Вихідними прикарпатці поїхали оглядати президентські володіння. Після приголомшливої інформації про доступ до недоступного для пересічного українця маєтку Межигір’я, повідомлення про те, що в “Синьогору” пускають всіх охочих виявилася надто спокусливою.
Прихопивши з собою фотоапарат, корепонденти "Фіртки" не змогли змарнувати такий шанс і на власні очі побачити, що ж таке резиденція президента з середини.
Отож, по порядку:
До під'їзду до КПП резиденції утворилася кілометрова черга з автомобілів та пішоходів. Охочих було стільки, що здавалося, ми знаходимося на багатотисячному концерті якоїсь зірки, чи на гучному ярмарку.
Усі – з фотооб'єктивами. Фотографують усе – від рідкісних дерев, ландшафтів, штучних озер, альтанок, тенісних кортів, вертолітного майданчика, ну і, звісно, самої резиденції. Рівень розкоші, відверто кажучи, зашкалює. Проте це не Межигір’я, і золотих унітазів ми не знайшли, хоча там в середині всяке може бути, зате порцію розкоші, пишноти, марнотратства, в порівнянні із убогим життям простих українців, ми отримали достатню.
Питання одне: чи необхідно це все для кількох проведених днів високопоставленого чиновника десь на Різдво чи Новий рік?...
Тут усе доведено майже до ідеалу: рівнесенькі газони, дороге оздоблення, акуратно доглянуті дерева і кущі, підметені доріжки і чистісінькі озерця.
Можливо, саме такі маєтки не дають президентам перейнятися життям простих людей і їх зрозуміти, адже всього за лічені кілометри звідси – звичне сільське життя з розбитими дорогами, мізерними пенсіями, батьками-заробітчанами та залишеними на самовиховання дітьми.
І, можливо, дорогий камінь, котрий яскраво виблискує в оздобленні не вартий життя людини, котрій банально не вистачає на ліки…
Контраст надто великий між Україною, в якій живемо ми і Україною, в якій жили вони.
