Після закінчення виборів пройшов уже тиждень. Всі свідомо готувалися, що все так і буде і нічого цікавого не відбудеться. Але вчорашні заклики деяких представників Об’єднаної опозиції про “обнулення списків” сколихнули українське суспільство і це означає, що виборчій епопеї далеко не кінець.
Отож, чого вдалося опозиції на цих виборах і які перспективи її подальшої діяльності.
Безперечно, дуже важливим є те, що опозиційним силам вдалося більш-менш зберегти свою популярність серед виборців і закликати свій електорат прийти і проголосувати “серцем” за долю України. Значна частина українців, здебільшого, була готова підтримати популістські заклики політичних сил, що апелювали до національно-демократичних почуттів (навіть за тих, хто з’явився на політичному небосхилі недавно і мав досить примарні структури).
Також виборці були готові віддати голоси за ті партії, чия ідеологія базувалася не на недемократичних засадах, а на тоталітарних. У ситуації, коли прослідковується невизначеність, виборці готові пожертвувати своєю свободою заради суспільної стабільності («пайка»).
Активність виборців на парламентських виборах 2012 року також можна зарахувати на користь опозиції. Адже, попри очікування і прогнози деяких експертів, що суспільство зневірилося і не бачить шляхів виходу із ситуації, що склалася за допомогою виборів і тому не голосуватиме не справдився повною мірою. Так, якщо у 2006 році середня активність по Україні була 58,97 відсотка (на Прикарпатті – 64,83 відсотки), у 2007 – 57,94 відсотки (на Прикарпатті – 66,01 відсотки) і у 2012 році – 57,98 відсотки (на Прикарпатті – 61,86 відсотки). Ці цифри майже одинакові і свідчать про те, що активність виборців залишається відносно стабільною, а це дуже важливо саме для опозиції – ця явка забезпечила їх добрий результат.
Тому, опозиція на парламентських виборах не зазнала поразки, але й не перемогла. За Об’єднану опозицію віддали свої голоси на 20% виборців більше, ніж за Партію регіонів. Щодо останньої, то є тенденція зменшення підтримки у її базових регіонах – східному і південному в середньому на 30-34%. А Київ став яскравим прикладом програшу Партії регіонів, якій не вдалося реалізувати тут свої “столичні” амбіції.
А не перемогла тому, що вибрала невдалу стратегію. Команда А. Яценюка і компанії взяла курс на “відсторонення ворожої влади” і на різке протиставлення себе їй, активно використовуючи обличчя ув'язнених опозиціонерів під час агітації. При цьому всьому, самі опозиціонери на раз вже були “владою” і часто-густо робили такі самі помилки. І ця технологія одвічного протистояння “влада і опозиція” вже повторювалася не в одній виборчій кампанії, була не новою, а тому не цікавою.
У ситуації, коли велика частина населення не довіряє владі на незадоволена станом справ у країні, зіграти на протестних настроях було досить вигідно і зручно. Проте політтехнологи Об'єднаної опозиції не стали видумувати щось нове, а використали вже пройдене. Тому такий результат на виборах – швидше не перемога, а невдале і невміле використання протестних суспільних настроїв на свою користь.
Післявибори.
Об'єднана опозиція навряд чи відважиться на різкі дії і закличе населення до масової непокори. Її представники самі заявляють про недостатні сили для мобілізації населення.
Стосовно обнулення списків, то цей крок не буде мати легітимного змісту з точки зору законодавства. Єдиний вихід для опозиції – домагатися дострокових виборів, а для цього необхідно скласти мандати всім опозиціонерам, а це не так легко, оскільки багато з них доклали великих зусиль, щоб потрапити у парламент і цей фактор їх стримуватиме найбільше.
Тому, швидше за все, ініціатива обнулення списків – гра “на публіку”, призначена передусім для зацікавлення і приверення уваги як українського суспільства, так і міжнародної громадськості.
Що це дасть?
1. Створить “яскраву картинку” хаосу і беззаконності на парламентських виборах, що доказуватиме громадськості, що в Україні “править авторитарний режим“, демократії немає взагалі, вибори ігноруються, волевиявленням громадян свідомо нехтують. Це дозволить показати Україну у темному світлі для світової громадськості і точно не додасть позитиву для і так заплямованого іміджу країни.
2. Дозволить показати виборцю і населенню, що опозиція здатна на буть-які дії, що вона “не куплена давно владою”, а самостійна сила, що хоче бачити країну успішною, здатна відстояти волевиявлення громадян і вимагати у влади дотримання букви закону.
3. Схилити владу до переговорів в обмін на “схвалення результатів” і таким чином щось собі виторгувати аж до можливих перевиборів або до перегляду прав ув'язнених опозиціонерів.
Так чи інакше, опозиція працює.
Марія Стефанишин