В’язничний щоденник ІІІ. Неймовірні свідчення в’язня про станиславівську Діброву

 

/data/blog/93794/ebde3526384434fa0ecadb548ac17254.jpeg

 

Завершуємо тюремну епопею бучацького нотаріуса Василя Маковського. Наприкінці серпня 1914 року майбутнє цього добродія здавалося безнадійним. Йшла Перша світова, він заарештований за державну зраду, росіяни вже біля Станиславова, а під вікнами в’язниці щодня розстрілюють «ворогів народу». Затримані із жахом чекали, що ось-ось відчиняться двері камери і конвой поведе їх під вищерблений кулями паркан.

 

Перша частина. В’язничний щоденник. Неймовірні свідчення в’язня про станиславівську Діброву

Друга частина. В’язничний щоденник ІІ. Неймовірні свідчення в’язня про станиславівську Діброву

 

У калошах та з парасолькою

29 серпня, субота.

«Нам приказали збиратися до дороги… Я, крім кальошів і парасолі, нічогісінько не мав. Надів кальоші на ноги, взяв в руку парасолю і був готовий. В цілому будинку, на всіх коридорах, у всіх келіях – гомоніли крики, голосіння, прокльони. Йшла Божа помста…».

В’язні камери № 32 прощалися один з одним. Ніхто, навіть солдати охорони, не знав, куди їх повезуть. І ще не факт, чи повезуть – може, просто поставлять до стінки! Якось само собою вийшло, що всі стали на коліна і крізь сльози затягнули молитву до Богородиці «Під Твою милість прибігаємо». Раптом донісся пронизливий крик з тюремного подвір’я «Мамуню! Татуню!», який перервав залп. Після настала гнітюча тиша, «лиш ластівки сполохані цвірінькали».

Буквально через хвилину пролунала команда шикуватися на коридорі. В’язнів знову намагалися ділити на категорії «А» і «Б» і цей поділ тривав до другої години. Потім натовп загнали назад у камери. Стало зрозуміло, що переїзд відкладається. З тривогою очікували наступного дня.

 

Коли тюрма здається раєм

30 серпня, неділя.

«Не було вже навіть того марного сніданку, тої юшки, що звичайно. Нам веліли зійти на в’язничне подвір’я, обставлене навкруги озброєними вояками. Подвір’я зароїлося заляканим людом, переважала інтелігенція. Не вільно було ані говорити, ані з гурту виходити. Ті, що перші це заризикували, поплатилися важкими побоями прикладів. Наруга й лайки не вгавали. Серед невиносної спеки, голодні та спрагнені перестояли ми повних п’ять годин.

Після третьої години пополудні перепровадили нас на подвір’я військового суду. За той час на вулиці за залізною огорожею зібралася величезна товпа міського шумовиння. Самих недоростків, всі до сімнадцяти літ. Коли нас випроваджували, понеслись на зустріч нам скажені свисти і ганьблячи вигуки. На наші голови посипався град каміння. Конвоюючи вояки ні вусом не моргнули».

Цей військовий суд, разом із гауптвахтою, містився на теперішній вулиці Національної гвардії, праворуч від музею «Герої Дніпра». Саме там, під муром, що відділяв судове подвір’я від в’язниці «Діброва», виконували смертні вироки. Якраз коли заводили в’язнів, там розстрілювали чергову партію засуджених. Офіцери і сержанти глузували з арештантів:

«Це салют на честь цісаря. Всіх вас таке теж незабаром чекає!».

Протримавши людей на вулиці до пізньої ночі, начальство віддало наказ заночувати у камерах гауптвахти. Коли Маковський побачив, у яких умовах сиділи військові злочинці, то зрозумів, що «Діброва» була ледь не санаторієм.

«Сморід та задушливий сопух, – пише він, – запирав віддих. Очі заходили імлою і слізми. Люди попросту омлівали. Нас 89 душ зігнали в одну келію; мущин і жінок разом. Скрізь на цементній долівці й попід стінами нечистота і вогкість. Від ранку до ночі не дали нічого їсти, ні пити. І купити не було дозволено. Про будь-який сон не могло бути й гадки. На тапчанах та клунках, на долівці в нечистоті, де хто міг, де було місце, де хто стояв – там падав і куняв. Одні на одних.

Велика була ласка дижурного підстаршини, що після кількох випадків омління, по загальних криках і зойках «змилосердився» і – як казав, проти виразної заборони – позволив групами по 6 осіб, під штиками піти до уступових місць. Та ніч була безкінечна».

Вночі чотирьом в’язням стало погано. Їхні товариші дарма колотили у двері – ніхто не відгукнувся. Зі світанком цих напівмертвих людей винесли на ношах. Казали, що до шпиталю.

Під градом каміння

31 серпня, понеділок.

«Ранком вигнали нас усіх на те саме подвір’я і обставили вартовими. Вночі привезли цілий великий транспорт «політичних» з Коломиї і долучили до нашого відділу. Вполуднє розносили страву і давали по кусневі хліба. Відтак повідбирали все «казьонне» начиння (посуд – Авт.). Оголошено, що з полудня від’їдемо. По подвір’ї крутилися ріжні продавці з хлібом, сірниками, содовою водою та ін. В кого були гроші, надбав дечого на дорогу; в кого ні, приглядався всьому байдуже. Мені вдалося перемовити якогось капраля, щоби пішов до канцелярії розвідати про мої речи та гроші, бо декотрим повіддавали. Вернув з нічим, мовляв, усі речі будуть передані конвоєві».

Постійно, поодинці та групами, на судове подвір’я доставляли нових в’язнів у кайданах. У дальньому куточку не вщухали залпи розстрільної команди. Втім їх перекривала артилерійська канонада, яка відчутно наближалася.

О четвертій пополудні 634-х арештантів вишукували вісімками та під ескортом півсотні ополченців повели на залізничну станцію. Однак не всіх, наприклад, залишили старого і немічного Попеля з камери Маковського. Похід в’язнів до вокзалу був страшним.

«Вулична юрба, яка, мабуть, на нас тільки чекала, підняла з моментом нашого виходу нелюдський вереск та свист. В одну мить побачили ми себе окруженими безчисленою юрбою озвірілої голоти. Град каміння сипався безупинно на наші голови; з багатьох спливала кров. Серед диких вересків і гидких вигуків забігали до нас з ріжних боків і били камінюками, п’ястуками, кастетами, а той було – ножами. Найбільше дісталося тим, що йшли з краю. Ескортуючі вояки хоронили нас, щоправда, скільки могли. Але що значила їхня жменька супроти тисячної юрби здичавілого шумовиння?».

Улюбленою мішенню натовпу став мобілізований професор Т., який ішов у військовому мундирі. Ледь не половина каміння летіла у бік його офіцерської шапки. Лише коли її зняв, а закривавлену голову перев’язав хустиною, каменепад дещо вщух. А ось Маков­ському відносно пощастило. Він ішов другим з краю, його сусідом був простий селянин-гуцул, який мало цікавив натовп. Але усе ж таки якійсь поляк-скаут примуд­рився так владувати нотаріуса кастетом в ліве плече, що потім той не міг підняти руку.

Рухались повільно, адже дороги і тротуари були забиті війсь­ковими колонами. Доводилось часто зупинятися чи звертати у бічні вулички. Нарешті, дійшли до вокзалу.

Прощавай, Станиславове

«Станція гуділа й шуміла… Залізничний двірець обложений людьми. Це була евакуація Станиславова.

А дорогою від Тисьмениці, всіма ровами, стежками, полями, пішки, на конях та на возах, здорові та ранені, відступало австрійське військо. Знеможене, збайдужіле…

По ровах сиділи ранені, бліді, як смерть. Одні одним перев’язували рани. Інші лежали горілиць і спочивали, дехто з них, може, вже й навіки. Говорено нишком, що це жертви погрому під Нижнєвом».

Колону арештантів зупинили біля складів та худоб’ячих рамп. Миттєво станцію облетіла звістка, що привели москвофілів – зрадників і шпигунів. Поруч чекали на ешелон золочівські улани. Коли вони довідалися, хто є поруч, то оголили шаблі й пішли різати в’язнів. Справу врятував начальник конвою, підофіцер Крижанівський. Він наказав своїм солдатам примкнути багнети і живим щитом стати перед уланами. Ті ображено погомоніли та відійшли.

Нарешті почалось завантаження. 634-х в’язнів розпихали по сімох товарних вагонах, пов­них гною та бруду. Разом із Маковським напхалося ще сто людей разом із клунками.

«Перший вагон за паровозом був заповнений полоненими російськими старшинами, тими, що ми їх на «Діброві» крізь вікно оглядали. У двох дальших вагонах їхала частина тих геройських уланів, які мали охоту до масакри (кровопролиття, різанина – Авт.) безборонних людей. Решта їх поїхала окремим поїздом. За ними йшли наші вози, за нами службові й вантажні. В безконечно довгий поїзд вставлено три чи чотири паровози».

Рушили у сутінках. Потяг їхав у бік Делятина. Подолавши Карпати, арештантський ешелон дістався Угорщини, звідки в’язнів переправили в Австрію – до табору Талергоф.

Як склалася подальша доля Маковського? Його справа набула неабиякого розголосу і про звільнення бучацького нотаріуса клопотав сам митрополит Анд­рей Шептицький. Але спасіння прийшло з несподіваного боку. У Талергофі в’язневі дали можливість ознайомитися з матеріалами справи, серед яких були свідчення поручника Б. Але звали того офіцера не Левко, а Фердинанд! Слідчі переплутали і допитали однофамільця, який ніколи Маков­ського в очі не бачив. Розшукали справжнього Б. і той підтвердив, що його товариш ніякий не шпигун, а навпаки – українофіл і законослухняний підданий цісаря.

12 листопада 1914 року Василь Маковський вийшов на волю, а через два десятиліття видав цікаві спогади. Як ви переконались, стиль писання в нього легкий, тож якби серйозно зайнявся літературою, запросто міг би стати українським класиком.

 

РЕПОРТЕР


07.12.2015 1854 0
Коментарі (0)

14.10.2025
Павло Мінка

Ексклюзивний звіт для Фіртки від обласного начальника аудиторів.  

702
11.10.2025
Тетяна Ткаченко

Благодійний фонд «Волонтери Добра» від початку повномасштабної війни допомагає військовим. За три роки роботи команда передала сотні дронів, тепловізори, техніку та тонни їжі.  

8544
10.10.2025
Вікторія Матіїв

Напередодні відкриття сезону міського театру журналістка Фіртки поспілкувалася з Тарасом Бенюком, керівником Івано-Франківського театру драми і комедії про історію створення та розвиток міського комунального театру, про фінансування та незалежність, режисерські мрії та бачення майбутнього.

1582
08.10.2025
Катерина Гришко

На Івано-Франківщині звалища твердих побутових відходів давно перестали бути лише екологічною проблемою. Вони перетворилися на осередки судових суперечок, соціальних драм і тендерних скандалів.    

1080
02.10.2025
Тетяна Дармограй

Представник Уповноваженого з прав людини в Івано-Франківській області Віталій Вербовий в інтерв'ю Фіртці розповів про роботу інституції, візити у громади та проблеми, з якими стикаються ветерани.  

2913
30.09.2025
Діана Струк

Про те, як проходили вибори нового ректора КНУВС, використання штучного інтелекту в навчанні, запоруку успіху та чому університет має стати дослідницьким, переможниця виборів на посаду ректора Валентини Якубів розповіла журналістці Фіртки.

4871 2

Терміни отримають нові функціональні значення. До прикладу, агресія - експансія. Або, скажімо, архетип - ресентимент, лобізм - резильєнтність, об'єктивність - голізм, мистецтво - війна...Мистецтво - це війна. Це говорить колективна пам'ять. Чому?

173

Доволі поширеною є думка серед практикуючих християн начебто «жінці в дні менструації не можна заходити до церкви, цілувати ікони та причащатися». Ця ідея настільки довго існує, що багато хто вважає  це каноном. І насправді дуже сумно кол

344

Сьогодні ми є посеред переломного моменту в історії. Нові правила гри не просто формулюються, сама гра передефіньовує себе, дає собі нове означення і сенс.

666

«Наталка Полтавка» в стилі «реп» і «рок» від Івано-Франківського облмуздрамтеатру. Правда, круто, як на Бродвеї, світовий рівень? Чи ви за класику?

3072
12.10.2025

Здорове харчування не лише підтримує фізичний стан, а й допомагає залишатись стійкими перед труднощами та випробуваннями.  

2996
09.10.2025

На ярмарку буде представлено широкий асортимент продукції: сири та мед, овочі, фрукти та вироби з них, м’ясну, хлібобулочну продукцію, живу рибу та багато іншого.    

849
05.10.2025

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), близько 30-50% усіх випадків раку можна запобігти завдяки здоровому способу життя, зокрема правильному харчуванню.  

5499
12.10.2025

У сучасному світі християнські цінності, зокрема — вчення про чистоту до шлюбу, нерідко стають предметом дискусій. Але християнство залишається послідовним у своїй позиції: дошлюбні статеві стосунки — гріх.

3123
09.10.2025

Нічні чування відбудуться з 12 на 13 жовтня в Погінському монастирі, що на Івано-Франківщині.

551
04.10.2025

Реліквію зберігатимуть у Відпустовому центрі блаженного священномученика Симеона Лукача, що в селі Старуня.

1784
30.09.2025

Свята реліквія зберігатиметься у підземній базиліці блаженного священномученика Симеона.  

2212
11.10.2025

Суди викривають байдужість місцевих рад до збереження історичних пам’яток.  

923
12.10.2025

Після позачергових парламентських виборів влітку 2024 року, які ініціював президент Еммануель Макрон, Франція опинилася у стані хронічної політичної нестабільності. Новообраний парламент розділився на три майже рівні табори.  

514
09.10.2025

Федеральне Бюро Розслідувань США оприлюднило документи, які стосуються корупційних схем за участю Петра Порошенка та кума путіна Віктора Медведчука.

1130
07.10.2025

Вкотре вибори в Чехії стали по суті вибором між минулим і майбутнім.  

588
02.10.2025

І Україна, і Європа спостерігали за передвиборчими перегонами в Молдові, які завершилися власне виборами минулої неділі, 28 вересня, з певною тривогою.

932