Одного разу Майстер привів свого учня в парк, розташований біля підніжжя гори. У парку знаходився складний лабіринт з високими і гладкими стінами.
Дах у лабіринту був відсутній, і його переходи висвітлювалися сонячним світлом. Майстер підвів учня до входу в лабіринт і велів йому відшукати вихід
. Учень блукав у лабіринті цілий день і цілу ніч, але раз за разом незмінно заходив у глухий кут. Зневірившись вибратися назовні, він впав на землю і заснув. Відчувши, як хтось трясе його за плече, учень відкрив очі. Над ним стояв Майстер. - Іди за мною, – сказав він. Вийшовши з лабіринту, даос, не обертаючись, став підніматися на гору.
Піднявшись на вершину, він звелів: - Подивися вниз! З місця, на якому вони стояли, лабіринт було видно як на долоні. - Дивлячись звідси, ти можеш відшукати шлях, що веде до виходу з лабіринту? - Це нескладно, – сказав учень. - Потрібно тільки уважно придивитися. - Знайди його і гарненько запам’ятай, – велів Учитель.
Через деякий час вони спустилися з гори, учень увійшов в лабіринт і впевнено минув його, ні разу не збившись і не заблукавши. - Урок, який ти отримав сьогодні, стосується одного з головних секретів Мистецтва Життя, – зустрівши учня біля виходу, сказав даос. - Чим далі ти відсторонюється від ситуації, чим вище над нею піднімаєшся, чим більшу поверхню охоплює твій погляд, тим простіше відшукати правильне рішення.
