На YouTube виклали запис телефонних переговорів диспетчера ЦППЗ (центральний пункт пожежного зв’язку) з диспетчерами ВПЧ (воєнізована пожежна частина) ЧАЕС, Іванкова, Поліського, з керівництвом в першу годину після аварії на ЧАЕС вночі 26 квітня 1986 року.
Пожежні прибули до місця аварії на ЧАЕС майже відразу. Першою приїхала бригада під командуванням лейтенанта Володимира Правика (начальник караулу 2-ї воєнізованої пожежної частини Управління внутрішніх справ Київського облвиконкому по охороні Чорнобильської АЕС ), який помер 9 травня від гострої променевої хвороби. Пожежників не попередили, що ця аварія була чимось більшим, ніж звичайна пожежа, тож і про надзвичайну небезпеку вони не знали, пишуть Вікна.
“Ми не знали багато про радіацію. Навіть ті, хто працював тут, не мали жодних ідей. Не було води у вантажівках. Михайло заповнив цистерну і ми націлили струмінь води на вершину. Потім ті хлопчики, які померли, пішли аж до даху – Коля Ващук, Володя Правік та інші... Вони піднялися вгору сходами... і я вже їх ніколи не побачив знову”, — згадував пізніше один з пожежників, Георгій Хмель.
У перші години після аварії багато хто, мабуть, не усвідомлював, наскільки сильно зруйнований реактор, тому було прийнято помилкове рішення забезпечити подачу води в активну зону реактора для її охолоджування.
Ці зусилля були даремними, оскільки і трубопроводи і сама активна зона були зруйновані, але вони вимагали ведення робіт в зонах з високою радіацією, які персонал виконував без захисного одягу.
Інші дії персоналу станції, такі як гасіння локальних пожеж в приміщеннях станції, заходи, направлені на запобігання можливого вибуху водню, та інше, навпаки, були необхідними. Можливо, вони запобігли ще серйознішим наслідкам. Вогонь гасили до 5 години ранку.
У середині четвертого блоку його вдалося загасити лише до 10 травня 1986 року.
