Не так давно Микуличин відсвяткував свої офіційні 600 років! Щоправда, археологічні дослідження свідчать: люди селились тут ще 40 тисяч років тому.
Микуличин привабливий своїм розташуванням: куди б ви не хотіли дістатися, звідси це буде зробити найзручніше! Скажімо, до Верховини чи західніше — до Рахова й далі до Мукачева ведуть прямі дороги. До Яремче з його сувенірними ринками, водоспадами та еко-стежками — 12 км (від центру до центру), до водоспаду Гук, що на межі Татарова й Микуличина й поготів — 5 км: до урочища Женець проїхати можна автобусом, далі ще стільки ж — пішки у лісовому затінку. Автобуси, до речі, ходять часто, оскільки через Микуличин проходять нитки маршрутів транспортного сполучення різних куточків Карпат.
А ще вартість житла тут помірна, незважаючи на близькість до гірськолижного курорту Буковель та “зеленої перлини Карпат” — міста Яремче. Перевірена економ-практика: жити в Микуличині, а кататись на Буковелі.
Микуличин, на перший погляд — село вздовж траси. Але цим і вигідно тут зупинятись: у Микуличині майже не має крутосхилів, куди б не могла заїхати ваша автівка, близькість дороги до будинків не спричиняє дискомфорту — це вам не київські траси, що гудять цілодобово! А рівнину, на якій розташувався Микуличин, оточують невисокі гори. Наприклад, гора Ягідна (1 216 м). До неї від зупинки автобуса веде лісова дорога: підйом неважкий, крутих ділянок майже немає, йти ґрунтовою дорогою десь 2-3 години (залежно від погодних умов та стану дороги). До Ягідної з центру Микуличина — 7 км.
З гори відкривається прекрасна панорама на найвищий в Україні Чорногірський хребет. На маківці Ягідної є дерев’яна альтанка — буде де перепочити та вдосталь помилуватись пейзажами оточуючих гір! Прихопіть бутерброди, термос та шоколадний батончик — гірське повітря та двогодинний перехід у будь-кому пробудять бажання смачно попоїсти!
Велика перевага цього маршруту в тому, що його можна ходити і влітку, і взимку: біля Ягідної є полонина Ліснів, на ній — гуцульська колиба з пічкою-грубкою та широкими лавами, де цілком можливо заночувати взимку. Детальніше про маршрут можна прочитати тут.
Чому Микуличин так зветься?
За однією з версій, князь Данило Галицький нагородив цією землею свого воєводу Микулу. Якось вороже військо оточило його на одній з гір неподалік сучасного села. Та замість здатись, Микула повів своїх воїнів в останню битву. І, як водиться у всіх порядних легендах, загинув звитяжно, з мечем у руках та піснею, з якою йшов на вірну смерть.
Найдовше та найбільше село в Карпатах
Микуличин колись мав довгих 44 км: до відокремлення у 1927 році до нього належали прилеглі Татарів та Ворохта, що робило Микуличин найбільшим населеним пунктом не тільки у Карпатах, але й в усій Польщі (до складу Радянської України ці території були приєднані 1939 року).
Перша документальна згадка про село датована 1412 роком. Але активний розвиток фіксується тільки з 1825-го: каталізатором стала шосейна дорога, яку в той час проклали Микуличином.
З налагодженням транспортного сполучення тут з’являється гута — підприємство, що займається виробленням скла. На початку ХХ століття в Микуличині вже діяли чотири лісництва і три деревообробні фірми. Для свого часу — це значне досягнення!
Разом із тим, село починають розглядати як курортну зону: карпатський клімат, чисте гірське повітря та здорова їжа за місяць кого завгодно приведуть до ладу!
Церква Святої Трійці (1868 р.)
Церква Святої Трійці у Микуличині — пам'ятка архітектури національного значення (перебуває у розпорядженні УГКЦ). Вибудувана не просто в кращих карпатських традиціях дерев’яного будівництва, а за проектом цісарсько-королівського інженера-архітектора Чайковецького, чим і відрізняється від більшості дерев’яних церков того періоду.
Ще одна важлива деталь про Троїцьку церкву: у 1988 році тут було віднайдено унікальну авторську роботу видатного маляра Корнила Устияновича — оригінальна ікона священномученика Йосафата була схована під новішим полотном. Оригінал може бути датований кінцем XIX століття.
Сьогодні Троїцька церква має 5 дзвонів, найбільший вагою 6 центнерів.
Водоспад Женецький (Гук)
Однокаскадний 15-метровий красень зручно почуває себе в оточенні густого лісу та кам’янистих Ґорґанських гір. Розташований у заповідному урочищі Женець на однойменній ріці.
До Гуку просто доїхати і просто дійти: це один з небагатьох карпатських водоспадів, до якого веде хороша асфальтована дорога. Щоправда, її всього 3 км, а ще 3 км доведеться йти ґрунтовою, дещо розмитою дощами. Та путь буде того варта: Гук — високий та витончений, влітку не пересихає, а взимку вкривається масивними бурульками, тому за будь-якої погоди чи пори року заходьте до нього в гості!
Більше про водоспад та дорогу до нього є тут.
Пивоварня “Микуличин”
Відкрита у 2002 році броварня варить пиво натуральним способом, випускаючи його під торговою маркою “Гуцульське”.
Не шукайте оком великих бетонних споруд, звичних для міст зі справді великими виробництвами: в Микуличині пиво варять в невеличкій дерев’яній будівлі, де дивом вміщується пивоварна дільниця та технологічні відділення. Обладнання для пивоварні привезли з Угорщини, а змонтували у хатці в гуцульському стилі, яку зовнішньо не відрізниш від десятків подібних довкола: зробити так, аби виробництво гармоніювало з оточуючим середовищем — таким був задум засновника.
Бродить “Гуцульське” протягом 7 днів і ще 14 днів дозріває. Тут варять Медове та Темне, Світле “Ювілейне” та Біле “Гуцульське”. Мед, до речі, для Медового пива беруть з власної пасіки.
Броварнею можна взяти екскурсію, піти на дегустацію пива чи зазирнути до фірмового магазина за пінистим напоєм. Знайти його просто: в самісінькому центрі Микуличина стоїть невеличка, охайна хатка з фірмовою вивіскою — повз неї не пройти, не проїхати!
