Кажуть, диявол - батько брехні, а найстрашніша брехня це та, яка змішана з правдою.
Неодноразово доводилось зустрічати у сумнівних вокзальних чтивах типу “100 порад на кожен день” – поради на кшталт “ікону якого православного святого прикладати до хворого місця”, або ”прикмети та заборони в день свята”, далі йде перелік, що можна і чого не можна робити.
Забобони настільки глибоко засіли деяким людям в голові, що вони навіть, ходячи до церкви, їх легалізували "перенісши" ці примітивні вірування на плечі християнських святих і тепер виходить, що є святі від кожної окремої хвороби, і навіть, є такий в день пам’яті якого не можна застеляти/перестеляти ліжко!
Від деяких бабусь доводилось чути, що “На свято усікновення голови Св. Івана Хрестителя” не можна нічого різати круглого (яблуко, помідор тощо) бо це нагадує голову святого і нібито робить тих людей співучасниками злочину двотисячолітньої давності.
Також є багато інших заборон: ”не ходити до лісу”, “не виходити з подвір’я” та інших, їх просто безліч.
Декалог попри інші заповіді говорить:” Пам'ятай день святий святкувати” та “Нехай не буде в тебе інших богів, окрім Мене”. По суті, з християнської точки зору вище перелічені повір’я це звичайні забобони, які одягнули в шати церковності.
Очевидно, що люди з такою вірою у серці в церкві слухають не проповідь священника, а свіжі “новини” сусідки, забуваючи про віру в Христа та його заповіді. На мою думку, причин цих явищ декілька, і вони в головах українців накладались по-шарово з розвитком нашої культури.
Ще до прийняття християнства у людей були певні вірування, пов‘язані з одухотворенням природи, земельними культами та іншими незрозумілими космічними явищами.
На території Київської Русі ці первісні вірування сформувалися у пантеон різноманітних божеств з Перуном на чолі.
Князь Володимир, християнізувавши Київську Русь у 988 р., не витіснив повністю попередні вірування. Ще десятки років паралельно існувало християнство і язичництво. Але з часом нова релігія ставала панівною і первісні вірування залишилося у вигляді забобонів, народних прикмет, всіляких гадань тощо.
В історичних джерелах ми розібрались.
Ну і залишаються різного роду дешевенькі видання на сторінках яких, просто тицьнувши пальцем в небо, вам розкажуть при якому зубному болю іконку яких святих прикладати, православних чи католицьких? Ну і звичайно “важка артилерія” - бабця зі своєю найавторитетнішою тезою “Люди кажуть!” або ”мудрі Люди кажуть!”
В результаті ми отримуємо людину, яка ходить до церкви та говорить, що вірить в Христа шанує всіх святих, але не забуває про свого домовика, а йдучи до церкви обов’язково пришпилить шпильку, перехреститься і поплює через ліве плече.
Шкода, коли малоосвіченість і неуцтво людей призводить до такого примітивного сприйняття тієї чи іншої конфесії, і водночас молоде покоління, зростаючи на такій парадигмі бабусиних чи матусиних "цінностей", дезорієнтуються і є благодатним ґрунтом для різних шарлатанів, стаючи однією з причин малої кількості відвідин храму.
