Україна пережила трагічні дні. Сотні дітей нашої Вітчизни загинули, тисячі поранених. Ми зі сльозами на очах ховаємо найкращих, тих, кого вбив режим Януковича. Водночас ми з тривогою чуємо запальні фрази про необхідність наступу на схід і південь України. Ми закликаємо Верховну Раду до виваженості. Злочини режиму мають розслідуватись без зволікань, а всі їх натхненники, організатори та виконавці повинні понести суворе покарання. Але розслідування злочинів і притягнення вбивць і бандитів до відповідальності не слід підміняти «судом Лінча» чи полюванням на відьом. Найважливіше, аби покарання убивць було невідворотним й у країні були проведені послідовні та глибинні реформи.
Ми свідомі того, що впродовж десятків років на сході й півдні України проводилась політика свідомої культурної колонізації та деукраїнізації, заручниками якої стали пересічні люди. Але ми проти цькування людей через місце проживання чи мову спілкування, бо скористають з цього лише вороги України.
Ми вимагаємо від Верховної Ради, новопризначених членів уряду та в.о. Президента України проводити зважену культурну і мовну політику. Тисячі мешканців сходу й півдня України дезорієнтовані й не розуміють, що відбувається, позаяк чують лише московську пропаганду. Ми маємо шанс збудувати нову, чесну й справедливу Україну і зберегти її територіальну цілісність. Але ми не повинні нав’язувати донеччанам чи кримчанам галицького способу життя. На Майдані пліч-о-пліч з українцями стояли росіяни, поляки, білоруси, вірмени, євреї, грузини, татари та інші.
Всіх їх об’єднала щира любов до України і ненависть до тиранії. І за це вони заплатили страшну ціну – ціну власної крові.
Ми повинні шанувати культурні й мовні потреби мешканців сходу й півдня, аби вони не почувалися чужими в Україні. Ми повинні продемонструвати принципово нову якість України, котра не буде штучно ділити своїх громадян на різні «ґатунки». І ми закликаємо не дозволити політичним маргіналам спекулювати на крові й намагатись знищити територіальну цілісність нашої Держави.
