Віктора Чудного вважали зниклим безвісти, але він вижив після танкового удару й сьогодні бореться за світло в Україні.
Історією чоловіка поділилися на сторінці ДТЕК Бурштинська ТЕС, пише Фіртка.
Віктор Чудний, на позивний «Чудо», є працівником Бурштинської ТЕС. Він родом із села Берестове Бахмутського району.
У 2012 році переїхав на захід, навчався в ліцеї на автомеханіка. А вже у 18 пішов на строкову службу. Потім — контракт у легендарній бригаді «Рубіж». Але справжнє випробування почалося 24 лютого 2022 року. Адже, не чекаючи повістки, військовослужбовець поїхав під Бахмут.
"У військкоматі тоді навіть форми не було — назбирав сам: у знайомих, по селі, з того, що вдалось дістати. Тому лише п'ятого березня мене взяли.І відразу — на нуль. Володимирівка, перша лінія. Позаду — заправка з газовим балоном. Попереду — ворог. А над головою — ракети", — пригадує енергетик.
У перші ж дні Віктора Чудного дивом не зачепив нічний ракетний удар касетним боєприпасом. Та, попри страх, разом із побратимом вони вистояли в ту ніч.
А зранку, розповідає енергетик, почались нові обстріли — міномети, артилерія, усе удару по селу, де вони знаходилися. Деякий час воювали там, а потім — Курахове.
"Нас привезли, вдягли в гарну амуніцію, питали, де служив. Я сказав, що служив у рембаті. А вони мені кажуть: «Тоді будеш стрільцем-санітаром». Я і питаю: «Тобто, буду їздити і забирати когось з поля бою?». Так, кажуть, будеш їздити і забирати. Ага. Якраз", — каже, посміхаючись чоловік.
Він пригадує, що це була піхота. Віктор Чудний витягував поранених, надавав допомогу та воював як усі. Брав участь у штурмах, ходив у посадки, жив в окопах та бліндажах.
Наступними були Мар'їнка, Степове. Вказують, усе рідне та знайоме було для нього, адже в тих краях пройшло все дитинство енергетика.
"З Мар'їнки нас дозбирали, довдягли і відправили в Степове — там стояла одна з бригад, вела окопну війну.Були дуже важкі бої, хлопці несли втрати, і ми, коли туди заїхали, бачили лише тіла. Фактично, ми навіть не доїхали в нашому ЗІЛі до місця висадки, бо по нам прилетіла міна.Ледь встигли вибратися, а машина згоріла разом з усім, що везли", — говорить ветеран.
Військові тоді ледь встигли закріпитися на позиції, як одразу почули десять виходів «Граду».
"Побратим крикнув: «Лягай!». Він, зі своїм бойовим досвідом з 2014 року, неодноразово рятував нам життя. Добре, що лягли справа. Всі прильоти пройшли по лівій стороні. Якби навпаки — нас би просто не стало. Бо після градів там летіло ще багато всього", — каже чоловік.
Як виявилося, росіяни були всього в кількох метрах, через залізничну колію від Віктора Чудного з побратимами.
"Там було кілька позицій. Я опинився на тій, де був міцний бліндаж, але не було окопів. У хлопців на сусідній позиції — навпаки, були вириті окопи, але не було бліндажа.Саме там воював Іванич, Царство йому небесне. Він сам знищив сім одиниць техніки, та ще багато підбив, перш ніж загинув. Йому посмертно присвоїли звання Героя України. Величезна шана цьому мужньому чоловіку", — додає Віктор Чудний.
Щоранку по позиціях військових працювали міномети, артилерія, танки. А неподалік стояла вежа зв'язку, з якої ворожий навідник коригував війська рф.
"У ті дні наш командир отримав поранення, уламок пройшов навиліт, а я йому надавав допомогу. До нас їхало і летіло все: ворожі вертольоти, танки, МТЛБ, «Гради». Просто суцільне море техніки", — згадує «Чудо».
Саме на тих позиціях і відбувся бій, в якому Віктор Чудний отримав важке поранення, після якого залишився живим. Вони з побратимом тоді якраз вивели поранених після чергового відбиття села від окупантів. Боєць повертався до укриття, де була решта його хлопців — і тоді в їхній бліндаж прилетів танковий боєприпас.
"Я почув прихід. Зарево. Танковий удар — просто в бліндаж, до якого я майже дійшов. Мене відкинуло, метрів так на 15. Накрило частинами бруствера (укріплення, яке захищає воїнів, що перебувають у бліндажі, від вогню противника та уламків).Я знепритомнів. Може і добре, що накрило, бо уламками від боєприпасу мене могло посікти чи взагалі розірвати. Тоді побратим, вибравшись із підбитого танком бліндажа, знайшов мене. Він тягнув мене два кілометри, щоб врятувати. Якби не він — мене б тут не було", — каже військовий.
У машині енергетик отямився. Закутаний у термоплівку, без відчуття тіла. Думав, що втратив кінцівки.
"У мене паніка. Я думав, що мені все повідривало. А це просто знеболювальний укол. І знову відключка.Остаточно прокинувся вже в Мар'їнці. Там зрозумів, що розбило ліве плече. Це справді було чудо", — ділиться Віктор Чудний.
Далі його шлях був у госпіталях. Поки перевозили по шпиталях — він 11 днів вважався зниклим безвісти.
"Мамі спершу казали, що зв'язку нема. Потім, що пропав безвісти. Але вона, мабуть, серцем відчувала, що щось не так.Сама мене знайшла, уявляєте? Ще до того, як я вийшов на зв'язок з командуванням. Була в ЦНАПах, дзвонила в бригаду. Перед останнім штурмом у Степовому я дзвонив до неї, натяками прощався, бо думав, що не вийду звідти", — пригадує чоловік.
Після поранення на Віктора Чудного чекало шість операцій. Пересадка частини кістки зі стегна у плече. Далі — імплант, обмеження на фізичні навантаження та психолог.
"Після лікування в госпіталях я ще встиг кілька днів на фронті побувати, в Спірному. Це був 2023 рік. Тоді ми вперше зустріли вагнерівців, один із найбоєздатніших підрозділів росіян.Добре, що наші бійці на той час вже були гарно укомплектовані і могли давати їм відсіч. Ну і звідти мене вже направили на ВЛК, бо рука не функціонувала. Там мене і визнали непридатним, хоч я просив, щоб зробили обмежено придатним, щоб ще допомагати побратимам", — згадує енергетик.
У перші дні після повернення Віктор Чудний почувався замкненим у собі.
"Мене водили до психолога. Я не говорив. Замкнувся. Потім поїхав до друзів у Дрогобич. Трохи відтанув. Реабілітація в мене тривала пів року", — ділиться він.
Віктор Чудний з коханою та синомЗараз Віктор Чудний уже півтора року працює на ДТЕК Бурштинська ТЕС.
"Колеги прийняли дуже добре. Без зайвих слів. Я відчув, що тут мене чекали. Зараз беру участь у спортивних заходах. Тут є ветеранські програми. Тут є розуміння.Коли ми відзначаємо День Героїв — це про повагу. Про тих, хто поруч. І про тих, кого вже немає. Їх не можна забувати", — додає ветеран.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Боронив Україну ще в АТО/ООС: історія військового шляху прикарпатця Дмитра Волкотруба (ФОТО)
