Історія прикарпатського футболу налічує чимало перемог. Пропонуємо згадати одну з них, яка відбулася 45 років тому.
25 листопада 1972 року івано-франківський «Спартак» у другому стиковому матчі за право виступати у першій союзній лізі в сезоні 1973 року переміг ризьку «Даугаву».
Спартак (Івано-Франківськ) після матчу в Сімферополі. 25.11.1972 року
За три тури до завершення чемпіонату СРСР серед команд другої ліги І зони, 20 жовтня на своєму стадіоні «Спартак» зіграв унічию з тернопільським «Будівельником».
Тоді команда втретє виборола звання чемпіона УРСР. Це дало прикарпатцям право на участь у перехідних матчах за одну з путівок до першої ліги. «Спартаку» довелося грати з ризькою «Даугавою».
«Немов, це відбувалось зовсім недавно, такі матчі забути неможливо, вони закарбовуються на все життя, — згадує франківець Степан Рибак, який у сезоні 1972 року зіграв усі матчі в складі «Спартака». — Після перемоги у чемпіонаті ми вирушили до Алушти — готуватися до стикових ігор, які мали відбутись у Сімферополі. Саме там дізнались ім’я суперника».
Перший матч, який відбувся 22 листопада, франківці програли. За словами Степана Рибака, сказалася відсутність ігрової практики, адже майже три тижні команда лише тренувалась. Натомість «Даугава» весь цей час боролася за право участі у стикових матчах на турнірі в Сочі, тому мала ігровий тонус.
«До того ж, рижани забили нам випадковий м’яч, скориставшись помилкою Богдана Горичка у захисті, — каже Рибак. — Потім була триденна перерва. Ми всі жили в одному готелі. Було помітно, що рижани ставилися якось трохи зверхньо, певно, вважали, що путівку в першу лігу вони вже завоювали. Жили з нами й арбітри. Навіть чув від них таке, що переможець для них уже відомий і це команда зі столиці Латвії. Але ми трагедії з першого матчу не робили, все одно була якась впевненість, що маємо повернутись додому з перемогою».
25 листопада 1972 року. Другий матч за путівку до першої ліги чемпіонату СРСР. Сімферополь. Стадіон «Локомотив». 2 500 глядачів.
«Даугава» Рига — «Спартак» Івано-Франківськ — 1:3.
Арбітр – Лук’янов.
«Спартак»: Белей, Павліський, Кобичек, Горичок, Бойко, Голубцов, Рибак, Дирів, Чопей, Мартиненко, Аністратов.
«Даугава»: Лайзан, Бешкарєв, Залітіс, Фаєвцев, А.Іванов, Лієпіньш, Рацин, Кондратенко, Босий, Кузнєцов (В. Іванов, 46), Сидоренко.
«Так, а потім ми виграли 3:1, — згадує Степан Рибак. — Слід віддати належне нашому головному тренерові Віктору Лукашенку. У другому матчі він зробив лише одну заміну, ввівши у склад Ігоря Диріва. Погода була прохолодна, під час матчу пішов сильний дощ. Цікаво, що ми вийшли на гру в смугастій жовто-синій формі, яку нам подарували у Румунії. Інший комплект був непридатний, біла форма після першого матчу забруднилася, а попрати її в Сімферополі не було де. У жовто-синій грали вперше, раніше нам категорично забороняли.
Ми володіли ігровою ініціативою з самого початку матчу. Перший м’яч вдалося забити на 31-й хвилині. Ігор Дирів відкрився на правому фланзі, я зробив йому передачу між двома захисниками, він перевів на Валерія Голубцова і той замкнув одним дотиком.
Але на початку другого тайму рижанин Залітіс зміг забити Тарасу Белею після розіграшу кутового.
Саме в цей момент команда проявила бійцівський характер. Результат не забарився. Спочатку на 70-й хвилині московський арбітр Іван Лук’янов не зараховує «чистий» м’яч у ворота рижан, який забив Степан Чопей. Та через дві хвилини йому нічого не лишається, як зафіксувати взяття воріт після удару Петра Кобичека. Ми продовжували атакувати. За дві хвилини до завершення основного часу Валерій Голубцов забиває ще — 3:1».
Назавтра спартаківці літаком повернулися до Франківська. В аеропорту команду зустрічав натовп вболівальників. Від трапу гравців несли на руках…
«Атмосфера була неймовірною! — каже Степан Рибак. — Зі мною стався кумедний епізод. У Сімферополі я купив додому дефіцит — кілька кілограмів апельсинів. І з літака вийшов з авоською апельсинів в руках. А от уже у приміщенні аеропорту в мене в руках залишились тільки ручки від тої авоськи».
Через два дні в обкомі на Грюнвальдській «Спартаку» влаштували урочистий прийом. Кожен гравець отримав радіоприймач, а через місяць — премію, 150 рублів.
