Вбити людину

У липні 2005 року телеканал «National Geographic» показав глядачам новий проект - багатосерійний документальний фільм про здібності людини вбивати людину. Багато чого у цьому проекті виявилося справжнім відкриттям для суспільства. Наведені авторами фільму факти дійсно шокують, а результати наукових досліджень у даному питанні змушують інакше поглянути і на саму людину, і на війну. Це кардинально змінює наші уявлення, що здавалися сталими і непорушними. Чому нормальна людина, що покликана в армію і воює за свою Батьківщину, все одно не бажає вбивати? Наука знайшла цьому біологічні пояснення.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ ВБИВСТВА

Фактура фільму шокує, і спочатку в неї навіть важко повірити. У 1947 році американський генерал Маршалл організував опитування ветеранів Другої світової війни з БОЙОВИХ піхотних частин з метою визначити поведінку солдата й офіцера в реальних бойових діях. Результати виявилися несподіваними. Тільки менше 25% солдатів і офіцерів бойових піхотних частин армії США під час бою стріляли в бік противника. І лише 2% свідомо цілилися у ворога.

Аналогічна картина була і в ВВС: більше 50% збитих американськими льотчиками літаків супротивника припадало на 1% льотчиків! З'ясувалося, що в тих видах боїв, де супротивник сприймається як людина і особистість (це піхотні бої, авіаційні дуелі винищувачів і пр.), - армія неефективна, і практично вся шкода, що заподіюється противнику, створюється тільки 2% особового складу, а 98% не здатні вбивати.

Зовсім інша картина там, де військові не бачать супротивника в обличчя. Ефективність танків і артилерії тут на порядок вище, а максимум ефективності у бомбардувальної авіації. Саме нею в ході Другої світової війни і був заподіяний максимальної шкоди живій силі ворога (приблизно 70% від усіх військових і цивільних втрат супротивника).

Що стосується бойових сутичок піхоти «обличчя в обличчя», то їх ефективність - найнижча серед інших родів військ. Причина - солдати не можуть вбивати. Оскільки це - серйозне питання ефективності збройних сил, Пентагон підключив до досліджень групу військових психологів. З'ясувалися вражаючі речі. Виявилося, що 25% солдатів і офіцерів перед кожним боєм мочаться або випорожнюються від страху. В армії США це взагалі було нормою. Як приклад «National Geographic» наводить спогади ветерана Другої світової війни. Солдат-ветеран розповідає, що перед першим боєм у Німеччині обмочився, але його командир показав на себе, теж обмоченного, і сказав, що це нормальне явище перед кожним боєм: «Як тільки помочуся, страх пропадає, і можу себе контролювати». Опитування показали, що це - масове явище в армії, і навіть у війні з Іраком теж близько 25% солдатів і офіцерів США перед кожним боєм мочилися або випорожнюватися від страху. Спорожнення кишечника і сечового міхура перед страхом смерті - це нормальний тваринний інстинкт, успадкований людиною від звірів: з спорожнення кишечника і сечовим міхуром простіше рятуватися і тікати.

Але ось інше психологи пояснити відразу не могли. Приблизно у 25% солдатів і офіцерів наступав тимчасовий параліч або руки, або вказівного пальця. Причому, якщо він лівша і повинен стріляти лівою рукою - то параліч стосувався лівої руки. Тобто, саме тієї руки і того пальця, які потрібні для стрільби.

Після поразки фашистської Німеччини архіви Рейху показали, що ця ж напасть переслідувала і німецьких солдатів. На східному фронті там була постійна епідемія «обмороження» руки або пальця, якими треба було стріляти. Теж близько 25% складу. Як виявилося, причини лежать глибоко в психології людини, відправленого насильно на війну. У цих пошуках дослідники передусім виявили, що 95% всіх насильницьких злочинів скоюються чоловіками, а лише 5% - жінками. Що ще раз підтвердило відому істину, що жінки взагалі не придатні для відправки їх Державою на війну вбивати інших людей. Дослідження також показали, що людина взагалі не є агресивною істотою.

Наприклад, шимпанзе являють в своїй поведінці по відношенню до родичів жахливу агресивність, яка еволюційно відсутній у людей, так як, на думку вчених, агресивні особини людського роду в ході людської історії неминуче гинули, а виживали тільки ті, хто схильні до компромісу.

Аналіз поведінки собак показав, що ІНСТИНКТ забороняє собакам вбивати собі подібних. У них є чіткі біологічні обмежувачі подібної поведінки, що вводять собаку в стан ступору, якщо вона починає завдавати іншої собаці каліцтва, загрозливі її життя. Виявилося, що й нормальна людина в таких ситуаціях стає подібною собакам.

Вчені Пентагону, досліджуючи стрес солдата під час бою, знайшли, що в солдата повністю «відключається передній мозок», відповідальний за усвідомлену поведінку, і включаються частки мозку, що керують тілом і свідомістю за допомогою тваринних інстинктів. Саме цим пояснюються паралічі рук і пальців солдатів - інстинктивною забороною на вбивство собі подібного.

Тобто, це зовсім не ментальні чи соціальні чинники, не пацифізм або навпаки фашизм уявлень людини. Коли справа йде до вбивства собі подібного, включаються біологічні механізми опору, які розум людини контролювати взагалі не в змозі.

Як один з прикладів «National Geographic» наводить поїздку Гіммлера в тільки що захоплений Мінськ, де нацисти Німеччини та Білорусі масово знищували євреїв. Коли на очах у Гіммлера, ідеолога та організатора знищення євреїв, розстріляли мінського єврея, глава СС став блювати, став падати в непритомність. Одна справа - писати далеко в кабінеті накази про вбивство «абстрактних» мільйонів людей, інша справа - бачити смерть цілком конкретного однієї людини, засудженого до смерті цим наказом.

Американські психологи Свенг і Маршан, що працювали на замовлення Пентагону, з'ясували взагалі вражаючі речі. Результати їх дослідження шокували: якщо бойовий підрозділ веде безперервно бойові дії протягом 60 днів, то 98% особового складу сходять з розуму. Ким же є решта 2%, які в ході бойових зіткнень і є головна бойова сила підрозділу, її герої? Психологи чітко і аргументовано показують, що ці 2% - психопати. У цих 2% і до призову в армію були серйозні проблеми з психікою. Відповідь вчених Пентагону був такий: ефективність дій збройних сил близького бойового контакту досягається тільки наявністю психопатів, а тому підрозділи розвідки або ударного прориву треба формувати тільки з психопатів. Однак у цих 2% є також невелика частина людей, яких не можна віднести до психопатів, але можна віднести до «лідерів». Це люди, які зазвичай після армійської служби йдуть у поліцію або подібні органи. Вони не демонструють агресивності, але їх відміну від нормальних людей те ж саме, як і у психопатів: вони можуть запросто вбити людину - і не відчувати від цього ніяких переживань.

ПОВАЛЬНЕ ВБИВСТВО

Суть американських досліджень людини в тому, що сама біологія, самі інстинкти забороняють людині вбивати людину.

Це було, взагалі-то, відомо давно. Наприклад, у Речі Посполитої в XVII столітті проводили подібні дослідження. Полк солдатів на стрільбищі забив в ході перевірки 500 мішеней. А потім в бою через кілька днів вся стрілянина цього полку вразила тільки трьох солдатів противника. Цей факт теж наводить «National Geographic». Людина біологічно не може вбивати людину. А психопати, які у війну становлять 2%, але є 100% всієї ударної сили армії в тісних боях, як повідомляють психологи США, у цивільному житті одно є вбивцями і, як правило, сидять у в'язницях.

Психопат - і є психопат: на війні він герой, у цивільному житті його місце у в'язниці. На цьому тлі сама будь-яка війна представляється зовсім в іншому світлі: де 2% психопатів Вітчизни воюють з такими ж 2% психопатів противника, знищуючи при цьому масу людей, що не хочуть вбивати інших людей. А заряджають 2% психопатів на війну політики заради утримання своєї особистої влади в країні.

Ідеологія тут ніякої ролі не грає, тому що навіть Гіммлер блював від розстрілу одного мінського єврея, хоча був «ідеологічно підкований». Війну роблять 2% психопатів, яким зовсім не важливо, заради чого когось вбивати. Головне для них - сигнал політичного керівництва до розправи. Ось тут душа психопата і знаходить своє щастя, свій зоряний час. Дослідження американських учених стосувалися тільки поведінки армії США в ході Другої світової війни.

Те, що, мовляв, радянські воїни «не здавалися, а вмирали», як твердять деякі історики - це блеф. Скільки американців здалися Гітлеру? Суща дрібниця. Зате СРСР показав рекорд, ніким не перевершений, в тому, як здаватися агресору. Гітлер напав на СРСР з армією всього лише в 3,5 мільйона. І цієї армії здалися в 1941 році 4 мільйона солдатів і офіцерів кадрової Червоної Армії. Хтось, звичайно, воював і не здавався, яких пропаганда з ліхтарями шукає. Але як майже вся кадрова армія СРСР (4 мільйона з 5,5) здалася німцям за півроку - нікого не цікавить. Тут, звичайно, працювало не тільки бажання нікого не вбивати, а й інше - спроба позбутися від ненависного СРСР, коли в 1941 році Гітлера бачили «визволителем» від «більшовизму» проклятого Сталіна, який був у народу в печінках. Тому наша доблесна народна армія і здавалася «визволителю» Гітлеру. Ось чому наш досвід війни, принаймні, в її перші три роки, ніяк не можна зіставляти з тим, що відбувалося в армії США. Ні чистоти для якихось загальних висновків. Тільки з 1943 року російські й інші національності СРСР перестали масово і добровільно здаватися німцям, і лише з 1943 року, мабуть, війна перетворилася з Громадянської у справді Вітчизняну. І ось тоді все встало в норми війни: майже всі - навіть уже бажаючи вбивати німців - не могли вбивати з-за тої ж біологічного заборони на вбивство, а «локомотивом» були звичні 2% психопатів, як і у всіх воюючих країнах. Включаючи Німеччину.

Ветерани США Другої світової та В'єтнаму, Іраку, і ветерани воєн в Афганістані та Чечні - всі сходяться в одній думці: якщо у взводі або в роті опинявся хоч один такий психопат - значить підрозділ виживало. Якщо його не було - підрозділ гинуло. Такий психопат вирішував майже завжди бойове завдання всього підрозділу.

Наприклад, один із ветеранів американської висадки у Франції розповів, що один-єдиний солдат вирішив весь успіх бою: поки всі ховалися в укритті на узбережжі, він забрався до доту фашистів, випустив в його амбразуру ріжок автомата, а потім закидав його гранатами, вбивши там всіх. Потім перебіг до другого доту, де, боячись смерті, йому - ОДНОМУ! - Здалися всі тридцять німецьких солдатів доту. Потім взяв поодинці третій дот ... Ветеран згадує: "З вигляду це нормальна людина, і в спілкуванні він здається цілком нормальним, але ті, хто з ним тісно жив, у тому числі - я, знають, що це психічно хвора людина, повний псих ».

У ПОШУКАХ ПСИХОПАТІЇ

Пентагон зробив два головні висновки.

По-перше, треба будувати бойові дії так, щоб солдат не бачив в обличчя ворога, якого вбиває. Для цього треба якомога більше розвивати дистанційні технології війни і робити упор на бомбардування і артобстріли.

А по-друге, ті підрозділи, які неминуче вступають у безпосередній близький бойовий контакт з супротивником, треба формувати з психопатів. У рамках цієї програми з'явилися «рекомендації» для відбору контрактників. Найбільше бажаними стали психопати. Мало того, пошук людей для контрактної служби перестав бути пасивним (відбирати з тих, хто звернувся), а став активним: Пентагон почав цілеспрямовано шукати психопатів в суспільстві США, у всіх його верствах, включаючи самі низи, пропонуючи їм військову службу. Це було реалізацією наукового підходу: армії потрібні психопати. А саме - до підрозділів тісного бойового контакту, які в США сьогодні тільки з психопатів і формуються. США - велика країна, і її населення в два рази більше населення, скажімо, тієї ж Росії. І психопатів там для служби в армії можна знайти за 20 років «наукового підходу» неймовірно багато.

У цьому, напевно, і витоки перемог армії США в нинішніх війнах. Ні одна армія світу сьогодні не може протистояти армії США не тільки через технології, але в першу чергу через те, що США першими у світі розібралися в науці вбивства і формують ударні підрозділи тільки з психопатів.

Сьогодні один професійний солдат армії США коштує сотні солдатів інших армій, бо знайдений і відібраний як психопат. У результаті армії інших країн все так само хворіють тієї ж самою хворобою - у тісній бою тільки близько 2% здатні реально воювати, а 98% - вбивати не можуть. І тільки США тут істотно змінили ефективність контактного бою своїх військ, привівши її від 2% у Другій світовій війні до 60-70% сьогодні. Тільки за рахунок активного призову психопатів.

Але все це змушує нас поглянути на саму будь-яку війну як на прояв психопатії. Тим більше що воювати успішно можуть тільки психопати. У нормальному суспільстві ми психопатів лікуємо. Чи не час нам і від самої війни вилікуватися, якщо, згідно з дослідженнями вчених, людина не хоче воювати, не може воювати, не призначена Природою чи Богом воювати. Людина не повинна воювати. Це норма. А все інше - психопатія, хвороба. 

Артем Денікін

Секретні дослідження