Сьогодні у мене відбулася зустріч із колишнім однокласником і просто хорошим другом Романом. Роман приїхав із міста Львів на канікули додому.
Він навчається в спеціальній школі для незрячих людей. Рома багато розповідав мені про свої успіхи у новій школі: про нові предмети, про шрифт Брайля,який він вивчає,про своїх нових друзів. Ми весело провели час.
Пізніше,коли я повертався додому, назустріч мене йшли молоді люди і активно щось обговрювали. Мене шокувало: здорові, повноцінні, красиві хлопці і дівчата говорили про дорожнечу, про те,яке життя важке,несправедливе іяк важко знайти роботу. Словом, не життя у них, а фільм жахів.
Мимовілі я порівняв їх зі своїм товаришем. Якщо нормальній, зрячій людині важко, то що тоді казати сімнадцятирічному юнакові, який взагалі майже не бачить. Але я ніколи не бачив, щоб він падав духом чи скиглив, що йому важко.
Кажете, що вам погано живеться і маєте проблеми? Уявіть, як живуть ті, хто мріє побачити зірки, сонце, хмари, квіти і цю прекрасну землю. Наприклад, спробуйте протягом дня дати собі раду із зав’язаними очима. Сходіть у такому стані до магазину, аптеки, спробуйте сісти у громадський транспорт, перейти дорогу, зрештою. Хіба їм легше буде знайти улюблену роботу?
Нікого не хочу образити, але хочу сказати одне: радійте будь-якій дрібниці, бо для когось це є недосяжною мрією.
Назар Мельничук,
учень школи професійної журналістики
