В Івано-Франківській обласній військовій адміністрації 16 грудня відкрили Центр допомоги ветеранам та їхнім родинам, де координуватимуть та допомагатимуть ветеранам з адаптацією після служби.
Розкажіть про послуги та програми, які пропонує «Ветеранський простір»?
Ветеранський простір — це простір, який допомагає інтегрувати ветерана в суспільство та його членів сім'ї. Місце, куди люди може звернутися та її можуть скоординувати в ту чи іншу структуру, для того щоб вона могла скористатися правами, пільгами.
Ветеранський простір надає послуги. Тобто основними цілями для цих послуг є психологічна та медична реабілітація ветеранів. Створення різних програм для підтримки ментального здоров'я. Також організації консультацій психологів, психотерапевтів, психіатрів. Створення психологічних груп підтримки.
В просторі вже вібувається щосереди зустрічі, де займаються родини загиблих Героїв і окремо ветерани у своїх групах, де психологи надає психологічну підтримку.
Кожного четверга приходять дітки з медичного коледжу зі своїм психологом, також тут займаються. В цих діток батьки воюють на передовій, в когось батько загинув. Психологи їх таким чином підтримують.
У нашому закладі є різні освітні тренінгові програми. Це підтримка і навчання нових професій. Завдяки із співпрацею біржою праці змогли домовитися проте що раз на місяці тут будуть сидіти спеціалісти і будуть консультувати ветеранів, членів їхніх родин. Такі консультації по графіку будуть надаватися по охороні здоров'я та юридичні консультації. Також індивідуально психологічні консультації. Також проводили круглі столи на яких об'єднуємо окремо родини загиблих, окремо родини безвісти пропавших.
Для нас круглі столи, форуми дуже важливі. Для того, щоб один від одних черпали інформацію та брали приклад. Ми плануємо в кінці березня організувати загальну зустріч з працівниками Центру зайнятості. Бо багато ветеранів до нас звертаються з тим, що хочуть відкрити власну справу, але не знають, як це правильно зробити. Центр зайнятості запропонував зробити нам навчання, розповісти що саме потрібно, як правильно писати бізнес-план. Тоді кожного ветерана перенапрявлять до спеціалістів, які працюють в його ОТГ, а спеціаліст таким чином зможе допомагати та надати менторську підтримку ветерану, щоб він насправді міг отримати кошти і відкрити свою справу.
Дуже актуально зараз робити ярмарки бодай раз у квартал. Де ветерани можуть себе презентувати, показати чим вони займаються. Віримо і хочемо, щоб наш заклад уже через рік стане таким центром, куди ветерани будуть знати, що можуть прийти і знайти однодумців з якими можуть "розправити крила" і вільно себе почувати.
Важливою для нас є соціальна адаптація ветерана. Щоб їхні зустрічі не проходили, щоб здобути другий фах чи через навчання. Також важливо створити для них умови для того, що вони могли тут розвантажитися.
Ми можемо показати ветерану, що ми готові підкласти своє плече і що він нам потрібен, що ми на нього чекали і що нікому вони не є байдужі.
Як підтримуєте ветеранів та їхніх родин у процесі реінтеграції та адаптації до цивільного життя?
У Ветеранському просторі працюють психологи, не стаціонарні, а з різних організацій, які фінансуються закордонними партнерами.
Ми проводимо також зцілення через мистецтво. У нас є проєкт "Зцілення через мистецтво". Тобто ми по черзі родини загиблих Героїв, родини пропавших безвісти, окремо запрошуємо дружин загиблих Героїв, окремо дітей, ветеранів. Ми вже розпочали і плануємо продовжувати систиматично проводити різні майстер-класи. Так, і називається "Зцілення через мистецтво". Тобто людини щось собі робить, може слухати хто інший говорить, ділитися своїми переживаннями, знайти друзів, однодумців. Таким чином трішки побути у просторі де немає турбот, побути безтурботним. Знайшовши тут своїх друзів, то людина може своїми тривогами поділитися з тим хто його розуміє.
В нашому просторі стартували проєкти "Зцілення через мистецтво", де можуть малювати, ліпити щось своїми руками, спільні малюнки малювати. Стартував проєкт "Зустріч з татковим побратимом". Остання зустріч була дуже трепетна і хвилююча. Тому що прийшли ветерани, які були тяжко поранені і хлопці дуже комунікували з дітьми, гарно з ними гралися. Ветерани малювали з дітками один малюнок на двох, мінялися долоньками. То кожен ветеран зазначав, що дуже круто поринути в дитинство. Тобто їм було весело. Це певне розвантаження.
Працюючи у Ветеранському просторі, то розумію, що тут направду мають працювати психологи, ті які практики, які мають досвід, готові вчитися і готові змінювати якісь свої закладені стандарти. До нас прийшло 15 людей, матері поспілкувалися з психологом, ветерани посміялися, діти були щасливі, бо вони гралися із симими Героями. Пішло від нас 15 щасливих людей, що ще потрібно?
Вважаю, що простори мають бути в кожному районі. Ми звикли, що ветеранська політика — це пільги, соціальна допомога. Ми привикли до пакету програ, які дають нам поняття матеріального. Проте гроші не можуть замінити емоції. Будь-який простір, який займається ветеранами, це має бути затишний куточок, де можуть розвантажити свої проблеми, де можуть зарядитися позитивом, де можуть побачити світло у кінці тунелю.
Цей простір в першу чергу для того, щоб мати ниточку до ветерана. Через ту ниточку кличеш його сюди і він розуміє, що йому можна все, що може порушити бар'єри прораднського закладеного фундаменту, що якщо йти до психолога, то ти хворий, а якщо йдеш бавитися в ігри, то лінивий і нехочеш працювати.
Зараз настав момент руйнувати старі стереотипи. Людина в першу чергу має бути ментально здоровою, тоді вона може продуктивно працювати, навчити своїх дітей, дарувати навколо щастя іншим і таким чином підіймати нашу економіку.
Ветеран це не тільки той воїн, який повернувся з передової, це також його родина, це члени сімей загиблих, це ті люди, які чекають рідних з полону. Вони також потерпіли, в них тяжкий період. В нашому суспільстві кожен другий постраждав від війни, кожному другому потрібна допомога. Ми маємо відтепер розвивати простори, розвивати різні організації, які допомогають інтеграцію ветеранів. Бо коли закінчиться війна і настане мир, і коли всі повернуться додому, щоб ми вже чітко знали, як працюємо. Ми зараз вчимося. Успіх може бути тільки тоді коли ми неперестаємо вчитися, бачимо свої помилки та їх виправляємо, вдосконалюємося.
У нас ще один стартував проєкт "Сила жінки — матері". Де ми залучили 10 матерів Героїв, де робили макіяж, зачіску, фотограф їх фотографував. Неможу забути їхні щасливі обличчя, емоції. Вони не те, щоб мінялися ззовні, а в них очі світилися. Для нас це був великий день. Він був сповнений світлом. Матері показували фотографії психологу своїх дітей і казали: "Він напевне пишається мною та тішиться". Розуміємо, що ті янголи на небі тішаться, що їхніх мамів побавили.
Це приклад того, що щоб не сталося Герої віддали життя заради того, щоб їхні рідні жили. Саме ці жінки матері можуть стати прикладом для тих хто чекає, для тих хто не може чекати, бо немає кого. Але вони мають бачити, що так можна. І немають себе гризти, а навпаки все робити, щоб не зникла ідея свободи України, за яку загинув мій син чи дочка, чоловік, брат. Ми маємо одна одну надихати. Кожна жінка має починати із себе.
Ми жінки маємо набиратися сил і кожна робити свій внесок, щоб наші чоловіки повернувшись, розуміли, що недаремно нас захищали.
Які плани щодо розвитку «Ветеранського простору» на 2025 рік, зокрема щодо відкриття ветеранського коворкінгу? Які ще ініціативи є?
Перш за все, хочеться сюди у ветеранський простір залучити, якомога більше ветеранів і їхніх членів сімей.
До нас звертаються люди сюди в простір з такими питаннями, що вони працюють над тим, що відкривають свої реабілітаційні центри. От вонизазначають: "Я відкриваю, у мене є приміщення, у мене є певні кошти, але не знаю, як мені правильно рушити, куди мені звертати, що мені обов'язково потрібно і кого мені спочатку треба взяти на роботу і як там далі взагалі, з чого краще почати". І вже кілька таких людей зібралося, тому ми плануємо зробити таку зустріч, тренінг, де в нас є такі провідні початківці, які вже мають свої реабілітаційні центри. Тобто ці люди, які вже мають свої реабілітаційні центри, вони вже мають певний досвід. Бо вони вже запрацювали, у них вже є люди, які приходять, ветерани, які користуються їхніми послами.
І звісно, що ці люди, які вже змогли це створити, а це нелегка праця, їм це нелегко вдалося. Вони можуть поділитися своїм досвідом, вони можуть прийти як експерти, розповісти про свою діяльність, що вони вже мають, що вони вже зробили. І ті, які починають, можуть задати їм питання. Звісно, що така зустріч корисна.
Чому саме в нашому просторі? Тому що ці люди займаються допомогою ветеранам. То звісно, що саме тут вони можуть розповісти про свою роботу, обмінятися контактами з іншими, для того, щоб стали підтримкою один одного. Дуже важливо, щоб ми нарешті навчилися не конкурувати, щоб ми навчилися об'єднуватися.
Ніколи не буває забагато реабілітаційних центрів, не буває забагато ветеранських просторів, не буває забагато лікарень чи забагато організацій. Нам просто бракує комунікації і налагодження дружніх відносин. Коли ми можемо ділитися, підтримувати, об'єднатися заради перемоги і заради того, для чого ми це створювали. Щоб допомогти іншим.
Також в нас є ветерани, які хочуть мати власну справу, а є ті, які вже мають і успішно. І ті, які хочуть, мають багато страхів, бар'єрів, що не дозволяє їм зробити такий крок вперед. Тому ми також хочемо зробити таку зустріч — тренінг, де інші можуть поділитися, де можливо вони зможуть поменторити тому початківцю, підприємцю, підказати, як почати з того чи з того, можливо налагодити якусь співпрацю.
До нас звернулися ветерани, які створили організацію "Полюби свою долю". Вони займаються спортом, залучають і спонукають цих ветеранів до того, що спорт як нічого інше найбільше допомагає, для того щоб ти не вдарився в алкоголь після своїх травм. Ось такі проблеми, які глобально зараз полонять наших ветеранів. То що найкраще? Піти в спорт. І ці хлопці з цієї організації, своїм прикладом показують, що незважаючи на те, чи є в тебе всі кінцівки, чи можливо в тебе протези, чи можливо в тебе якісь взагалі інші такі величезні травми, які напевно можуть заважати повноцінно жити — що навіть в таких обставинах треба прийняти свою долю і рухатись вперед. Займатися спортом, їздити на змагання, розкасувати цілому світові, що ми українці, ми нескорені, ми сильні. Ти, Москаль, забрав мене ногу, а я поїхав і маю золоту медаль.
Тому що для цього потрібно? Ветерани мають знати, що такі є спортзали, що є такі хлопці, що до них можна долучитись. Тому потрібна якомога більше таких зустрічей, форумів, тренінгів, інтеграційних зустрічей, де вони можуть знайомитися між собою, ділитися своїми ідеями і думками.
Ідеям немає меж. Ми не знаємо до кінця року, яка ще ідея виникне чи в мене, чи в когось з працівників нашого простору, можливо в когось з очільників. Тобто кожна людина може зранку прокинутися і вже мати ідею.
Чи ветеран може щось придумати таке, що може допомогти багатьом іншим. То, будь ласка, ми будемо все це втілювати.
Які основні напрями діяльності організації «Дружини Янголів»?
Основними напрямками є увіковічнення пам'яті наших Героїв. Ми все робимо для того, щоб наших Героїв вшановували, щоб про них пам'ятали. Ми проводимо літературні вечори, подаємо історії до різних книг публікацій. Наші Дружини Янголів записують пісні своїм чоловікам, кліпи, записують вірші.
Вони як можуть розвиваються, кидаються хто куди, хто в творчість, хто так само в спорт. І все заради наших Героїв. По цьому напрямку діяльності ми залучалися і залучені були, і ініціювали неодноразово. І якісь футбольні матчі, змагання з різних видів боротьби. Це якісь турніри в честь і пам'ять Героїв. Також ми проводили різні веселі старти в честь і пам'ять Героїв.
Ми завжди шукаємо якихось партнерів, де можна подати ідею, партнери підтримують і ми проводимо ці заходи. Для нас дуже важливо, щоб про кожного з наших Героїв чули, щоб про кожного про них знали, щоб про них не забували. Для нас важливо говорити і розказувати нашим дітям, хто їхні батьки. Тому що багато дітей були маленькими, багато дітей вже не пам'ятають свого татка.
І дуже важливо вечори пам'яті робити Героям, тому що діти мають можливість бачити, скільки людей прийшли вшанувати татка чи маму. Тобто це найголовніший наш напрямок діяльності у Дружинах Янголів. Потім наступне – це ми стараємося організовувати дозвілля для наших діток, для їхнього кращого ментального здоров'я. Це різноманітні екскурсії, походи в гори, виїзди у дитячі кімнати, різноманітні свята, різноманітні подорожі, походи в театр, в кінотеатр. Ми зустрічаємося, ми не всі, але ми вже там перезнайомилися, в кожного з'явилася якась така компанія, де ми ходимо одні до одні у гості на дні народження, на якісь різні святкування. У нас вже буває так, наприклад, що ми можемо, одна дружина Янгола не встигає забрати дитину, може подзвонити інші, сказати: "Слухай, забери мою дитину, бо я не встигаю".
Тобто, ми вже навчилися жити так, як сім'я. Тобто, там, де ми відчували, що нам є брак чоловічої сили, то ми стараємося одна одній допомогти і якось це компенсувати в силу своїх можливостей.
Звичайно, що ми на своєму прикладі цьому хочемо, щоб наші діти розвивались, тому дуже багато і приватних гімназій, і приватних шкіл пропонують нашій організації співпрацю. Що вони беруть наших дітей на безкоштовній основі, чи на англійську, чи на спортивні гуртки.
Наприклад, приватна гімназія "Крила", в цій школі вчаться вже кілька наших діток, безкоштовно. Також ті самі власники є засновники садочку "Вулик". Моя дитина ходила вулик, і моєї подруги ходила дитина, також безкоштовно. Можливо, комусь здається, що це дрібниця. Для нас це величезне, тому що в той час, коли мама горює і не може собі раду дати, то коли до тебе хтось приходить і каже, дивись, ти можеш свою дитину дати в ту школу, то вже так ніби як гора з пліч. От ти розгублена, постійно розгублена, і десь отака підтримка, вона дає жінці моменти побути сама з собою.
От, наприклад, жінка відводить дитину в садочок, вона може побути сама і поплакати. Це вже багато, бо виплакатись треба. Наприклад, за той час жінка може піти до психолога, може піти до лікаря по здоров'ю, чи може, наприклад, з іншою дитиною піти в магазин елементарно купити одяг, щоб не ходити з дитиною маленькою.
Оцей наш напрям діяльності – це все про розвиток і про те, щоб наші діти жили достойно, щоб вони мали хорошу освіту, добрі знання і щоб вони стали гідними наслідувачами своїх батьків, які віддали життя за Україну.
Третій напрям – це наш особистий розвиток. Коли ми почали знайомитись і додаватись у нашу організацію, то я збагнула, що небагатьом з нас потолонило.
Багато жінок є з віддалених куточків нашого регіону, вони не мають освіти. Багато хто з дівчат зразу після школи виходили заміж, понароджували дітей, ніде не працювали, освіти ніякої не здобували, тільки школа. Чоловік їздив по заробітках, заробляв гроші, вона собі була домогосподарка.
Тепер чоловік загинув. Ці дівчата, яким 25 років, не мають троє дітей, жодної освіти. А у них ще ціле життя попереду. І тому ми стараємося зустрічатися, ходити десь разом в театр, десь навіть просто елементарно на каву, на психологічні ретрити.
Їздимо, подорожуємо разом, беремо таким чином одна з одної приклад. В нас є вже хороший приклад того, що наші багато дівчат після таких зустрічей взяли себе в руки, пішли на ті чи інші курси, багато з них пішли в сферу краси. Тобто зараз успішні майстри. Тобто, все, що вони можуть без вищої освіти робити, але вони можуть навчитися на курсах.
Зараз ми також працювали і завдяки агенції регіонального розвитку, подали заявку на грант. І от ми там якраз прописали про те, що ми б хотіли вивчати англійську мову, бо багато хто з нас не знає. Є потреба в тому, щоб наші дівчата вчили англійську мову. Час не стоїть на місці і зараз дуже модно вміти писати ті гранти.
Багато хто з дівчат у кого малі діти, не може собі дозволити піти на роботу. Але вони вчилися добре в школі, вони можуть гарно писати. Добре було б, якби дівчата пройшли курс і добре навчилися писати грант. Зараз це дуже круто. Сидячи дома можеш писати грант і заробляти гроші. Зараз у нас багато можливостей, ми можемо працювати онлайн. Проте для того, щоб так працювати потрібно спочатку вилікувати себе і зрозуміти, що якщо одна вдова так змогла, то зможуть інші. Ми стаємо прикладом одна для одної, натхненням та підтримкою. Беручи одна з одної приклад — ми працюємо над собою.
Дуже важливо для кожної жінки, яка втратила чоловіка не забувати про красу, яка у нас присутня. Саме тому ми створили такий проєкт "Розправити крила", це була фотосесія, де жінки, які вбиті горем, мали можливість зробити макіяж, зачіску.
Ми написали історії кохання. Приклад того, яка жінка була на фото з чоловіком і на фото де вона красуня. Це великий контраст. Поруч історія, де можна ознайомитися, де жінка пройшла випробування. Жінки, коли прийшли на виставку і побачили себе, то немогли впізнати. Навіть такий маленький жест — фотосесія, де жінка може побачити себе красиву.
Також наші дівчата почали здавати на права, і досить успішно навчаються, вміють їздити. Більше того, я навчилася добре їздити, після того, як мій чоловік загинув. Бо я колись не уявляла, що я можу їхати по великому місті.
Коли, ви стикаєтеся з тим горем, то маєте два виходи. Звичайно, це є певний період горювання. І потім, коли ти попрацювала над цим, цей час минає і маєте дві дороги. Можете обрати шлях "Я — бідна та нещасна, жалійте мене. Мені добре в ролі жертви" або можете стати прикладом для інших, стати жінкою Героя. Герой — це той хто віддав життя, він не зламний. То значить у Героя також жінка незламна має бути. І тоді ти обираєш свій шлях. Це круто, коли жінка обирає силу.
Які проєкти вдалось реалізувати для підтримки жінок, які втратили своїх коханих на війні?
