"З військовою справою раніше я не була пов'язана, навіть ніколи не думала про це. Я працювала з паперами митним брокером. Коли почалася війна - мене попросили допомогти з документами, зокрема організувати процес отримання волонтерської допомоги з-за кордону.І вже потім якось само по собі визріло це рішення, що я можу не лише допомогти волонтерством, але й прийняти присягу і вступити до лав ТРО.
Тоді я не спала дві ночі, бо не знала, як сказати рідним. Потім взяла паспорт і пішла до військкомату", - ділиться жінка.
"Я розуміла, що тепер так буде доти, поки ми не звільнимо свою землю, і що тепер моє життя мені не належить. Чоловік зі мною не розмовляв два місяці. Але це було моє рішення, я з ним не порадилася. Я сказала синові, а він відповів мені: "Мамо, я б здивувався, якби тебе там не було". Він звик, що я завжди у вирі подій. Він мене обняв і зрозумів.Фінансисти у нас спершу не виїжджали у зону бойових дій, але потім постала така потреба, і в липні минулого року я виїхала на фронт", - додає військовослужбовиця.
"На сході нашої країни я була вражена від прекрасного рельєфу: безкраї поля, жовті соняшники, блакить. Не думала, що тут так гарно. Але коли я вперше сюди приїхала - тут було гучно, на горизонті побачила дим. Тоді мене це насторожило, але прийшла відповідальність і усвідомлення того, де я є", - пояснює калушанка.
"Відповідно мій позивний Волонтерка. Він приїхав на війну вже зі мною і з'явився сам по собі. Приїхавши сюди, я продовжувала волонтерити, бо мало того, що тут військовим потрібна була допомога, але тут ще й залишилися діти", - розповідає захисниця.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
З абсолютно здорової людини я став зовсім безсилим, – історія чоловіка, хворого на розсіяний склероз
«Вижив — винний»: що таке синдром вцілілого та як не картати себе за те, що ти у безпеці