люди не підуть. Коли людина боїться, блокується її емоційні можливості і вибере для себе складніший варіант. Люди настільки бояться ТЦК і настільки бояться війни, що вибирають заплатити десятки тисяч доларів і втопитися в річці, ніж піти і захищати Батьківщину. Це слід Росії. Бо окупанти все зробили для того, щоб не дати можливість пройти нормальній мобілізації.
