Золочівський замок

Будівництво Золочівського замку завершили у 1634 році. Його будували на кошти Якуба Собєського - батька майбутнього польського короля Яна ІІІ Собєського. Замок будували за новою на той час голландською фортифікаційною технологією...

Золочівський замок не вирізняється особливою фотогенічністю. Це не Кам'янець, не Паланок і не Хотин, світлинами яких майорять путівники. Дивлячись на фотографії Золочівського замку важко зрозуміти, яким він є насправді, важко уявити його розміри та розташування оборонних споруд. Невеликі сторожові вежі на кутах бастіонів, палацові будівлі, оточені насипами землі, камені з якимись дивними літерами, скульптури та відносно невисокі стіни, зарослі бур'янами - ось практично і все, що я бачив на фотографіях до відвідин замку. Найбільше мене дивував товстелезний шар грунту на стінах. Він спотворював враження від фото. І як він міг утворитись за неповні чотириста років? Подив мій підсилювали публікації у пресі про гарну збереженість замку, про кошти, виділені Львівською пивоварнею на ремонтні роботи, та про минулий королівський статус. Які дифірамби. "Побачимо, що це за резиденція короля".

Замок і голландська система фортифікації

Замок у Золочеві було зведено на кошти Якуба Собєського. Його будівництво завершили у 1634 році. Це був якраз той період, коли у військових кампаніях на перший план вийшла артилерія. Будівництво великих кам'яних фортець потребувало величезних зусиль і тривало досить довго, а потужні гармати вже тоді були спроможні зруйнувати будь-які стіни за відносно короткий час. Тому необхідно було щось змінювати в технологіях фортифікації. У Європі зміни вже відбувались. Прийшли вони і в Річ Посполиту, в складі якої в той час знаходилась більша частина українських земель. Однією з нових технологій стала система будівництва оборонних споруд, що у нас отримала назву голландської.

Особливість голландської системи полягала в тому, що основою укріплення був величезний земляний вал, який із зовнішнього боку укріплювався кам'яними брилами та стіною. Вал цей був повернутий крутим зрізом ската до противника. Всередині земляного валу часто будували комунікації та каземати, а саме укріплення мало форму прямокутника, в центрі якого розташовувались житлові споруди, а на кутах - п'ятикутні бастіони, збудовані за тим само принципом. Найчастіше подібне укріплення зводилось на високому пагорбі та оточувалось ровом. Основним його позитивом була незначна, порівняно з кам'яними форпостами, руйнація при артобстрілі, швидкий ремонт, зумовлений пластичністю та дешевизною будматеріалу, а також можливість ремонту прямо в ході бойових дій.

Називати подібну систему абсолютно новою для XVII століття не зовсім коректно, адже винайшли її значно раніше появи артилерії та, навіть, пороху. Чи не єдина інновація полягала у зміцненні земляного валу товстою кам'яною стіною. Подібні принципи фортифікації залишились актуальними навіть в ХХ столітті, адже саме спорудження ескарпів - високих (2-3 м) крутих зрізів скату місцевості, повернутих до противника, стало одним з найефективніших засобів ведення оборонних дій в ході танкових кампаній І та ІІ Світових воєн.

За цією технологією збудували Золочівський замок. Саме цим і пояснюється його погана фотогенічність, адже практично на всіх фото проглядається візуально не естетичний, порослий бур'яном, земляний вал. Та й пишна деревна рослинність, що оточує замок, не сприяє нормальному огляду пам'ятки. Незважаючи на розташування замку на високому пагорбі, щоб побачити його потрібно підійти майже впритул (хоча брешу - ми бачили його із сусідніх пагорбів, що розташовані в кількох кілометрах від Золочева). Але під час будівництва ніхто не думав про фотогенічність (такий термін тоді й уявити не могли) - головною задачею проектувальників була неприступність фортеці. І вона стала неприступною. Майже неприступною...

Неодноразово головні вороги Польщі - татари і турки, марно намагались захопити замок. Але у 1672 році турецька армія під проводом паші Капудана, після шестиденної облоги, все ж здобула і зруйнувала цитадель. Тогочасний власник замку Ян Собєський (який у 1674 році став королем Яном ІІІ, майбутнім переможцем турків під Віднем та автором "Вічного миру" з Росією), використовуючи дармову силу полонених турків і татар, за кілька років відбудував фортецю, зробивши її ще потужнішою. І вже 1675 року замок, що вже мав статус королівського, відбив напад татарської армії Аджі-Гірея.

Король Ян ІІІ рідко перебував у Золочеві. Найчастіше він жив у Яворові та Варшаві. Але і в Золочівському замку, хоча він і мав першочергове фортифікаційне призначення, були всі ознаки королівського резиденції. Головним житловим приміщенням замку був двоповерховий ренесансний палац. Саме в ньому мешкала королівська родина під час нечастих відвідин Золочева. Палац отоплювався печами та камінами. Крім того, він був обладнаний новинкою для тогочасної Польщі - каналізацією. Шість туалетів збереглися до наших днів. Деякі з них мають досить оригінальну конструкцію - до унітазу підведено ринву з даху, щоб стічні води змивали у вигрібну яму нечистоти. Для більшої частини Європи таке обладнання вважалося проривом у майбутнє.

Зараз палац займає площу близько 1000 кв. м. Під ним розташовані льохи і підземелля. Кажуть, що досить цікавим є його внутрішнє планування, але екскурсанти можуть лише частково ознайомитись з ним, адже більшу частину палацу закрито на реконструкцію (літо 2006). Поряд з Великим палацом розміщується крихітний Китайський палац, в якому зараз працює експозиція творів мистецтва східних культур. Китайський палац збудували наприкінці ХVII століття.

У ХVII- ХVIIІ ст. в замку стояв військовий гарнізон, який розміщувався в Надбрамному корпусі. Це лишній раз підкреслювало тогочасну важливу роль замку як форпосту на шляху до Львова та Перемишля. Замок довгий час служив притулком для місцевого населення (переважно шляхти) під час татарських набігів. Але татари рідко нападали на цитадель - частіше вони просто обходили її.

До 1737 року замок належав родині Собєських. Після смерті принца Якова він на короткий час потрапив у власність до Сандомирського воєводи Тарли, від якого перейшов до відомого роду Радзивіллів.

Зважаючи на втрату замком (в другій половині ХVIIІ століття) фортифікаційного значення, Радзивілли не дуже переймались підтриманням його споруд в належному стані. Замок занепадав та руйнувався.

1772 року в Золочів прийшла нова влада - австрійці. Вони наклали лапу на інвентар замку, але зовсім не потурбувались про відбудову цитаделі. Подібна фортеця державі вже була не потрібна.

У 1801 році граф Лукаш Комарницький, який став новим власником замку, здійснив реставрацію замкових споруд. Тридцять років Комарницькі володіли Золочівським замком, але в 1834 році вони продали його австрійському уряду. Австрійці спочатку перетворили замок на військові казарми, потім - на лікарню. В 1872 році неприступна в минулому фортеця стала державною в'язницею.

1939 року в Галичину прийшла радянська влада. В Золочеві від Австрії та Польщі вона отримала у спадок в'язницю. Золочівський замок отримав нову назву - Львівська тюрма №3. НКВС відразу наповнив тюрму в'язнями, більшість з яких опинилась тут за політичні переконання.

Тюрма у Золочеві, як і більшість в'язниць, створених радянською владою в Західній Україні, вирізнялась особливим відношенням до в'язнів - вона була справжньою катівнею. Західноукраїнські в'язниці були складовою частиною радянської програми по викорінюванню залишків минулої влади. Іншою частиною стали нічні каральні рейди більшовиків, після яких до тюрем привозили все нових і нових в'язнів, більшості з яких так і не судилося вийти на свободу.

Точно не відомо, скількох людей закатували у Золочівському замку НКВСовці. Не десяток і не сотню - тисячі. Апогею більшовицьке свавілля досягло перед приходом німецьких окупантів. Не дивно, що місцеве населення чекало їхнього приходу. Чекало з надією позбавитись від цього жаху.

4-5 липня німецькі бомбування вигнали із Золочева більшовиків, а 6 липня у місто ввійшли німці. З пропагандистською метою вони публічно відкрили тюрму.

Ось як згадує відкриття в'язниці один з очевидців: "Пiд замком-в'язницею зiбралося багато людей. Я побачив довгi ряди розкладених трупiв, добутих з ями пiд муром. Запах гниючого тiла звалював з нiг, але люди, закриваючи обличчя хустинками, все ходили у пошуках рiдних. Трупи чоловіків були у брудній подертiй бiлизнi або напiвголi, неголенi. Багато мали повикручуванi та поламанi руки й ноги, зi слiдами тортур, з повириваними нiгтями, пошкодженими статевими органами. Серед них i жiнки у такому ж станi. У декого поскручуванi ззаду руки. Бiльшiсть убитi пострiлами в потилицю. Свiжих трупiв там не було.

Наступного дня виносили замордованих з камер. Дехто з них був замурований живцем. Вигляд мали ще страшнiший.

Усiх нарахували 752, розпiзнано 21, в основному по одягу. Їх поховано окремо, усiх iнших - у спiльнiй могилi на мiському кладовищi. Пiсля похорону повернулися знову в замок, щоб оглянути в'язницю. У головному, службовому будинку була канцелярiя, слiдчi камери, примiщення для вартових. Злiва вiд брами ми побачили велике примiщення, де долiвка i стiни були забризканi кров'ю i мали слiди вiд куль. У стiни вбитi гаки, посерединi закривавленi столи. У кутку була дiра, через яку закатованих похилою дошкою скидали до ям поза муром. Тут енкаведисти спочатку тортурували, а потiм убивали в'язнiв".

Поряд із замком у 1995 році збудували капличку - пам'ятник жертвам НКВС, невинно закатованим у червні 1941.

В'язницею Золочівський замок був до 1953 року. Наступні три десятиліття в ньому розміщувалось ПТУ. І лише у 1986 році замок передали Львівській галереї мистецтв, яка через три роки розпочала реставрацію пам'ятки.

Реставраційні роботи в замку тривають і зараз (2006). Вже повністю відновлено Китайський палац. Приводять до ладу Великий палац та замкове подвір'я, майже відбудували равелін, вручну насипали зруйновані земляні вали (ось звідки товща грунту).

Зараз замок відвідують сотні туристів, він увійшов до туристичного маршруту "Золота підкова Львівщини". Не менше ніж замкові споруди відвідувачів цікавлять таємничі камені, що лежать біля входу. Камені вкриті різьбленими тайнописами, які датуються XIV - XV століттями. Їх привезли із села Новосілки, що у Золочівському районі. Кажуть, що камені колись належали лицарському ордену тамплієрів (ніби-то біля Новосілок колись стояв лицарський замок) і мають магічно-містичні властивості. Також кажуть, що камені здійснюють бажання (треба якось пальцем крутити, але я так і не зрозумів як). Але яких легенд не складуть екскурсоводи щоб зацікавити туриста.

Лише відвідавши замок, я зрозумів, що йому не потрібна фотогенічність, що ніякі світлини не здатні передати його ауру. Потрібно бачити комплекс замку живцем, навколо себе - лише так можна осягнути його величність. Мені це вдалося, але про одну річ я не змінив думки - газончики слід привести в порядок, засіяти гарною травичкою. Не личить королівському замку так заростати бур'янами.

Текст та фото Романа Маленкова, ukrainaincognita.com

Замовити тур

Дати:

12 Липень 2014

Те що близько, завжди залишаєш на потім, навіть якщо знаєш про нього. А чи знаєте ви, що під Києвом мешкав у своєму маєтку автор крейсера «Аврори» Ксаверій Ратник, а будинок у нього був ну зовсім як крейсер; чи знаєте ви, що навколо Києва розташована найпотужніша в 20-30-ті роки минулого століття фортеця в світі; чи знаєте ви, що скульптором Будинку з химерами був зовсім не Городецький, а Еліо Сала, й що він же прикрашав розкішний костьол у Фастові; чи знаєте ви, як варять сучасне й традиційне пиво??? Відповіді на ці та інші питання ви отримаєте під час нашої подорожі.

Маршрут: Київ – Віта Поштова - Борова – Кожанка – Фастів – Томашівка – Білогородка - Київ

У 1929-1935 роках Сталін збудував навколо Києва потужну фортецю – Київський укріплений район (КиУР). На той час це була найпотужніша фортеця у світі. КиУР охоплював Київ напівколом, спираючись флангами на р. Дніпро. На півдні частина дотів була вписана в залишки стародавнього "Змієвого валу". Загальна протяжність переднього краю Київського укріпрайону склала 85 кілометрів, глибина оборонної смуги - до 5 км. Всього було побудовано 217 довготривалих вогневих (огневых) точок (ДОТів). І саме в цю фортецю, яка в 1941-му була вже далеко не найпотужнішою, вперлися німецькі війська під час наступу… Із ДОТів цілими збереглося не багато, але й ті що є, на жаль, не користуються належною увагою туристів, а серед них же є справжні міні-цитаделі, із багатьма кулеметними казематами та розгалуженою системою підземних галерей. Зокрема такі доти збереглись у Віті-Поштовій та у Білогородці – доти типу міна. У них зараз проводять квестові ігри, знімають фільми (у Білогородці, в доті 402 знімали укрхорор «Штольня»). Їх ми і відвідаємо, як одні із самих ефектних фортифікаційних споруд ХХ століття. А ще ми побачимо гайдамацьку церкву у Кожанці, козацький дерев’яний храм у Фастові, фастівський костьол – один із найгарніших в Україні (його декорував автор скульптур Будинку з химерами - Еліо Сала).

Родзинкою фастівської частини мандрівки буде відвідання пивоварні «Зіберта» із обов’язковою дегустацією нефільтрованого й непастеризованого, живого пива, яке фахівці називають одним із найсмачніших серед українських сортів цього напою. Його рекомендують для вживання навіть дітям, і повірте, це зовсім інше пиво, порівняно із тим яке ви раніше куштували у пляшках пивоварні «Зіберта».

У селі Томашівка ми відвідаємо колишній маєток польських магнатів Хоєцьких. Панську економічну резиденцію нині використовують як монастир, та ще й який… Все тут перебуває у прекрасному стані: палац, скульптури, храми, парк, пташник (із павичами та страусами). А ще у Томашівці ми побачимо старовинний водяний млин на річці Ірпінь.

І на кінець, те що буде на початку – ми побачимо маєток Ксаверія Ратника, генерала-лейтенанта Російської імперії, директора Балтійського суднобудівного заводу і автора проекту легендарного корабля (і сумнозвісного) – крейсера «Аврора». Цей чоловік, після поразки «Аврори» у Цусімській баталії, пішов у відставку й оселився у селі Борова, яке тоді було курортом. Тут, над долиною Стугни, він збудував собі будинок-корабель, біля якого і був похований.

Отже: ДОТи, «Аврора», дерев’яні храми, неоготичний костьол, модерновий палац-монастир із прекрасним парком та… прекрасне пиво. Ну що ще потрібно для гарної одноденної мандрівки?

Даний маршрут є ексклюзивним. Такого ви не знайдете більше ні в кого. Причому, тут не буде виснажливих тривалих переїздів, все відбуватиметься швидко, але насичено і змістовно. Харчування та ночівля у цікавій зеленій садибі з усіма зручностями. Транспорт – комфортний мікроавтобус на вісім пасажирських місць. Забудьте про тісноту у „Спринтері” – це зовсім інший рівень комфорту.

Дата виїзду гарантована*

День 1

8:00 – Виїзд із Києва

8:30 – Прибуття в село Віта-Поштова, огляд ДОТу № 100 та його підземних галерей (при собі мати ліхтарик).

10:00 – Прибуття в село Борова., огляд маєтку генерала Ксаверія Ратника (інженера-судобудівельника, автора крейсера «Аврори», нижче фото Івана Бикова).

10:50 – Прибуття у село Кожанка, огляд старовинної дерев’яної (гайдамацької) церкви, яка є пам’яткою національного значення (збудована у 1758 році).

11:50 – Прибуття у Фастів. Огляд Воздвиженського костьолу (вважається одним із найгарніших в Україні), дерев’яної козацької церкви (1740 р.); екскурсія на пивоварню Зіберта із дегустацією (відповідно до часу можливо після обіду).

14:30 – Обід.

15:30 – Прибуття у село Томашівка, огляд чоловічого монастиря в маєтку Хоєцьких, огляд старовинного водяного млина на річці Ірпінь.

17:30 – Прибуття у село Білогородка. Огляд валів літописного Білгорода, огляд ДОТу №402 («Штольня», при собі мати ліхтарик).

19:00 – Повернення до Києва