Усього за пів години дороги на авто з Івано-Франківська, у селі Старий Лисець вже четвертий рік функціонує притулок для чотирилапих "Рудий пес". Небайдужі доглядають за тваринами та допомагають їм знайти дім.
Про те, чим живе притулок та як там рятують й піклуються про братів наших менших, журналістка Фіртки поспілкувалася з волонтеркою та працівницею прихистку "Рудий пес" Любов'ю Філь.
Як започаткували цей притулок?
Колись в Івано-Франківську існувала вольєрна перетримка на вулиці Товарній — частина тварин якраз звідти. Але та територія зачинялась і потрібно було кудись переїжджати. Тоді ми скоординувались і знайшли місце тут, почали активно займатися будівництвом притулку, щоб тваринам було комфортно.
Тут все зроблено з нуля — не було ні будиночка, ні колодязя, нічого.
Діє притулок з 2020 року, але деякі дівчата, що допомагають нам, волонтерять уже понад 15 років.
Хтось утримує притулок чи працюєте лише на волонтерських засадах?
Притулок фактично функціонує на волонтерських засадах, адже в нас немає конкретної людини, яка утримує його. "Рудий пес" існує тільки завдяки небайдужим людям і їхнім донатам.
У нас є збори на потреби притулку: на корм для тварин і лікування, на бензин, щоб заправити машину для розвезення тварин, на усе фактично.
Вигоди як такої й немає. Зовсім. Ніхто не отримує тут велику зарплату.
Скільки людей працюють/допомагають притулку?
Зі мною разом працюють ще дві дівчини. Одна жінка виходить на вихідні, з п'ятниці по неділю. Завжди хтось з волонтерів приходить допомагати.
Але немає великої кількості людей.
Постійно на притулку хтось є, адже незалежно Різдво чи Пасха, чи просто будній день, але тварини хочуть їсти, за ними потрібно поприбирати, налити їм воду, вигуляти. Тому немає такого, щоб нікого не було.
Який у вас розклад роботи?
Ці місяці, коли спекотно, то ми встаємо о п'ятій ранку, їдемо до нашої співробітниці, набираємо воду в неї вдома і веземо сюди. Пів сьома — і ми вже тут є. З цього часу і в середньому до третьої. Звісно, коли холодніше, ми можемо приїхати на восьму годину, дев'яту.
Чи часто люди волонтерять?
Досить часто. Ні, не кожен день, але щотижня до нас приїздять волонтери, які вигулюють тваринок, привозять їм корм, обробку, наповнювачі.
Чи допомагають притулку ще якісь благодійні організації, можливо місцева влада?
Ні. Існує притулок тільки на волонтерських засадах.
Також не можу сказати про інші благодійні організації. Зараз ми отримали корм від благодійного фонду "Карітас", понад дві тонни. Вони нам допомагають з кормом вже вдруге.
У нас багато насправді є волонтерів, які годують тварин, займаються прилаштуванням, опікуються ними та лікують.
Чи багато людей знають про притулок?
Не знають, оскільки ми колись не займалися нашими соцмережами так активно — у нас просто не вистачало на це рук.
Але тепер у нас є дівчата, які допомагають вести Інстаграм-сторінку, а тому все більше людей про нас дізнаються.
Приблизно скільки тварин перебуває в притулку?
У самому притулку зараз уже 84 собаки й п’ять котів.
То в притулку більше собак?
Це і планували, що собачок буде більше. Для котів це мало б бути тимчасове місце, перетримка. Але війна, на жаль, змінила всі плани, тому багато тваринок тут практично живуть. Будиночок в нас невеликий і не розрахований на багатьох.
Ми планували цей заклад більше як місце перетримки, реабілітаційний центр. Щоби тваринку, що перебуває тут, пролікували, зайнялися її прилаштуванням і вона знаходила домівку. Та, на жаль, не всі тваринки так швидко знаходять дім, як би того хотілося.
Яким чином найчастіше тварини потрапляють в притулок?
Часто підкидають. Залишають біля притулку.
Минулий місяць у нас був "бум" на кошенят — за один раз підкинули шістьох і вони захворіли, буквально одразу. Дуже довго лікували їх в клініці, а зараз завдяки дівчатам-волонтеркам усі успішно прилаштовані в родини.
Нещодавно підкинули зовсім сліпих кошенят — вони тільки-но народилися, були ще навіть з пуповиною. А їх залишили в коробці посеред поля.
Цуценят також підкидають: прив'язують, залишають біля магазину, що поруч з притулком. Усе тому, що в нас є камери нагляду й люди, які про це знають, намагаються робити це десь якомога далі. А нам потім телефонують з того ж магазину і кажуть, що підкинули.
І потім ви забираєте тварину до притулку? Яка її подальша доля?
Насправді ми не можемо так активно забирати тварин до себе, оскільки місця в притулку обмаль.
До нас також часто потрапляють тварини із зони бойових дій. Ясно, що в пріоритеті тварини й звідти, адже там просто кожен день питання "виживеш або ні". Люди залишають собак у зачинених вольєрах. Є організації, які їздять та забирають їх звідти.
Нещодавно ми прийняли двох собак від організації "UAnimals". Але зараз притулки настільки переповнені, що фактично кожен із закладів не має місця, щоб прийняти нову тварину. Тому можемо виділити максимум два місця, щоб прийняти.
Коти у нас фактично всі із зони бойових дій, які були привезені. Лише один котик, так би мовити, місцевий.
Усі котики хворі — у них імунодефіцит і різні інфекції, такі, як герпесвірус, новоутворення в гортані та кальцівіроз — хвороба, що вражає дихальні шляхи, ротову порожнину й очі.
Є коти з села Циркунів Харківської області — їх забрала евакуаційна група (це було більше як два роки тому). Також є котик із Запоріжжя; з Херсону котик Вовчик, який потрапив до нас після підриву ГЕС; є котик місцевий з імунодефіцитом, його теж ще не забрав ніхто.
Який був стан у котиків, коли ви їх прийняли?
Ми їх довго лікували, вони були в дуже жахливому стані.
Наприклад Батончик, рудий котик, він важив трохи більше кілограма.
фото з особистого архіву Любові Філь
Коли вони всі приїхали, то пили воду просто з тазика, ніяк не могли напитися тією водою.
Батончик приїхав просто "скелет на батарейках". У Лео було осколкове поранення — розрізало м'яку частину голови.
Коти були в дуже виснаженому стані. Кожна тварина, яку привезли з зони бойових дій, потрапляла в клініки та стаціонари. І це не було лікування на день-два, а зазвичай більше, ніж тиждень.
Орієнтовно в середньому скільки часу перетримуєте тваринок?
Не можна сказати точно через те, що є тварини, які більш ніж п'ять років живуть в притулку — їх підкинули ще цуценятами й вони росли вже тут.
А хтось з тварин може приїхати, тільки день побути та щасливо поїхати додому. Тут не можна сказати конкретно. У кого яка вдача, якщо так сказати.
Чи багато тварин вдалось прилаштувати? Чи вплинула на це якось війна?
Це, як мені здається, рівноцінно. Тому що багато людей залишають, але багато, хто бере тварин до себе.
Дуже багато покинутих тварин є насправді: в Івано-Франківську цього року, нам здається, стався цілий "бум" з таким явищем. Це при тому, що в місті успішно діє КП "Полігон ТПВ", яке займається виловом, стерилізацією та утриманням безпритульних тварин.
Плюс, є бюджетні стерилізації на державній "ветеринарці" та й загалом всі клініки роблять стерилізації.
Просто це ще проблема у свідомості наших людей. Хтось з необізнаності не робить стерилізацію, а хтось — з власних упереджень. Але особисто я не знаю мінусів, тому, що це процедура, яка робиться раз на все життя. Тварина — це не людина, у неї нема такого відчуття нібито "я повинна народити дитину, маю дати продовження свого роду". Тому можна сміливо стерилізувати тварину.
Я чула не раз від людей:
"Тварина має пізнати материнство".
Але у тварин немає думок про те, що вони хочуть це відчути. У них є гормони, якими вони керуються. Так, звісно, тварини все відчувають, вони є дуже розумні. Але коли стається період тічки, тварина хоче спарюватися. Ось і все. Після того вона вагітніє і народжує.
Нехай вагітність в неї триває два місяці, ще до місяця часу вона опікується тими цуциками, своїми дітьми, а далі — забуває. Цуценята ж залишаються. І я не бачу гуманності, коли господарі не стерилізують тварину, потім її викидають або, ще гірше, топлять дитинчат, керуючись тим, що воно "сліпе, не бачить". Але це вже жива істота, в якої вже б'ється серце.
Люди часто порівнюють зі своїми почуттями, коли це стосується стерилізації тварини, але не відносяться так само до новонароджених створінь.
Багато людей вважають, що тварина почне хворіти після стерилізації. Чи це міф?
По-перше, стерилізують тварину до першої тічки. Деякі ветеринари рекомендують це зробити після першої — але тоді у тварини вже стається гормональний збій. Тому робити варто все ж до, у віці п’яти-шести місяців. Якщо ж пішла перша тічка, то це теж не критично і варто зробити стерилізацію, коли вона закінчиться.
По-друге, в Європі, до прикладу, стерилізують вже навіть з трьох-чотирьох місяців. Але, мені здається, це навіть трішки зарано.
Що робить насправді стерилізація? У тварини тоді немає ніяких гормональних збоїв, тобто ми маємо абсолютно нормальну собаку чи кішку. Адже коли гормональний збій, у них навіть бувають зміни в поведінці. Можлива агресія, спроби втечі, тварини перегризають паркан та втікають.
Часто на старості нестерилізовані тварини мають проблеми з раком молочних залоз. Коли тварині понад дев'ять років, можна часто спостерігати у неї піометру — гнійне запалення матки.
Якщо тварина не отримає ветеринарну допомогу, то помирає. А допомога в такому випадку полягає в стерилізації та прийманні антибіотиків. То в чому полягає різниця видаляти примусово все на старості? У той час це вже ризик для тварини. Бувають такі собаки, які можуть мати слабкий імунітет чи серцеву недостатність, усе вже не в тому стані, як у віці двох-трьох років.
Багато хто також не стерилізує, а дає таблетки під час гормональних сезонів, бо думає, що це кращий варіант. Але насправді — гірший. Від таблеток стається гормональний збій. Якщо людина може піти до гінеколога і підібрати собі ліки по своєму гормональному фону, то у тварин такого вибору немає.
Зараз насправді є дуже поширеною онкологія у тварин. І не тільки через гормональні таблетки. Мені здається, що це цілий комплекс причин: середовище, гормони, можливо й війна, тому що котики, що приїхали до нас із зони бойових дій — усі з імунодефіцитом.
Раніше ми не стикалися з таким явищем і навіть не знали, що імунодефіцит, вірусна лейкемія може бути у тварин. Могли бути поодинокі випадки таких захворювань. Герпесвірус та каліцивірус завжди були присутні, але не ці хвороби.
То який хід дій у того, хто знайшов безпритульну тварину та хоче їй допомогти?
Усе залежить від віку тваринки. Якщо ми говоримо про маленьке кошенятко, то першочергово потрібна перетримка.
Коли маєте змогу самі взяти на перетримку, то це чудово, бо зараз мала кількість людей може це зробити через те, що всі заклади переповнені іншими тваринами. Ми постійно шукаємо тих, хто може це зробити, хоча б платно. Є й таке — ми даємо кошти за перетримку, наприклад, за добу і купуємо корм тощо.
Наступний крок — це похід у клініку, щоб перевірити, у якому стані тварина, та вакцинація. І вже потім — пошук домівки. Це, можна сказати, стандартний протокол, яким ми займаємось.
Насправді те, що ми робимо, може робити будь-хто. Тут немає потреби в якихось особливих здібностях — ніхто з нас на це не вчився, щоб забирати тварин, проліковувати та прилаштовувати в домівки. Це все робить звичайна перехожа людина, просто, головне — не бути байдужим.
Ми можемо допомогти з публікацією оголошення про тварину, з пошуком домівки, але, на жаль, ми не можемо взяти всіх тварин, з якими до нас звертаються люди. У нас завжди фіксована кількість до 90, але є ще тварини на платних чи безплатних перетримках.
Тому загалом кількість у притулку — 100, а на перетримках ще плюс 50 котів та собак.
Якщо ж тварина доросла, то перше, що потрібно зробити — стерилізація.
Чи є якась історія з тваринкою, яка запам'яталась найяскравіше?
Сказати, що є якась єдина історія, не можу. У нас багато подій з тваринами: як жахливих, так і щасливих.
Я пам'ятаю дуже чітко один випадок: ми їхали з Вовчинців перед Великоднем з подругою і ще однією волонтеркою. Це було чотири роки тому. У той вечір була сильна гроза.
Ми бачимо: стоїть собака, схожа на вівчарку. У неї був дуже великий живіт — зрозуміли, що вона вагітна. Вийшли з авто, відкриваємо двері — а собака просто застрибнула в машину, одразу. Сіла й просто дивилася на нас. І ми поїхали вже з нею.
Тоді в Івано-Франківську ще існувала вольєрна перетримка, тому вирушили туди. Там якраз було одне вільне місце. А коли ми провідали цю собаку наступного дня, на Паску, то там уже було ще шість. Ми здивувались цим сюрпризом. Але зараз ця собака прилаштована в Дрогобицькому районі, її там дуже люблять. Ті шестеро цуценят теж прилаштовані, тільки двоє дівчаток залишилися в притулку, вони все ще тут живуть. На жаль, на них ніхто не звернув уваги.
То прилаштування залежить від вдачі тварини?
Від вдачі та від того, наскільки красива собака. Багато хто хоче бачити, не обов'язково породистий, але красивий нестандартний окрас, тобто якусь "фішку", щоб запам’яталась.
Чи самі називаєте тварин в притулку?
Даємо імена самі. Хіба, якщо забираємо від власників, то знаємо, як називали тварину та можемо ще деякий час так називати.
Але потім переназиваємо. Ми думаємо, що, якщо з одним ім'ям мала погане життя, то краще назвати по-іншому. Тварина, до речі, добре адаптовується у такому випадку. Хтось хвилюється, що дорослу собаку не переназвеш, бо вона не буде слухатися. Але якщо спочатку називати старим ім'ям, то потім можна змінювати й потроху вона звикає до нового.
Яка допомога зараз потрібна найбільше?
Зараз, мабуть, найбільше потрібно волонтерів, які будуть допомагати з вигулом тварин, тобто будуть присвячувати їм час.
І, звичайно ж, потрібні кошти на потреби притулку. Тому що це дуже різні потреби. До прикладу, потрібно поїхати в інше місто, щоб знайти тваринці дім.
Часто ми розвозимо тварин людям, охочим їх забрати — багато хто не має можливості приїхати до нас, але, якщо сподобався чотирилапий, то ми його відвеземо.
Насправді на це витрачаємо величезні кошти, тому що паливо дороге. І є ще звичайні потреби, такі, як корма для тварин: вологі та сухі.
Людина, до прикладу, пише вам, що хоче забрати тварину, які ваші наступні кроки?
Якщо в людини хороші умови, то віддаємо.
Ми попередньо розмовляємо з охочими, обговорюємо всі питання, які нас цікавлять: чи є ще тварини, чи є в сім'ї діти, які умови, чи обгороджений вольєр, де буде жити собака.
Тоді люди скидають нам фото умов для тварини. Бо часто може бути таке: привезти собаку потрібно далеко, в інше місто, Луцьк чи Тернопіль. Ти не можеш їхати навгад таку велику відстань, тому мусиш впевнитися, що собака буде в хороших людей, там все обгороджено — тваринка нікуди не втече.
Якщо ж в людей живе інша тваринка, то просимо і її фото. Бо часто зовнішній вигляд тваринки, яка вже є в людини, є хорошим показником чи надійний цей дім, чи ні.
Чи бувало таке, що ви приїхали, а умови виявилися зовсім іншими, ніж на фото?
Бувало. Не раз. Обманювали, скидали не ті фото.
Було таке: ми приїхали, того року літом, ще з однією волонтеркою, десь в Стрийський район. Жінка нам скинула адресу, де проживає, надіслала фото огорожі. А коли ми приїхали, то виявилось, що огорожа була сусідською.
Ми були шоковані. Інколи добре самому розвозити тварин, адже одразу можна перевірити, чи все з того, що людина сказала, є правдою. Умови насправді були жахливі: огорожа дерев'яна, напівгнила. На подвір'ї жили три коти, які мали поганий вигляд — у нас в притулку в набагато кращому стані. Повсюди сміття, а замість вольєра квадрат з металу й прутні. Нічого не було для собаки, навіть будки. Не варто брати тварину, якщо не можеш про неї гідно подбати.
Ми їхали більш як сто кілометрів в одну сторону, тварина також стресувала, а людина нас обманула. Нам неважко забрати тварину назад, але це навіть неповага до волонтерів, які витрачають на це позаробочий час.
Чи часто таке буває?
Таких випадків небагато. Це дуже малий відсоток насправді. Буває, але це треба мати "щастя" ще просто потрапити на таких.
У нас є бесіда з чорним списком, де ми надсилаємо контакти тих, хто обманював, щоб більше не потрапити на таку людину, якщо вона ще раз зателефонує.
Що ви радите людям, які хотіли б забрати тварин?
Потрібно пам'ятати, що коли людина бере додому тварину з певними хронічними хворобами, то такі коти чи собаки не можуть жити зі здоровою твариною. У такому випадку або одна, або з твариною, яка теж має, до прикладу, імунодефіцит, щоб вони не заразили іншого.
У Батончика також є хронічний герпесвірус, очі інколи запалюються. Ми його постійно лікуємо, але це, на жаль, назавжди. Ми лише підтримуємо його стан.
Треба бути уважним, якщо хтось йде в притулок, де можуть бути якісь інфекції. Коли ти приходиш додому, то повинен повністю обробити одяг та руки, щоб не занести інфекцію своїй тварині. Але це такі самі котики чи собачки, просто за ними треба слідкувати й час від часу відвідувати клініку.
Ви можете навіть прийти в гості, де "раптово помер кіт", а насправді в нього була якась інфекція і тваринка заражається. І ви про це можете не знати. Найкраще, вакцинувати тварину кожного року — це зменшує ризики захворювань.
У кожної тварини також є свій характер. Вони можуть добре ладнати в одному вольєрі або ні.
Багато хто з собачок дуже хоче уваги.
Хтось боїться й гавкає, але не кусає. Є собаки, яких вигнали з будинку. Таке часто буває: господар помер і тварина нікому тоді не потрібна.
Хтось може бути агресивним. У нас є собака, місцевий, з ним погано поводились — жінка утримувала його на ланцюгу на подвір'ї, замість ошийника також був ланцюг, який згодом вчепився йому в шию. Ми його вилучили, везли в клініку, і ланцюг відчепили лише там під седацією, бо йому було дуже боляче.
Деякий час тварина може бути в стані стресу, тому агресивна. Але якщо вона бачить, що до неї нормальне ставлення, по-доброму, то й сама починає ставитися так.
Що важливо розуміти при виборі тварини з притулку?
Не звертайте увагу на породу тварин. Ми кажемо, що щастя не має породи. Усі вони мають чотири лапки, хвостик та хочуть мати дім.
Тварині потрібна людина, а людині — тварина.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
На Івано-Франківщині прихистили поранене оленя з Закарпаття
Загинули домашні тварини: на Прикарпатті в одній з багатоповерхівок горіла квартира (ФОТО)
