«Дітей вкладали спати, а самі лежали та слухали пролетить щось повз нас, чи по нас»: переселенка з Херсонщини про життя в окупації

З журналісткою Фіртки поспілкувалася Марія (з міркувань безпеки ім'я змінене — ред.), яка перебувала в окупації протягом семи місяців.

Жінці вдалось евакуюватись на Прикарпаття.


Далі подаємо пряму мову:


Коли ви вирішили виїхати – одразу тримали курс на Івано-Франківщину? Розкажіть про день, коли, власне, виїхали з Херсона.


Ми були сім місяців в окупації. Наші куми в перший день виїхали на Прикарпаття, в них тут батьки. Вони встигли виїхати до того, як російські війська доїхали до Херсона, до Антонівського мосту. 

Спочатку я не хотіла виїжджати з двома дітьми невідомо куди. Моїй меншій дитині на той час було всього два роки. Я не знала, куди мені виїжджати. Куми покликали нас сюди до себе. Ми проїхали 32 російські блок-пости до Василівки Запорізької області.

Там нас затримали, хоч в автобусі були лише жінки з дітьми. Наймолодшій дитині в автобусі був місяць. Була одна дитина з ДЦП, яка не могла без коляски рухатися. І мій дворічний син. Вони нас там затримали та змусили залишитися переночувати.

В мене дитина спала біля автобуса. В самому автобусі було дуже жарко, бо це був кінець серпня. Там якийсь базарчик був, стояв розвалений столик, лавочка. Ось там дитина моя спала. Я всю ніч сиділа біля нього.

Наступного дня близько обіду водій нашого автобуса домовився з окупантами, щоб батьки з місячним немовлям поїхали іншою машиною. А нас уже пустили біля четвертої години. Було дуже страшно. Ставлення окупантів було дуже жорстким, як не до людей. Вони постійно ходили біля нас з автоматами.

Автоматами розкидували речі, шукали щось. В мене дитина тільки почала засинати, та нас розбудили. Сказали бігом, бо переїжджати мали блок-пост, де нас перевіряли — забрали ноутбуки, телефони. Ми все це їм віддавали.

Дитина плакала, кричала, на руки просилася, а треба було протягом двох-трьох хвилин забрати ці речі. Ми дома, як збиралися, то брали речей скільки змогли в руках нести. То думала, що речі не запхаю в сумки. Тоді вони нас пропустили. Після цього був ще один блок-пост, де знову зайшли до нас, речі не перевіряли. Але перевірили всі документи.

Коли виїхали в «сіру зону» наша колона рухалася на дуже великій швидкості, щоб не розстріляли. Вже на під'їзді до Запоріжжя нас зустріли волонтери. Попри те, що це була одинадцята година ночі, нам одразу запропонували повечеряти. Ми поїли, покупалися та лягли відпочивати. Розмістили нас в дитячому садочку.

Мами на підлогах спали, а дітки в дитячих ліжечках. Наступного дня ми поїхали на вокзал і нас посадили на потяг у Львів. Загалом ми добиралися впродовж чотирьох днів. Це було дуже складно.

На Івано-Франківщині нас зустріли куми. Дякую їм, бо інакше не знаю куди б ми виїхали.


Розкажіть про час в окупації.


Коли окупанти наступали на Херсон, то всі війська буквально проходили через нас. Але у нас вони не заселялися.

Виїхати ми вже не могли, бо всі дороги були перекриті їхніми колонами з Криму. Коли зрозуміли, що виходу немає, почалася паніка. Продуктові магазини «вичистили» за два-три дні, медикаменти також зникли.

Перший час наші фармацевти домовлялися через Запорізький напрям, щоб невеликими партіями перевозити із Запоріжжя ліки. Потім ліки та продукти привозили з Криму. Проте окупанти перекрили всі доступні канали доставлення. У нас уже не було ні ліків, ні продуктів, нічого. Дещо привозили з Криму за дуже високими цінами.

Вони розселилися уже по всій Херсонській області й тоді почали ходити по домівках.

Їм дали списки, в кого дома є зброя. Бо люди у нас деякі на полювання ходили та мали зареєстровану зброю.

В мого чоловіка теж була зброя. Ходили по всіх адресах з цього списку. До нас також заявилися восьмеро чоловіків з автоматами. Обійшли весь двір, оглянули машини. За мною по всьому будинку з автоматом ходили.

Чоловіка забрали в підвал та побили. Перший час, тобто впродовж чотирьох місяців, я взагалі з дому не виходила. Коли чоловіка побили, мені довелося вийти на закупи, бо він не міг. Загалом старалися садити свій город, щоб мати продукти, бо не знали, як будемо зимувати.

Зараз там набагато гірше. З того населення, що залишилося, то 50% орків заселено. Там дуже страшно.

Вони їздили, як у себе дома. Найцікавіше, що після того, коли заявлялися додому і проводили «розмову» з чоловіком, розуміючи, що їм суперечити ніхто не буде, то на наступний день, вони зустрічали в магазині (запам’ятовували поіменно в кого були), то удавали, що ми «найкращі» друзі. Питали, як діти та робили це на публіку, щоб всі це чули. Щоб всі думали, що їх тут «люблять», «зустрічають».

Коли наші місцеві питали, чи вони надовго, то вони казали "навіть, якщо не на довго, то наш вихід ви запам’ятаєте надовго".

Коли ми вже виїхали, місцеві, хто залишилися, повели дітей в російську школу. Розповідали, що в школі стояли вояки, в саме приміщення забирали дітей. В дітей проводили обшуки, батьків в школу не пускали та дітей без дозволу не випускали. А потім стояли з автоматами на чергуванні.

Мої діти до сьогодні мають страхи. Бо через нас летіло все. Пригадую, як ми кожного вечора з великою швидкістю приймали душ, роздягалися, складали речі в пакет і ставили біля виходу. Тому, що не знали, можливо до нас хтось вломиться і треба буде тікати.

І так кожного дня. Дітей вкладали спати, а самі лежали та слухали пролетить щось повз нас, чи по нас. Чули, як ракети летять над нами, було враження, що ракета зачіпає дах будинку.

Звуків тривог у нас зовсім не було, бо систему оповіщення відключили. Зараз вони інколи її включають. Перший час ми навіть не розуміли, чи це летить від нас, чи до нас.

Ближче до нашого виїзду, то тоді уже прилітала відповідь від наших. Думала, у нас стелі попадають. Двері відчинялися. Це могло прилітати за 40-50 км, але у нас все було відчутно. Наш будинок поки цілий, а там ніхто не знає, що буде.

Найбільший біль, що там залишилися рідні та прийшлося робити вибір.

Моя невістка була вагітною, коли я з дітьми виїжджала. В дорогу вона виїхати не могла, бо мала з дня на день народжувати. Це було небезпечно, бо когось на блок-посту і сім днів тримали. Мій брат з дружиною виїхали недавно, коли дитина трошки підросла. Батьки не виїхали, бо здоров’я не дозволяє. Батько гіпертонік, коли нервується, то трапляються напади. Він дорогу не перенесе. Мама його не покине. Вони зараз там приглядають за моїм та братовим помешканням.

Це дуже складно робити такий вибір. Залишати всіх своїх рідних і їхати з двома дітьми взагалі в нікуди. Чоловік, брат, батьки, вся рідня там залишилися.

Ми живемо одним днем зараз. Ми не знаємо, що робити та, що буде далі. 

Не шкодую, що виїхала тільки через дітей. Бо діти все розуміли. Ми їх нікуди не могли пустити. Я жалію тільки про те, що не змогла допомогти батькам, щоб вони виїхали.

Я дуже рада, що згодом і брат зміг виїхати. Але батьки там. Поки ми з ними зідзвонюємося кожного дня. Дуже страшно, бо окупанти часто навідуються, контролюють усе, змушують брати російські паспорти. Я сподіваюся і вірю, що все буде добре.

Мій чоловік зараз служить в ЗСУ, батьки залишилися на Херсонщині. Я сама з двома дітьми, мені страшно. Не всі розуміють тих людей, які в один момент залишилися без нічого. Живеш і не знаєш, що буде завтра, чи тут планувати щось, чи є шанс вернутися.

Розумію, що з маленькими дітьми зразу після деокупації не повернешся. Бо там все в мінах, скрізь руїни. Ось так в одну мить ми залишилися без нічого.


Чи достатньо, на вашу думку, на Івано-Франківщині приділяють уваги та надають допомоги переселенцям?


Відверто кажучи, так. Відразу, як ми приїхали, нам почали допомагати. Якби не ця підтримка, то було б набагато важче.

Багато людей допомагає. Дівчатам знайомим дякую за допомогу. Зараз я дистанційно працюю головним бухгалтером. На жаль, зарплата не висока, але можливості влаштуватися на іншу роботу наразі немає.

В моєї дитини бронхіальна астма. Коли приїхали на Прикарпаття, то дуже багато часу довелося провести у лікарні. Тутешній клімат нам не підходить, тому я навіть сина в садок не можу віддати. Але дуже вдячна всім за допомогу. 


Більше читайте у матеріалі: «Колона їхала на дуже великій швидкості, щоб нас не розстріляли»: історія сім'ї з Херсонщини, яка знайшла прихисток на Прикарпатті.


Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!


Читайте також:

«Наша сила в єдності», — мати полеглого Героя, якого поховали в Коломиї, через окупацію рідного Енергодара

«Вижив — винний»: що таке синдром вцілілого та як не картати себе за те, що ти у безпеці

Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну


26.11.2023 1164
Коментарі ()

01.04.2025

Вже третій рік в Україні та Івано-Франківську зокрема, для релокованих молодих людей та їхніх родин діє простір для взаємодії та розвитку «Шелтер». Фіртка поспілкувалася із представниками німецької благодійної організації, які перебували в Україні з черговим візитом.  

358
29.03.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з Назаром Розлуцьким, істориком, поетом та військовослужбовцем, про добровільне рішення долучитись до війська, історію України, поезію, премію Марка Боєслава та подорожі автостопом.

1190
26.03.2025
Тетяна Дармограй

Як захистити себе в інтернеті, які схеми найчастіше використовують шахраї та як із цим бореться кіберполіція, в інтерв'ю журналістці Фіртки розповів начальник відділу протидії кіберзлочинам в Івано-Франківській області, майор поліції Микола Худолій.

2119 1
25.03.2025
Олег Головенський

Фіртка поспілкувалася з Андрієм Левковичем, кандидатом економічних наук, керівником Івано-Франківської торгово-промислової палати та Почесним Консулом Чеської Республіки в Івано-Франківській та Чернівецькій областях.

1020
15.03.2025
Олег Головенський

Суперпублічний Ілон Маск – це лише вершина «технократичного айсберга», який сьогодні формує революційну політику та стратегію США. ПейПал-мафія, - саме так сьогодні означають команду технократів, яка їх підспудно формує.  

2929
08.03.2025
Тетяна Ткаченко

Про найчастіші запити від батьків та дітей, складні емоції підлітків, доцільність покарання та потребу любові, журналістка Фіртки поспілкувалась із івано-франківською психологинею Іриною Волощук.  

2014

Наші  думки, звичаї, традиції та, зрештою, травми це все наслідки подій минулих років. І здавалося б, звідки взялась оця недовіра  не тільки до священників, але й певне формальне ставлення до ключових таїнств сповіді та причастя, наприклад, в православній церкві?  

790

В ситуації Гіпермодерну цитатне шкільне знання не працює. І те, що відбувається в Америці, є блискучою ілюстрацією цього висновку. Усі ці пласкі визначення типу «праві лібертаріанці», «нові консерватори», «технофa...ти» - це ні про що.

958

Йтиметься про Православну Церкву України - справжню Українську православну Церкву, адже  УПЦ (в єдності з МП) має стільки «українського» як морська свинка – «морського».

1380

Сімейна групова терапія, різноманітні майстер-класи, психологічна підтримка, гуртки та екскурсії, консультації та профорієнтація, робота з тренерами та різноманітні дитячі гуртки, - це навіть неповний перелік наших активностей.

1986
26.03.2025

Під час посту людина не вживає білкові продукти тваринного походження: м'ясо, рибу та молочні продукти. Натомість залишаються крупи, бобові, горіхи, фрукти та овочі.  

26233 1
22.03.2025

Багато людей досі уникають купувати ці яскраві плоди, бо не знають, як правильно їх їсти чи яку користь вони дають організму. Насправді екзотичні фрукти — це не тільки красиво і смачно, але й надзвичайно корисно.    

673
19.03.2025

Почати харчуватися правильно здається складним, особливо коли навколо стільки суперечливої інформації. Але здорове харчування – це не дієта, не обмеження й точно не прораховування кожного грама.  

874
30.03.2025

У неділю, 30 березня, у церкві Благовіщення Пречистої Діви Марії в Чукалівці парафія відзначила храмове свято.  

2894
25.03.2025

Щорічно 25 березня відзначають одне з 12 найважливіших християнських свят — Благовіщення Пресвятої Богородиці.  

1148
23.03.2025

Папа Римський Франциск, який понад місяць перебуває в лікарні, має заново "навчитися говорити" після тривалого застосування високопоточної кисневої терапії.  

863
19.03.2025

Великопосні реколекції у Погоні відбудуться 28, 29 та 30 березня 2025 року.

1114
28.03.2025

Це справжня мистецька подорож у минуле, яка через живопис дозволяє побачити архітектурну велич України у новому світлі.  

1116
31.03.2025

За даними британського видання The Economist, вибори в Україні можуть бути проведені вже влітку цього року, і нинішній президент Володимир Зеленський має намір балотуватися на другий термін.  

309
28.03.2025

Найбільше довіряють Зеленському жителі центральних регіонів — 71% опитаних.  

4081
26.03.2025

Сполучені Штати Америки запропонували Україні нову велику угоду щодо рідкісноземельних металів, яка не включає питання атомних електростанцій.  

982
24.03.2025

Законопроєкт об'єднує в одному органі — місцевій держадміністрації (МДА) — галузеві, правлінські, виконавчі, координаційні та контрольно-наглядові повноваження. 

1551