Чому понад 10 років слухань, бюджетних вливань та політичного піару не дозволили розв’язати одну з найбільших проблем довкілля на Прикарпатті дізнавайтесь на сторінках Фіртки.
Наш регіон, як і країна в цілому, став свідком багатьох прикладів промислового занепаду. Не завжди деіндустріалізація – це просто порожні цехи чи покинута техніка, часом закинутий об’єкт – це ще й серйозна загроза довкіллю.
Один з таких прикладів – Домбровський кар’єр, що у Калуші. Його експлуатацію зупинили 2006-го року, відтоді з виробіток не відкачують воду, тож вона почала заповнювати порожнини.
Як наслідок утворилось солоне озеро. У 2020 році під час повені стався прорив вод річки Сівка до Домбровського кар’єру, нині його орієнтовна глибина становить: на північній ділянці 45 м, на південній – 105 м, утворюються розсоли із різною концентрацією солей – на сьогодні їх понад 26 млн м3!
«Розмивання відвалів несе ризик забруднення водоносного горизонту. Наявні там соляні породи, які були неконденційними, чи з різних причин не використовувалися (наприклад кам’яна сіль) при нашому кліматі розмиваються атмосферними опадами і як наслідок розсолами високої мінералізації постійно потрапляють і в річкову мережу басейну Дністра, і в водоносний горизонт.
Якщо в річковій мережі нові порції розсолів розбавляються і втрачають шкідливу концентрацію, то водоносний горизонт в межах Калуша – наголошу, саме в межах міста, втрачає свою цінність і не може використовуватись людьми для побутових потреб. Мова йде про криниці та використання підземних вод для централізованого водозабору. Навколо Калуша лише один водоносний горизонт: скільки б ми не бурили глибше - чистої води не дістанемо.
З огляду на це Домбровський кар’єр несе велику загрозу для населення, яке питну воду отримує з криниць», - пояснив у коментарі «Фіртці» заступник директора ДП «Науково-дослідний інститут галургії» Юрій Садовий.
Розсоли – це пряма загроза довкіллю. Хоча самі солі, розчинені у водах кар’єру, є корисними, і можуть використовуватись для потреб: одні складають основу мінеральних добрив і лікарських препаратів, а інші – є звичайною кухонною сіллю. Однак їхня концентрація у кар’єрі небезпечна, якщо вони потраплять у ґрунтові води та місцеві річки, то можуть завдати чималої шкоди для навколишнього середовища і здоров’я людей.
Ці ризики науковці розрахували ще у 2008-му, на державному рівні було визнано потенційну загрозу, якої необхідно уникнути та знайти ефективні шляхи розв'язання проблеми. Домбровський кар’єр указом Президента визначили на певний час зоною надзвичайного стану та створили групу по моніторингу ситуації, до вивчення проблеми залучили міжнародні інституції. Науковці активно почали проводити спільні конференції, круглі столи для пошуку оптимальних шляхів розв’язання проблеми, куди запрошували посадовців різних рівнів, які компетентні у питаннях екології.
Витрати без ефекту
Далі справа пішла відомим в Україні бюрократичним шляхом. Тема Домбровського кар’єру стала «хайповою». Кожен "новий" службовець чи високопосадовець зчиняють навколо неї певний ажіотаж, говорять про значну загрозу та крайню потребу у розв'язку цього питання, про значні, великі, величезні, неймовірні суми коштів, які він доб’ється/змусить виділити з державного бюджету, щоб закрити цю проблему один раз і назавжди. Держава кожен раз виділяє кошти на розв'язання проблеми, а проблема – не вирішуються. Протягом останніх двох місяців лунають ті самі гасла, що й 10 років до того. Суми із бюджету обіцяють виділити цього разу не менші ніж, у 2010 році (1 млрд грн), але можна уже зараз сказати, що ця кампанія зазнає фіаско, як і попередні.
Є дві причини, які пояснюють таке становище. Причина перша – масштаб робіт. Усі робочі групи науковців прийшли до одного беззастережного висновку: без комплексного перероблення розсолів, які утворились, будь-які заходи зі стабілізації, рекультивації, протистояння чи перешкоджання поширенню явища засолення, - носять виключно тимчасовий, швидкоплинний характер і проблему не вирішують взагалі, скільки б коштів туди не було скеровано, а відтак – для пересічного громадянина все буде виглядати так, як він звик: ніби кошти вкрадені, оскільки вони виділені, а результату немає.
Нинішня робоча виїзна комісія посадовців, які чомусь не закликали представників комісії обласної ради з питань екології, та інших осіб, які вивчали ситуацію протягом багатьох років і мають достеменну інформацію, що твориться на кар’єрі та варіанти розв'язку проблеми, - не прийняла вочевидь нічого нового. З виступів у ЗМІ лунає основна теза: ми стабілізуємо, а потім будемо шукати інвесторів, які згодом перероблятимуть розсоли.
27 травня 2021 відбулося засідання міжвідомчої комісії для розв'язання питання нормалізації ситуації у Калуському гірничопромисловому районі, яка створена Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України. Захід відбувся за участю голови обласної державної адміністрації Андрія Бойчука представників органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, провідних екологів, науковців, представників громадськості та засобів масової інформації.
Крім того, питання техногенно-екологічного характеру Калуського гірничопромислового району обговорювалося з 10.06. по 11.06.2021 на виїзному засіданні Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування. Заходи відбувалися за участю керівництва обласної державної адміністрації, заступників міністра захисту довкілля та природних ресурсів України, народних депутатів України, представників органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, провідних екологів, науковців, представників громадськості та засобів масової інформації.
В ході засідання прийняли рішення: проаналізувати реальний стан справ у Калуському гірничопромисловому районі; забезпечити постійний моніторинг техногенно-екологічної ситуації.
Такі заяви уже звучали з вуст посадовців протягом десяти років, і виглядають як добре відоме прислів’я: спочатку попхаємо воза, а потім за ним – і коня. Щоб по-справжньому розв'язати питання Домбровського кар’єру та всіх супутніх і похідних проблем, необхідно насамперед почати комплексне перероблення, яке є ключовим механізмом у розв'язанні цієї проблеми.
Професійна розробка Домбровського кар’єру та інших родовищ на Калущині допомогла б Україні зменшити залежність від імпорту калійних добрив, зокрема з таких "токсичних" в дипломатичному сенсі країн як Білорусь.
«Кожного року Україна закуповує калійні добрива на суму близько 200 млн доларів і це при тому, що в нас калійна промисловість зародилась значно раніше ніж в наших сусідів. На Калущині добрива, які є стратегічним ресурсом для аграріїв видобувають з 1867 року. Прикарпаття б реально могло забезпечити потреби ринку у цих добривах. Окрім Калуша на Франківщині існує ще близько 20 перспективних ділянок, що могли б стати сировинною базою для роботи майбутніх підприємств», - говорить Юрій Садовий.
Технологія, як ключ до розв’язку
Друга глобальна причина, що не дає розв'язати питання кар’єру раз і назавжди полягає в тому, що ще донедавна жодна особа чи група осіб не змогли надати технологію, за якої перероблення цих розсолів не буде різко збитковим із подальшою необхідністю захоронення добутих речовин, що ще більш суттєво підняло б затрати (й екологічні ризики). У разі початку перероблення без ефективної технології з доцільною економічною складовою, цей процес перетворюється просто на серйозну фінансову діру для бюджету в десятки, а то й сотні мільярдів гривень, які за рівнем збитковості можна порівняти хіба що із простим спалюванням на вогнищі державних коштів з метою обігріву.
Проте, у 2017 році з’явилось підприємство, яке розробило ефективну технологію, при застосуванні котрої можна здійснити перероблення розсолів без викачування грошей з бюджету. Це питання вивчене та відповідним чином схвалене, підприємству юридично надали «зелену дорогу», та воно мало б приступити до перероблення.
Здавалось би проблема – вирішена, вихід – знайдено. Але… Нова міжвідомча комісія справедливо вказала, що перероблення не здійснюється, а проблема – залишається. Проте, в роботі комісії підприємства, які володіли б належними технологіями чомусь участі не брали. Проте з вуст посадовців звучить, що «потім вони будуть шукати інвестора», при тому, що підприємства з необхідними технологіями вже запропонували свою допомогу.
І щоб розв'язати цю проблему один раз і назавжди, як ми уже говорили, необхідний комплексний підхід, із цілим арсеналом заходів з певним алгоритмом дій, в основі якого є перероблення. Не має перероблення іти уже після якихось заходів. Бо всі вони в єдиному комплексі можуть сприяти переробленню, а перероблення – піднімати ефективність заходів. І якраз тільки держава може забезпечити таку комплексність та сприяти всім складовим цієї системи здійснювати заходи із ліквідації загрози.
І маючи поряд із наявною проблемою таке підприємство, яке може розв'язати цю проблему, яке володіє технологією, що виводить розв'язання проблеми за межі бюджетних надвитрат із невидимими результатами, держава б мала пошукати шляхи співпраці із ним та змалювати спільно із ним програму дій із чітким розподілом функцій, та завданнями, хто, яке відомство, кому і чим мали б допомогти. Тим більше, що на засіданнях робочих груп за участю цього підприємства, звучало, що воно розробило і має в наявності програму і комплекс заходів із послідовністю дій, яка дасть змогу вирішити повністю проблему та дасть можливість зекономити державні кошти
Також, при зустрічах на круглих столах, представники потенційних інвесторів неодноразово заявляли, що посадові особи міської мерії, різних служб своїми діями чи бездіяльністю шкодять процесу розв'язання проблеми, мотивуючи, що вони керуються тими чи іншими відомчими підзаконними актами. Відтак очевидно, що нинішні комісії, не зустрівшись із всіма фахівцями та представниками підприємств, які спроможні якісно й ефективно працювати на цьому об’єкті, не врахувавши їх думок, - в черговий раз наражають проблему із Домбровським кар’єром на фіаско.
Ситуація нагадує броунівський рух: кожна група відомчих органів та територіальних громад чимось займаються порізно, роблять якісь свої окремі різноспрямовані кроки, намагаються потягнути ковдру у свій бік, а Домбровський кар’єр зі своїми 26,89 млн м3 розсолів залишається бомбою уповільненої дії. Хоча спільна взаємодія і синергія зусиль допомогли б її знешкодити: професійно, безпечно, технологічно, без зайвих ризиків і надвитрат.
