До Великого Галицького Дербі залишається менше місяця. Вже 20 вересня Команда Рідного Краю - Івано-Франківське "Прикарпаття" в рамках третього попереднього етапу Кубку України прийматиме колись славетну львівську команду, яку українські вболівальники останнім часом називають ніяк інакше, як "Лос Карпатос".
Один з кращих українських спортивних журналістів Іван Вербицький продовжує знайомити вболівальників з історією Великого Галицького Дербі. Своїми спогадами про матчі "Прикарпаття" з "Карпатами" ділиться керманич Івано-Франківців Володимир Ковалюк.
Володимир Васильович, котрий на початку 90-х пограв за «зелених левів», а в середині 90-х дебютував за Команду Рідного Краю, вважає, що шанси в його підопічних не такі вже й примарні, як декому може здатися. Власне, в розмові з наставником ми намагалися не лише заглянути в майбутнє, а й згадати ті поєдинки проти «Карпат», які пан Ковалюк проводив за «Прикарпаття» ще в статусі гравця. І проводив успішно, адже саме з нинішнім тренером у складі івано-франківці здобули єдину в історії Великого Галицького Дербі виїзну перемогу над львів’янами.
Читайте також: Прикарпаття - Карпати. Зворотній відлік
- Так вийшло, що в часи, коли я виступав за «Карпати», івано-франківці грали в іншій лізі, - згадує пан Володимир. – А ось вже коли в середині 90-х перейшов у «Прикарпаття», зустрічався з львів’янами регулярно. Хороші, запеклі ігри у нас виходили, справжні дербі. Особливо мені запам’ятався перший виїзд до Львова. То було навесні 1995-го. Ще до того, як у «Прикарпаття» потрапив я, у команди була традиція. На в’їзді до Львова автобус завжди зупинявся біля величезного, вікового дуба. «Треба помацати це дерево на фарт» - сказав нам другий тренер Михайло Гнатишин. Ми вийшли, торкнулися дуба руками і в підсумку зіграли справді добре. Привезли зі Львова нічию. А «Карпати» тоді знаходилися у верхній частині таблиці, вважалися у протистояння з нами фаворитами.
- Зате в сезоні-1999/2000, вже тоді, коли ви повернулися до Івано-Франківська після дальніх мандрів Дніпром, Елістою, Києвом і Донецьком, «Прикарпаття» вперше і єдиний раз в історії перемогло «Карпати» в обох матчах. Саме тоді, навесні 2000-го івано-франківці здобули єдину перемогу на виїзді.
- Звичайно, то була сенсація, особливо якщо врахувати, що львів’яни були претендентами на медалі, а ми боролися за виживання. До речі, не без допомоги «Карпат» ту боротьбу тернопільській «Ниві» ми тоді програли.
- Сергій Морозов, який тоді тренував «Прикарпаття», прямо сказав, що львів’яни в останньому турі тоді здали гру тернополянам.
- Так і було. В останньому турі ми грали в Донецьку з «Металургом», а тернополяни поїхали до Львова. До нас доходили чутки, що «Карпати» можуть цей матч віддати. Та сподівалися, що все буде чесно. Зрештою, все тоді залежало від нас. Виграй ми від донеччан, залишалися б у вищій лізі за будь-яких умов. Але ми програли 1:4 і почали цікавитися, що там у Львові. Коли почули про результат 0:1 і що Ваня Павлюх забив у власні ворота, ілюзій не було.
- З карпатівців, які грали в тому матчі, ви знали особисто багатьох. Запитували, чому вони так вчинили?
- Ні. А що було питати? Повторюся, що чутки про розмаїті інтриги доходили ще до матчу. Потім усе підтвердилося. Думаю, там не стільки від футболістів підсумок залежав, а від керівництва клубу.
- Пане Володимире, пригадайте, на «Карпати» «Прикарпаття» налаштовувалося якось по-особливому, не так, як на решту суперників?
- Львів’яни були й залишаються головною командою західного регіону. То очевидно. «Карпати» - команда з великим минулим, вони виграли Кубок СССР. З таким суперником завжди грати цікаво, навіть не дивлячись на географічне розташування. Ми ж до всього ще й маємо особливі сусідські стосунки. Коли «Карпати» приїжджали до Івано-Франківська, в місті завжди панував великий ажіотаж. Поєдинки з командами найближчих обласних центрів наші люди сприймають з особливим азартом. Без різниці, Львів то, Чернівці чи Тернопіль. І поєдинки виходили відповідними – бойовими, безкомпромісними.
Варто зазначити, що раніше клуби з Західної України вирізнялися бійцівськими рисами. Коли такі суперники сходилися між собою, то було завжди цікаво. При цьому спрогнозувати переможця зазвичай було неможливо. На полі ми не шкодували одне одного, хоча у повсякденному житті більшість із нас залишалися друзями. Проте на футбольному газоні ті стосунки відходили на другий план.
- Давайте поговоримо про гру, яка відбудеться 20 вересня на «Русі». Різниця в класі команд може відіграти вагому роль?
- Знаю з власного досвіду, що грати проти команд нижчих ліг іноді важче, ніж проти представників елітного дивізіону. Та й сам, виходячи проти «Динамо» чи «Шахтаря», особливого налаштування не потребував. Зрозуміло, що спортивний мандраж мусить бути перед виходом на поле в усіх футболістів, незалежно від того, досвідчені вони чи молоді. То – нормальна реакція адекватної людини. Певен, що ті футболісти, які виступають за «Прикарпаття» зараз, захочуть довести, що вони не дарма грають у другій лізі. Певен, мені з помічниками налаштувати підопічних на матч Кубка буде легше, ніж тренерові «Карпат». Скільки б гравці не гнали погані думки, але відправляючись на матч із командою другої ліги, вони розуміють, що перевага у класі є. Часто такі речі грають злий жарт навіть із найсильнішими суперниками.
- Особливо якщо мова про «Карпати». В сезоні-2015/2016 команда завершила кубковий шлях після першого ж матчу, поступившись першоліговій на той час «Зірці». Торік друголігову одеську «Перлину» львів’яни пройшли лише в серії післяматчевих пенальті, а після того програли першоліговій «Полтаві».
- Такі матчі – проблема не тільки для «Карпат». Пригадую, коли виступав за вищолігову луцьку «Волинь», ми поступалися бурштинському «Енергетику». Часто футболісти не бажають налаштовуватися на такі команди повноцінно і через це страждають. Особливо ж обережним треба бути з західноукраїнськими клубами. Скажімо, я прищеплюю гравцям найперше бійцівські риси і прикарпатський дух. Програти ми можемо, але певен, що битися будемо до кінця.
- Згідно з календарем, до «Карпат» «Прикарпаттю» залишилося провести п’ять поєдинків другої ліги.
- Якщо врахувати, що «Тернопіль» зі змагань знявся, то чотири. Та й взагалі, ситуація зараз така, що не відомо, чи до того часу «доживе» решта команд. Так чи інакше, працюємо в звичному режимі, спеціальної підготовки до «Карпат» не ведемо. Матчі чемпіонату для нас не менш важливі, адже маємо завдання підвищитися в класі. До кожного поєдинку готуємося планомірно. Дійде час і до «Карпат». Хоча зрозуміло, що кожен матч львів’ян прискіпливо розбираємо вже зараз.
- І яке враження у вас склалося?
- Серхіо Наварро – людина в нашому футболі нова. У нього свій менталітет, йому наразі працювати в нашому футболі непросто. Наварро прищеплює підопічним свою ігрову філософію і наразі цей процес триває доволі болісно. Скажімо, я не впевнений, що до зустрічі з нами «Карпати» з тими результатами, які вони демонструють зараз, підійдуть з нинішнім тренерським штабом.
Наварро розуміє, що хоче, але не все у нього виходить. Зрештою, то й не дивно. Ми ж у футбол граємо не на комп’ютері, а працюємо з живими людьми. Їм потрібен час, щоб пізнати те бачення футболу, яке сповідує тренер. Але чи довго терпітиме власник «Карпат»? Досвід показує, що Петро Димінський змінює за сезон двох, а то й більше тренерів. Натомість є донецький приклад. Мірчі Луческу теж попервах виходило не все. Але Рінат Ахметов терпів і це терпіння принесло «Шахтареві» Кубок УЄФА. На мій погляд, що за місяць, який відділяє нас від гри з «Карпатами», львів’яни мали б додати. Але буде видно.
- У «Карпат» впродовж літнього міжсезоння з’явилося багато легіонерів. Хтось із них впав вам в око чи лідери львівської команди звичні?
- Виділити не зможу нікого. На мій погляд, треба брати таких легіонерів, які були б помітно сильнішими від місцевих футболістів і при цьому були здатні давати результат. Але враховуючи кількість набраних «Карпатами» очок, поки ставка на іноземців не спрацьовує. Можна зробити висновок, що трансферну роботу львів’яни провели слабо.
- У вас на своєму рівні кадрові проблеми є?
- Ще на зборах зламав ногу оборонець Француз. Василь тільки нещодавно зняв гіпс і збирається приступати до повноцінної роботи. Хочу вірити, що до зустрічі з «Карпатами» він відновиться повноцінно. Але якщо й ні, то великої проблеми не буде, бо в міжсезоння ми гарно підсилилися. Маємо по два рівноцінних виконавці на кожну позицію. На щастя, всі здорові і хочуть пробитися до основи.
Іван Вербицький, спеціально для прес-служби МФК "Прикарпаття"
Всі право захищено. Публікація дозволяється лише з письмового дозволу МФК "Прикарпаття"
