Як живуть люди у Європейському Союзі? Яким є їхнє повсякденне життя, життя "на дотик"? Якими є звичні практики їхнього щоденного існування? Що дали їм реформи, які Україна ще має зробити? Що в них краще, а що гірше, ніж у нас?
Ми часто говоримо про європейські стандарти, європейську інтеграцію та європейські реформи, але не часто задаємо собі цих простих питань. І якщо задаємо, то не завжди маємо поруч людей, які можуть відповісти.
Понад 70% громадян України ніколи не були за кордоном, і дуже малий відсоток наших співвітчизників бачили країни Європейського Союзу на свої очі.
"Життя європейців" - пробує трохи відкрити цю завісу. Кожна публікація з цієї серії на "Українській правді. Життя" ґрунтується на одному, або двох інтерв’ю із жителями Європи, в якому вони вільно розповідатимуть про свій досвід. Цього разу – розповідь про транспорт у Великій Британії.
Розповідає Ксенія Джонс, менеджер
 |
Ксенія прожила у Великій Британії вісім років, за першою освітою філолог, отримала другу бізнес освіту в Лондоні. Працює регіональним менеджером у великій аудиторській компанії. Мешкає з чоловіком та сином на заході Англії, в 40 хвилинах від Бристоля.
Автівки у Великобританії
За статистикою, дорогами Великої Британії, де проживають близько 63 міліонів чоловік, їздять майже 32 мільйони автівок. Але упродовж останніх років володіння приватним автотранспортом у Лондоні поступово втрачає популярність.
Першою причиною того, що мешканці столиці дедалі більше віддають перевагу громадському транспорту, є велика кількість заторів на дорогах міста.
По-друге, в столиці існує обов'язкова щоденна плата за проїзд центром міста – 11,50 фунтів стерлінгів, тобто близько 14,5 євро на день.
Водночас, поза Лондоном авто залишається найпоширенішим засобом пересування.
Зазвичай у британській родині дві машини на родину. "Я і мій чоловік працюємо в різних містах, тому кожному потрібна своя власна автівка, щоб зранку їхати на роботу. Ми мешкаємо у невеликому селищі, де особистий транспорт є абсолютною необхідністю", – розповідає Ксенія.
На відміну від інших країн Європи та Америки, британці завжди мали лівосторонній рух: ця традиція склалася ще з часів Середньовіччя і лицарських турнірів, адже супротивника зручніше атакувати зліва, тримаючи спис у правиці.
"Зазвичай людині, яка звикла до правосторонньої їзди, вистачає кількох днів, щоб "переключитися" на лівосторонній рух, – розповідає Ксенія,– але декому щастить менш. Мені, наприклад, довелося вчитися знов, незважаючи на попередній дворічний досвід водіння в Україні".
Посвідчення водія, видане в Україні, є дійсним у Великій Британії, як і скрізь на території країн Європейського Союзу, протягом перших дванадцяти місяців, після чого кожен водій має скласти місцеві іспити і отримати посвідчення країни, в якій мешкає.
Іспит містить дві частини – теоретичний тест та практика водіння з інспектором. Нерідко потенційні водії успішно складають іспити лише з другої або навіть третьої спроби, адже кількість прийнятних помилок дуже обмежена.
Велосипеди
У Великобританії велосипед є популярним та дешевим засобом пересування. Особливо це стосується мешканців великих міст, таких як Лондон, Бірмінгем або Манчестер. Майже 10% британців щонайменше раз на місяць сідають на велосипед, більше 7 % обирають велосипед для щоденних подорожей в офіс, в магазин або під час візитів до друзів або родичів.
Якщо людина не має власного велосипеда, його можна орендувати. Так, наприклад, в Лондоні за програмою мера міста Бориса Джонсона у 2010 році було запроваджено систему оренди велосипедів для мешканців міста і туристів, які згодом стали називати 'Boris bikes'.
 |
| 'Boris bikes', велосипеди напрокат у Лондоні. Фото Dave Catchpole |
В місті з'явилися стоянки з велосипедами загального користування і та велосипедні доріжки на головних вулицях.
Кожен лондонець отримав можливість орендувати велосипед на кілька годин або цілий день, сплативши за користування кредитною карткою.
Успіх збірної Великої Британії в олімпійських велотрекових змаганнях 2012-го року також сприяв популяризації велоспорту серед людей різного віку. Багато людей беруть участь у місцевих або регіональних аматорських вело-змаганнях.
Подеколи любов британців до велоспорту стає справжньою одержимістю. Наприклад, нещодавно навіть з'явився новий термін MAMIL, "middle-aged man in lycra". Ним визначають чоловіків, які, наближаючись до кризи середнього віку, купують дорогі велосипеди та обов'язкові атрибути професійного велосипедиста – шолом, тісні легінси і майку з лайкри – і вирушають в імпровізований Тур де Франс з друзями.
"У мене є колега, який раптом вирішив, що йому бракує в житті лише класного велосипеда. Він його купив та записався до участі у національних змаганнях. Зараз він заповзято тренується до велотуру між найпівнічнішою та найпівденнішою координатами Великої Британії, відстань між якими складає понад 1500 кілометрів!" – розповідає Ксенія.
Метро
Найпопулярнішим засобом пересування центром Лондона залишається метрополітен або "the Tube", як його у розмовах називають мешканці міста.
Лондонське метро є найстарішим у світі, адже першу гілку було відкрито ще у 1863 році. Сучасний метрополітен в столиці Великої Британії має 11 гілок загальною довжиною 402 кілометри, минулого року ними подорожували 1.23 мільярди пасажирів.
На відміну від київського метро, підземка в Лондоні набагато заплутаніша, з численними коридорами і тунелями. Станції теж здаються меншими: мабуть, тому що багато з них було збудовано ще в ХІХ-му столітті так званим "круговим методом" – тунелі прокладали у формі кола діаметром 3,1 метри, яких вистачало для проходження потягу повз невеликого перону для пасажирів. Звідти й ім'я "the Tube" – з англійської "труба, тунель".
 |
| Фото Au Morandarte |
Проїзд в лондонському метро не з дешевих: кожна поїздка коштуватиме мінімум 4,70 фунтів, тобто 5,90 євро. Але якщо маєш проїзну картку, "Oyster card", вартість однієї поїздки становить 2,20 фунтів. Oyster можна придбати у будь-якій станції метро за три фунти, і вона має необмежений термін користування, її лише треба регулярно поповнювати. Фактично, вона стає платіжною карткою для будь-якого міського транспорту в Лондоні.
Також діють системи пільг для дітей, студентів, пенсіонерів та інвалідів і, що цікаво, для безробітних та учнів майстрів, apprentices.
Міські автобуси
Для мешканців столиці легендарні двоповерхові автобуси є повсякденністю. Червоні дабл-декери – з англійської "double-decker bus", "двоповерховий автобус" – пересуваються містом швидше, аніж того можна було б очікувати, завдяки спеціально відведеним смугам, якими можуть користуватися лише автобуси й таксі.
Проїзд коштує 2,40 фунтів готівкою або 1.45 фунти карткою Oyster і сплачується при посадці.
 |
| Фото Magnus D |
Мережа автобусів є дуже розгалуженою. Багато маршрутів такі довгі, що тривають годинами. На деяких маршрутах автобуси працюють цілодобово.
"Коли я навчалася в Лондоні, нічні автобуси були нашим улюбленим засобом пересування після клубу або вистави – зручно й набагато дешевше ніж таксі", – розповідає Ксенія.
Залізничний транспорт
Найшвидшим та найнадійнішим засобом міжміського сполучення є залізниця.
Англія була першою країною в світі, яка побудувала залізницю – першу ділянку ввели в експлуатацію ще в 1825 році. У 80-х роках минулого століття англійську залізницю приватизували, і сьогодні залізничне сполучення здійснюють декілька приватних компаній-операторів, які беруть участь у регулярних тендерах Міністерства транспорту. Такі тендери проводяться раз на сім-вісім років.
Вартість залізничного квитка у Великій Британії залежить не лише від відстані, а й від часу, коли здійснюється подорож. Наприклад, квиток на потяги в "години пік" в декілька разів дорожчий за квиток посеред робочого дня або на вихідних.
Британська залізниця вважається однією з найдорожчих у світі – так, наприклад, місячний проіздний квиток від Бристоля до Лондону – відстань 190 кілометрів, менш ніж дві години подорожі – коштує 725 фунтів, це близько 910 євро. Тому багато людей обирають автобуси міжміського сполучення для нетермінових подорожей, або намагаються уникати "годин пік".
Проте, незважаючи на високі ціни, залізниця залишається переважним засобом щоденного транспорту для тисяч людей, які мешкають поза Лондоном та іншими великими містами. Термін "commuters" став частиною англійського життя, адже в багатьох родинах принаймні один з батьків регулярно commutes на роботу залізницею або іншими засобами міжміського транспорту.
"Декілька років тому ми переїхали на захід Англії, але я ще протягом року продовжувала працювати в Лондоні, – розповідає Ксенія. – Мені довелося кожного дня їздити потягом в Лондон на роботу. Подорож забирала майже дві години в один бік, і я познайомилася з багатьма пасажирами, які здійснювали таку ж саму щоденну подорож до столиці, де вони працювали. Дехто з них робили це вже протягом 10 років".
Тунель під Ла-Маншем та потяг Eurostar
Велика Британія – острівна країна, тому для неї завжди було важливим мати добре транспортне сполучення із європейським континентом. Окрім численних аеропортів по всій країні та паромів, на яких можна дістатися континенту, одним із найшвидших та найзручніших способів сполучення є тунель під проливом Ла-Манш, так званий Channel Tunnel.
Тунель відкрили 1994-го року, його загальна довжина становить 51 кілометр, з яких 39 – безпосередньо під дном моря.
В цьому тунелі ходить спеціальний потяг Eurostar, який з'єднує центр Лондона із Брюсcелем у Бельгії та з Парижем у Франції. Британські родини нерідко сідають на цей потяг, щоби відвідати європейські столиці на вихідних, або заради того, щоби почати довшу подорож на континенті. В потязі Eurostar можна перевозити навіть приватні автівки.
 |
| Потяг Eurostar. Фото Timothy E Baldwin |
Тунель під Ла-Маншем є найдовшим в світі тунелем під дном моря, та другим за довжиною тунелем із залізничними коліями.
Швидкість потяга досягає 334 кілометрів на годину, тому поїздка з Лондона до Парижа триває всього 2 години 16 хвилин. Коштуватиме така подорож від 69 фунтів, це 86 євро, в обидва боки.
"У мене є друзі в Брюсселі, і одного разу я сіла на цей потяг, коли хотіла відвідати їх, – розповідає Ксенія. – Подорож виявилася надзвичайно простою та зручною. Треба пройти митний та паспортний контроль в Лондоні, сісти на потяг – і вже за дві години ви опиняєтеся в іншій країні. Я настільки захопилася книгою, яку взяла почитати під час подорожі, що навіть не помітила 50 кілометрів, які ми проїхали під водою!".
