Якщо у вертольота є душа – то ця душа борт технік гвинтокрилої машини. Бо саме він є тими руками і мозком, що змушує безперебійно співпрацювати тисячі деталей, сотні механізмів та десятки систем гелікоптера.
Всі, в кого ми запитували про старшого авіаційного бортового техніка-інструктора ескадрильї капітана Олександра Чернихевича казали, що це людина надзвичайно веселої вдачі, і беззаперечно глибоко, всім серцем, закохана в свого металевого птаха.
Власне біля нього і відбулось наше знайомство. Олександр Володимирович якраз готував гвинтокрил, до виконання чергового завдання.
— Першим механізмом у дитинстві який я розібрав це був будильник, — зі сміхом пригадав капітан Олександр Чернихевич. — Я вирішив його змастити, олією. Він попрацював ще кілька днів і встав — олія була зайвою. Після цього батько був змушений купувати новий будильник.
Тато Олександра був військовим. Служив свого часу у залізничних військах, а зараз у відставці на пенсії. Та все рівно залишається беззаперечним авторитетом для нашого героя. Власне тому, коли стало питання польоту в першу миротворчу місію капітана Олександра Чернихевича, він не вагаючись схвалив рішення свого сина.
— Перша моя місія відбулась у 2004 році в Сьєрра Леоне, — розповів Олександр. — Потім Ліберія, Кот-д’Івуар, Конго. Загалом я пройшов шість миротворчих місій. В родині до моїх відряджень ставляться із розумінням. Я ж військовий і виконую наказ.
За словами капітана Олександра Чернихевича у кожній країні, що йому довелося побувати суть місій схожі. Завжди основним завданням миротвоців є розведення конфліктуючих сторін. Примушення їх до миру, забезпечення гуманітарної допомоги. Головна складність полягає у тому, що люди у кожній країні дуже специфічні.
— Ситуації були різні, але мені найбільше сподобалося населення в Кот-д’Івуарі, — пригадав Олександр. — Там дуже приємні люди. І хоча там існують маленькі ворожі групки, по них не можна судити про країну загалом. Люди привітні, працьовиті та відповідальні. Для порівняння, у Ліберії працювати не люблять, поки не запросиш все залишиться на своїх місцях. В Конго взагалі все по-інакшому. Адже це досить велика країна. Контраст життя, спілкування, менталітету очевидний.
Складність роботи борттехніка полягає в тому, що вузли і агрегати наших гелікоптерів через вологий клімат і специфічну атмосферу, часто «живуть своїм життям». І крім цього, на велике переконання Олександра, його машина теж має свою вертолітну душу.
Тому, під час ремонту та обслуговування він завжди розмовляє з цим велетенським металевим птахом. Бо на переконання техніка, тільки так можна відчути, що «хоче» машина, чому вона веде себе так, а не інакше.
— Під час миротворчих місій дуже важко розказати про якісь складні ситуації. В нас тут вдома зараз ситуація набагато складніша тому немає певної градації, — наголосив капітан Олександр Чернихевич. — На Схід України вирушив 7 березня 2014 року, коли ще не було оголошене АТО, а зараз вже й не складу числа тому, скільки разів я виконував завдання на Донбасі.
На традиційне запитання, чи змінилось би життя офіцера, якби була можливість повернутись у минуле та виправити свій вибір він відповів:
— Якщо б повернувся у випускний клас школи, коли обирав свою майбутню професію, все одно б вибрав професію авіаційного техніка — це саме моє, особисте.
День миротворця він зустрічає із добрим настроєм, святковим. Але у техніка завжди є робота. А те, що був у миротворчих місіях його радує, тому що служить не даремно і користь приносить не тільки родині, а й суспільству та Вітчизні.
— Олександр означає захисник, — каже офіцер. — Тобто захищає і приносить мир. Так мене назвали мої батьки і я надзвичайно пишаються тим що я миротворець.
Вадим Бакай, Тарас Грень.
На знімках: старший авіаційний бортовий технік-інструктор ескадрильї капітан Олександр Чернихевич.
