Вступ дитини до університету та початок самостійного життя можуть стати емоційно складним періодом не лише для самого студента, а й для його батьків. Поки дитина адаптується до нового середовища, навчання та друзів, батьки можуть зіткнутися з відчуттям порожнечі та зміною власної ролі.
Дитяча психологиня Ірина Волощук розповіла журналістці Фіртки, що такий стан є нормальним етапом, хоча він може бути болісним.
«Дитина має нове середовище, завдання, друзів, їй є що робити. А батьки залишаються з тишею. Так, іноді з порожнечею», — зазначила Ірина Волощук.
За її словами, цей період можна порівняти з моментом, коли дитина «вилітає з гнізда». Особливо гостро його можуть переживати батьки єдиної дитини або ті, для кого це перший досвід її відокремлення.
«Це як вилітання дитини з гнізда. І це нормальний етап, але болісний. Особливо, якщо дитина єдина. Або коли це вперше. Ніхто не готував нас до цього почуття», — пояснила психологиня.
Сила переживань також може залежати від того, наскільки близькими були стосунки між батьками та дитиною.
«Рівень переживань залежить від близькості раніше. Чим тісніші були, тим глибша порожнеча», — сказала вона.
У цей момент батьки можуть відчути кризу власної ролі та самоідентифікації. Мама чи тато, які раніше були значною мірою зосереджені на дитині, можуть замислитися, ким вони є тепер.
«Мама, яка була дуже включена, вона раптом відчуває: а хто я тепер? Так, криза ролі, сенсу. Криза самоідентифікації. І це нормально», — зазначила Ірина Волощук.
Психологиня радить не замовчувати такі переживання та говорити про них у сім’ї.
«Треба говорити про це в сім'ї. І не соромитися просити підтримки. Батьки мають право на сум, на страх», — наголосила вона.
Водночас відокремлення дитини може стати для батьків можливістю повернутися до власних інтересів та цілей.
«Можна шукати нові цілі, інтереси. Розвивати себе як особистість. Не тільки як батька», — розповіла психологиня.
За її словами, важливо не придушувати емоції, а усвідомлювати їх та проговорювати.
«Треба балансувати і любити дитину, і себе. І не придушувати почуття. А усвідомлювати їх. Говорити про них», — додала Ірина Волощук.
Страхи про навчання — не завжди реальна картина
Окремо психологиня звернула увагу на негативні історії, які можуть посилювати тривогу батьків і студентів. Гучні та емоційні випадки привертають більше уваги, через що може складатися враження, що саме вони є типовими.
«І це зрозуміло. Негативні історії гучніші, більш емоційні. Але чи є вони повною правдою? Ось у чому питання», — зазначила Ірина Волощук.
Вона нагадує, що емоційні слова дитини про навчання не обов’язково означають, що вона справді планує залишити університет.
«Але ж це емоція, а не рішення. Точно, це крик душі, а не план на майбутнє. Тож слухати треба, але з фільтрами на вухах», — пояснила психологиня.
Тому батькам важливо чути емоції дитини, але не підсилювати відчуття безнадійності.
«Слухай, але не панікуй. Адже навколо багато успішних студентів. Просто їхні історії тихіші. Вони ж не викликають скандалу», — зазначила Ірина Волощук.
Психологиня радить у таких ситуаціях звертатися до фактів та аналізувати реальні ризики, а не робити висновки лише на основі окремих негативних історій.
«Не заперечувати емоції, але й не підтримувати безперспективність. Замість "ти правий, усе безнадійно", краще "давай подивимося на факти"», — пояснила вона.
Водночас навчання в університеті потребує системної роботи самого студента.
«Головне — серйозне ставлення від першого курсу. Не пропускати пари, не зволікати з роботою. І не чекати, що якось само пройде», — наголосила Ірина Волощук.
За її словами, страх перед можливими труднощами не варто сприймати як передбачення майбутнього.
«Навчання — це шанс, а не катастрофа. І кожен формує свій досвід. Твій може бути успішним», — сказала психологиня.
Підсумовуючи, Ірина Волощук нагадала:
«Страх — не прогноз, а емоція».
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
