Цього року зима не була неочікуваною. Не можу сказати, що раптом виявилось, що вона наступила зненацька. Навпаки, я чекала зиму, неначе якесь оновлення і очищення.
Ще зовсім недавно наше місто нагадувало якусь чорну діру, куди зникали всі позитивні емоції і почуття. Ця діра висмоктувала з людей радість, щастя і тепло, залишаючи лише сирість, холод і сірий туман. Останній місяць осені був неймовірно вогкий, холодний, сонце зовсім не світило, немов природа втомилась постійно дарувати тепло, їй потрібен був відпочинок.
Все змінилося на ранок першого дня зими. Я прокинулась з якимось передчуттям дива, через те що сьогодні починалася найказковіша пора року. Коли я виглянула в вікно, я побачила, що падає сніг! Хіба ж це не диво?
Сніжинки кружляючи встеляли собою землю і дерева, так що здавалося, ніби хтось вкрив їх білою ажурною ковдрою. Небо було чистим і ясним, морозець ніжно щіпав щічки, а крізь голубі хмаринки проглядався крихітний клаптик сонця. Земля, густо вкрита м’яким снігом, чудово блищала під сонячним промінням.
Здається і людський настрій змінився відколи почалася зимова казка. Ніхто більше не сумував, всі раділи оновленню і перетворенню природи. Куди не глянь, всюди можна побачити усміхнені обличчя, що живуть в передчутті нових зимових див.
Марта Друкаренко,
школа професійної журналістики
