Час додому: чи готові прикарпатські заробітчани повернутися в Україну?

Свої серед чужих – чужі серед своїх... Українські заробітчани вже міцно пустили коріння у землі далекої Америки, Канади чи трохи ближчих Польщі, Чехії, Італії...

У кожного своя історія з якою він перетнув кордон, - хтось їхав, бо потрібно було дати гідне майбтнє дитині, а хтось просто шукав пригод. Хтось виїхав, коли України як держави ще не існувало, а хтось зовсім недавно. У когось там вже сім’я і діти, а хтось планує підзаробити копійчину і повернутися додому. Але усіх їх об’єднує одне – вони мріють про Україну заможну та процвітаючу, де б могли бути зреалізовані їхні діти, онуки і, можливо, ще і вони самі.

А тим часом українській незалежності вже 28-й рік, але запропонувати гідне життя тим, хто кожного дня вливає в економіку рідної країни тисячі купюр доларів та євро у вигляді банківських переказів та автобусних передач, хто несе гордо її ім’я та одягає вишиванку на чужій землі, поки що немає кому.

Та навіть більше – в Україні не знають точної цифри своїх закордоном. Дослідження Державної служби статистики 2015 – 2017 років показало, що за кордоном працює 1,3 мільйони людей. Інститут демографії у звіті 2018 року оцінив загальну кількість українців, які одночасно працюють за кордоном, від 1,5 до 5 мільйонів людей. У грудні минулого року Мінсоцполітики нарахувало 3,2 млн. громадян України, котрі на постійній основі перебувають закордоном. У цьогорічному звіті МВФ говориться про 2-3 млн. українців, що працюють закордоном. Якщо раніше виїжджали люди середнього віку, то за останній рік, за даними компаній, які займаються працевлаштуванням, зросла кількість молоді, котра покидає Україну.

В середньому кожні 30 секунд з України на заробітки виїжджає одна людина.

Вже цього року у своїй інавгураційні промові президент Володимир Зеленський звернувся до українців, які «зробили себе» за кордоном, та запросив їх повертатися додому і будувати країну разом. Чи матимуть ці слова під собою реальне підкріплення покаже час…

Ми ж звернулися до емігрантів з Прикарпаття різного віку, статі та соціального статусу з питанням, що має змінитися в Україні, щоб вони повернулися на Батьківщину?


Ірина Петришин, 27 років, інженер, Канада:

"В Україні має статися повний переворот політично і ментально, щоб було бажання там жити"

Я опинилася за кордоном, бо вирішила спробувати повторити те, чого досягнула моя старша сестра. Вона вже на той час закінчувала університет в Канаді і заохотила мене спробувати вступити. Мене прийняли на магістратуру в електричній інженерії в Університеті Саскачевану, куди я й поїхала одразу після закінчення магістратури в ІФНТУНГу.

Пізніше я закінчила ще одну магістерську програму по екології і захисту навколишнього середовища та отримала роботу, де і досі працюю. Це інженерна компанія, що займається дизайном і будує електричні та телекомунікаційні лінії. Я працюю спеціалістом по навколишньому середовищу і допомагаю з дизайном. У Канаді я з 2014го року. З того часу в Україні була двічі.

В Україні має статися повний переворот політично і ментально, щоб було бажання там жити. Влада і самі люди повинні навчитися цінувати важку працю та розум на тому ж рівні, як вони цінується в цивілізованих країнах. В українцях стільки потенціалу, однак він втрачається, коли немає змоги його втілювати і заробляти на підтримку сім'ї. Досвідчені спеціалісти не повинні заробляти менше, ніж, скажімо, продавець у крамниці. Вся ця корупція, фальсифікації, закони про працевлаштування і пенсійні фонди - все прогнивше і несправне. На Україну чекає довгий шлях до розвитку через викорінення застарілого і кардинальних змін, які, на жаль, не стануться за мого життя, як би сумно це не звучало...


Мар’яна Лукинюк, 29 років, офіціантка, Іспанія:

"За ці роки я добре зрозуміла значення слова "чужина"

Я живу в Іспанії вже 15 років. У 2000 році спочатку виїхали батьки, було туго з роботою в Україні от і вирішили спробувати. Як і більшість батьків сумували і хотіли дати щось більше, ніж просто щомісячний грошовий переказ. Тому як тільки отримали документи на право проживання там, забрали мене і брата до себе.

Що має змінитися в Україні політично, щоб я повернулася? Процитую ст. 1 Конституції України: Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Хочеться, щоб це були не просто слова, написані на папері, а реальність. Вже стільки років незалежності, а ми все ще щось комусь винні. Хочеться, щоб нарешті дали Україні розцвісти, а не «доїли, як дійну корову».

Що має змінитися культурно? При всій повазі до нашого народу за таке порівняння, але Україна наразі нагадує такого собі «вуйка з села» - простого, працьовитого, інколи навіть наївного. Поясню чому – та тому, що немає в нас перспективи розвитку інтелігенції. Талановиті, вчені, інтелектуально розвинені люди роз’їхалися по світу тому що десь там їхній розум цінують краще, ніж вдома.

 Ну і відносно ментальності. Люди в нас добрі, щирі і, головне, працьовиті. Але забули про це, я б навіть сказала політики їх заставляють забути про це. Людей настільки загнали в глухий кут, що кожен виживає як може. Розходи в рази більші за дохід, правий той, в кого більше зв'язок десь там на горі, навіть елементарну довідку без "занести" ніхто не дасть. Тут, в Іспанії, за ці роки я добре зрозуміла значення слова " чужина". Але чогось навіть тут нас цінують більше.


Олена Де Хон, 47 років, менеджер по ресторанному та готельному бізнесу, Бельгія:

"Зміни мають статися у нас самих, а не в Україні"

Моя Європа почалася 25 років тому, коли ми всі переживали переломні часи тут в Україні. Дочці на той час було три роки, а з чоловіком я була розведеною.

Потрібно було забезпечувати сім’ю, а вчительська заробітна плата не дозволяла мені це робити тут.

Спочатку поїхала трохи до Польщі, продовжувала вчителювати.

Але згодом важко захворіла дочка – у неї виявили рак. Я позичила гроші і поїхала до Німеччини. Я висилала гроші, а моя мама її тут лікувала у Києві.

Вже 12 років я у Бельгії, вийшла там заміж. Працюю менеджером по ресторанному та готельному бізнесу.

Щоб повністю зрозуміти, що я залишаюся жити у Бельгії, там потрібно прожити роки і зрозуміти тамтешнє життя – вивчити мову, закони, податки, менталітет, спосіб життя. І тоді через років 10 ви почнете, напевно, сумніватися у тому, що ви би хотіли назавжди там залишитися.

Не все те золото, що блищить. Так, ми там можемо заробити, але там монархія, там такі високі податки, які майже неможливо сплатити. І там люди теж шукають прогалини у законах, щоб вижити.

Зараз я намагаюся інвестувати як в Бельгію, так і в Україну. Купляю собі місце для проживання в Україні, сплачую пенсію тут, заробляю там. І в пенсійному віці, маючи тут нерухомість і пенсію повернуся додому. За таким принципом живе зараз багато заробітчан, які там працюють і думають повертатися додому. А я планую повертатися, бо тут мої рідні – дочка, батьки. І щоб повернутися додому, зміни мають статися у на самих, а не в Україні. Україна вже змінюється, наше місто стає кращим, розвивається. У нас все має бути добре. Ми мусимо працювати для цього і зараз ми робимо те, що можемо.


Олександр Баранівський,  39 років, фінансист, Німеччина:

"Доки люди не побачать впевненості в майбутньому, ніхто не буде повертатися назад"

У період, коли в Україні почалася криза, отримав можливість виїхати в Німеччину. Довго не роздумуючи вирішив перевірити, хоча це була довга і складна процедура, але воно того вартує. Загалом проживаю тут вже близько 8 років. Перші роки приїжджав часто до дому. А потім все рідше. Завжди казав рідним, нехай краще вони до мене їдуть і побачать щось нове і цікаве, ніж я приїду до дому на все те саме.

Щоб наші люди захотіли повернутися з-за кордону додому, змін має відбутися багато і ці зміни, навіть за найсприятливішим сценарієм, триватимуть роками. Тотальна корупція у всіх владних гілках, що призводить до інших глобальних проблем в країні. Самі люди почали морально деградувати в Україні, на жаль, живучи ось так і не бажаючи думати, чи щось міняти. Доки люди не побачать кардинальних змін, впевненості в майбутньому ніхто не буде повертатися назад, хоча цього дуже хочеться багатьом.


Олександра Мироняк, 32 роки, продавець-консультант, Італія:

"У Європі також багато проблем…"

За кордоном я опинилася через сімейні обставини і ось уже 10 років живу в Італії. Звичайно, коли їхала з України, то були думки, що це надовго, але не знала зможу інтегруватися у нове середовище… Та зараз так виглядає, що таки змогла.

Працюю офіційним представником з продажу італійського бренду одягу «Roberta Biagi». Можливості сучасного суспільства в тому, що будь-яка людина може себе реалізувати в різних куточках земної кулі і обмінюватися досвідом. Вважаю, що це чудово. Сьогодні я в Італії, але може завтра я буду працювати в Малайзії, а може і повернуся до України. Хто його знає, як складеться життя.

А загалом, в нашій країні потрібно багато чого поміняти, як в політичній структурі, так і на ментальному рівні. Але ми також маємо розуміти, що ідеальних країн немає. У Європі також багато своїх різноманітних проблем, однак вони постійно в пошуку нововведень.


Катерина Яковіс, 34 роки, мама двох дітей, Німеччина:

"Як мама, хочу кращого для своїх малят"

Поїхала я в Німеччину, бо вийшла заміж за німця з російським походженням. Зараз у нас є дві прекрасні донечки. Ми познайомились із моїм майбутнім чоловіком у Туреччині на відпочинку. Відпочивали в одному готелі, він з другом прилетів з Німеччини, а я з подругою і її сином з України. Потім спілкувались по скайпу, я декілька разів приїжджала до нього. Потім розписались і тут вже і залишилась.

Поки що ще ніде не працювала. Живу я тут вже 4 з половиною роки. Я приїхала вже вагітною першою донечкою, а через два роки знову завагітніла. Але це не заважає мені відвідувати мовні курси.

Звичайно, дуже сумую за своїм рідним Івано-Франківськом, за друзями і близькими людьми. Аж сльози виступають, коли я згадую про дороге моєму серцю місто. Щодо повернення в на постійній основі, якщо чесно, не планую, бо дім там, де є сім'я. Сім'я моя вже тут, а  приїжджати я буду в Україну в гості.

Дуже хочеться, щоб наші люди жили краще, щоб не було постійного вибору: купити їжу чи одяг, заплатити за комунальні послуги, чи купити щось дітям. В Німеччині для дітей, звичайно, краще. А я, як мама, хочу тільки кращого для своїх малят.


Анна Худяєва, 32 роки, директор компанії, Великобританія:

"Коли живеш у Європі і приїжджаєш в Україну, то є з чим порівняти…"

Поїхала у Великобританію на навчання по студентській візі. Живу у Лондоні вже 10 років. Чоловік українець – познайомилися з ним вже тут. Маємо разом будівельну компанію. Працюю у ній директором.

Додому приїжджаю часто – до рідних, відпочити, але чи повернуся жити… Не знаю, вже облаштувалися тут.

Коли живеш у Європі і приїжджаєш в Україну, то є з чим порівняти рівень життя і не дуже хочеться на Україну, на жаль. Хіба, якщо зміни будуть. А що має змінитися, щоб повернутися? Та багато чого...

Рівень культури самих українців, політична еліта, заробітня плата. То можна безкінечно перераховувати…


Ірина Грибик , 45 років, прибиральниця, Італія:

" Повернуся обов’язково, бо тут живуть мої рідні"

Так склалося у моєму житті, що я повинна була самотужки виховувати дочку. І щоб дати їй краще життя вирішила поїхати до Італії. Там я проживаю, працюю і навіть відпочиваю вже 20-й рік. За цей час змінила різні роботи: була і прибиральницею, і працювала по догляду за старенькими, і за дітьми. Цих 20 років пройшло як одна мить. Дома найкраще, тому повернуся обов’язково, бо тут живуть мої рідні. А загалом хотілось би, щоб в Україні люди жили гідно і були соціально та юридично захищеними.


Степан Оушен, 27 років, відеооператор-постановщик, ОАЕ

"Покоління має змінитись"

Виїхати у Об'єднані Арабські Емірати було відносно легко. Знайшов роботодавця через агенцію. Пройшов декілька спібесід по скайпу, підписав контракт. Отримав квиток та візу по електронній пошті... Ну і все почалось. У грудні буде вже 5 років з того часу, як працюю у Дубаї. Час летить. Тим більше у країні, яка швидко розвивається не дивлячись на "кризи". Працюю відеооператором-постановщиком, режиссером та відео монтажером. Починав з баріста - варив каву.

Що має змінитися в Україні, щоб повернулася на Батьківщину? - Та все.

ОАЕ - це пустеля. Так, тут є нафта. Так, тут є газ. Але тут окрім цього немає більше нічого. Єдине, що в цих людей є - це нестримне бажання буди найкращими. Бажання будувати найвищі будівлі в світі, бажання буди в ТОПі найбезпечніших країн світу, бажання інвестувати в майбутнє (а також і теперішнє). В них є ця, чимось схожа до поляків, затятість. Така - "курва-я-хочу-втерти-всім-носа-затятість!"

Яка найбільша різниця між "там де добре" і Україною - просто, достатня наявність людей з бажанням втерти всім носа. Хто би там що не казав про економіку, політику і все решта.

А все це, що в нас, українців, є - це результат надмірного егоїзму. А це виправити за рік-два-три дуже важко. Покоління має змінитись. Є надія на нашого нового президента. "Світла голова, інноваційний лідер" - так про нього тут говорять.

На мою думку, в Україні має підвищитись безпека - свого часу в мене з машити вкрали багато важливих мені речей. На мою пропозицію зняти відбитки пальців поліцейські сказали, що мені треба менше дивитися "кіна". Як підвищити рівень безпеки? Два етапи: 1. Зробити все щоб людям не хотілось йти на злочин для особистої наживи. (Камери спотережиння, збільшити покарання за злочин і т.п.) 2. Зробити все, щоб людям хотілось жити чесно (зробити можливість відкриття власного бізнесу...) Мінімізувати участь людини в усіх паперових процедурах - зараз все можна зробити, відкрити, заплатити онлайн. Не економіст - не знаю. Але знаю що треба зробити економіку простою. Запросити іноземних друзів - нехай відкривають свої фабрики у нас.


Замість післямови:

Одна із наших співрозмовниць сказала:

"Тут, закордоном, усе за розрахунком, а за любов’ю слід їхати в Україну".

Щось у цьому є...

Чимало прикарпатських сердець готові увімкнути режим реверсу. Багато з них це таки зроблять, бо кличе їх додому сім’я, діти, а хтось таки має плани знайти своє гідне місце у державі Україна. І дуже б хотілося, щоб ці люди побачили країну реформовану, яка повернулася до них обличчям, простягнувши руку назустріч тим, кого свого часу поставила перед вибором - жити чи виживати...

 

Марія Лутчин


20.08.2019 Марія Лутчин 9423
Коментарі ()

17.08.2026
Вікторія Матіїв

Чому громадам важливо перетворювати екскурсантів на туристів, як штучний інтелект змінює галузь і чому майбутнє Прикарпаття може бути за Дністровським каньйоном — в інтерв’ю Фіртці розповів начальник відділу туризму Івано-Франківської обласної військової адміністрації Віталій Передерко.

1042
15.08.2026
Олександр Мізін

Фіртка вже писала про схеми шахрайства та чорних рієлторів, детально аналізуючи, як аферисти обирають жертв серед самотніх чи вразливих верств населення. Утім, постає логічне запитання: як звичайному покупцеві захистити себе під час угоди як на первинному, так і на вторинному ринках нерухомості?

1209
11.08.2026

Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН знову опинилася в центрі уваги.  Ще у серпні 2025 року Фіртка публікувала розслідування про можливі зловживання із державними землями та діяльність посадовців установ НААН. 

1115
31.07.2026
Вікторія Матіїв

Віталій Олійник на позивний «Грач» служив у 68-й окремій єгерській бригаді. Після мобілізації чоловік пройшов навчання, вирушив на Донеччину, а вже під час першого бойового виходу загинув. Понад рік сім'я жила між надією та невідомістю, поки не отримала остаточне підтвердження його загибелі.

3250
26.07.2026
Катерина Гришко

На Івано-Франківщині одночасно зростає кількість зареєстрованих безробітних і посилюється дефіцит працівників. Бізнес шукає людей для виробництва, будівництва, транспорту, медицини та сфери обслуговування, однак закрити вакансії стає дедалі складніше.

2068
19.07.2026
Тетяна Ткаченко

Викладач Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Юрій Довган не мріяв стати героєм. Просто вважав, що не має права залишитися осторонь. Провів останні пари, попрощався зі студентами й пішов шукати шлях до війська. З п'ятої спроби його прийняли. Про службу в Силах оборони, труднощі після звільнення з армії, адаптацію та роботу зі студентами ветеран розповів журналістці Фіртки. 

3243

Слабкі тіла завжди статистично переважали, і наша доба не є в тому винятком.

770

Іноді можна зустріти думку, начебто багатство та добробут людини — це благословення Бога, а бідність і нужда — навпаки.

1098

Десь на початку місяця у 1991-му на проспекті Шевченка я випадково зустрівся з Сашком Кривенком і він, після короткого – «чим займаєшся?» - запропонував мені написати невелику статтю.

1179

Картинка, коли 16-річні дівчатка хором кричать «Сирок – геть!» — то це не лише щира емоція, але і, очевидно, технологія. А ще якась колективна нам ганьба.

2464
16.08.2026

Цукор — один із найбільш суперечливих інгредієнтів у нашому харчуванні. Його звинувачують у розвитку ожиріння, діабету, “залежності” та навіть депресії. Але чи справді потрібно повністю уникати цукру? Або ж питання лише у його кількості?  

6074
12.08.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

6094
06.08.2026

Війна та постійний стрес істотно впливають на харчову поведінку українців.  

29822
14.08.2026

Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав 13 серпня вдруге відвідав Івано-Франківську обласну дитячу клінічну лікарню. Він поспілкувався з медиками, відвідав маленьких пацієнтів та Центр ментального здоров’я при лікарні.  

670
09.08.2026

Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав восьмого серпня іменував трьох священнослужителів Коломийської єпархії митрофорними протоієреями.

1526
07.08.2026

У Ватикані повідомили про те, що Святіший Отець Лев XIV поблагословив рішення Синоду Єпископів УГКЦ про обрання отця Терентія Василя Цапчука, ієромонаха Чину святого Василія Великого, Єпископом-помічником Бучацької Єпархії УГКЦ.

1740
05.08.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

23965
15.08.2026

Недостатнє фінансування, кадровий голод і відсутність системної державної політики у сфері культури — ключові виклики, з якими стикається краєзнавчий музей «Бойківщина» Тетяни й Омеляна Антоновичів.

16460
11.08.2026

Сербський аналітик Орхан Драгаш у своїй статті на Хвилі стверджує, що прийом Зеленського в Сербії за кілька місяців до дострокових виборів коштував прем’єр-міністру Вучичу підтримки всередині країни. Прем’єр Сербії усвідомлював це, але все ж пішов на таку зустріч. Чому?

787
29.07.2026

Зеленський змінює настрій у Вашингтоні, — стверджує видання Politico. Такі висновки видання робить за результатами перебування в США президента України, де він зустрівся з Дональдом Трампом в Білому Домі, відвідав похорони сенатора Ліндсі Грема (автора закону про «пекельні санкції» США щодо Росії) та виступив перед сенаторам обох партій — республіканцями та демократами.

1455
23.07.2026

Росія щораз більше стикається з наслідками повномасштабного вторгнення в Україну. Про це пише The New York Times в статті-аналізі книги доктора Анни Нотте «Ми переживемо їх: Глобальна кампанія Путіна з метою перемогти Захід».

1727
14.07.2026

Із дев'яти народних депутатів, обраних від Івано-Франківщини, п'ятеро підтримали документ, одна депутатка утрималася, ще четверо не підтримали його різними способами.

2723