Хто «Фіртку» читає, той правду знає. Вишиванюк не брехав, не лукавив і не блудив умом-словом, коли говорив про безвідповідальну поспішність нами омріяної, нам нав’язаної «децентралізації», котра ладна обернутися «мультицентралізацією» для простодушних мрійників. А в несильно кращому випадку, «олігоцентралізацією».  Один із семи мудреців Прикарпаття знав, про що розповідав, ой знав.

Три біди в Україні. Крім доріг, дурнів і держави (не як такої, а дурної і з поганою дорогою) є, як ще не всім на жаль відомо, ще одна – потрійна: ВВП. Ватники, вишиватники, приватники. Про зовнішнє ВВП годі згадувати, воно, важке і незграбне, як та наднова зірка перед вибухом і своєю загибеллю, колапсує в роздуванні, лякаючи нашу зоряну і беззоряну галактику. Мова ж про наших зірочок, «карликів» сяйливих, що в сукупності несуть навіть більшу загрозу для себе-і-в-себе-укоханих та простих землян країни У.

Приватників зовсім не слід  ідентифікувати лише зі всім відомим  «Пріватом»,  хай сяє його чисте ім’я сяйливіше і чистіше за Буковельські сніги . Власне, приватники  - це явище набагато ширше і «називніше», це всі олігархічні неофеодальні формування, угрупування,  ціль яких не реформування держави й тим паче не самореформування, як ви  розумні-розумієте, а максимальне утримання держави в своїй орбіті. Причому якщо приватники в горєчих 90-х, будучи  тоді не-ідеологічними ватниками, стріляли один одного з виключно корисливих мотивів, то з початком міленіум-нульових  вони між собою конкурують виключно в приватизаційних і орендних  рамках політичного процесу, цивілізованого, мотиви і мета яких з того часу цивілізаційно аж ніяк не перемінилися – із загребущої корисливості на взаємовигідної альтруїзм по-українськи в  двадцять першому столітті. І не переміниться, хай там які паради в нас, парадайзи – не в нас.

Таку цивілізаційну модель зносин вони насаджують нам і надалі. Революції, війни – модерна країна – забудьте, якщо ви мислите свою нову країну, за яку кров, сльози і піт проливали,  або збираєтеся проливати, поза дискурсом приватницького споживацького «агіожитія».  Батя з херсону, батя з закарапаття, львова чи лугандонії – він не батя лише в еміграції чи в тюрмі (про інший світ не згадуємо з релігійно-гуманістичних міркувань).

Приватники розуміють, що неприємні зміни, флуктуації, хоч-не-хоч, стаються, трафляються, курча,  і тому, аби взяти під контроль «сейсмічну зону» вони і далі розставляють своїх чєсних чєловєков по місцях. Тепер роблять це малоприкрито, бо обмаль часу, і недьошево й сердито, як показали вибори, до прикладу, в Чернігівському окрузі.  Як ще покажуть...

«Ну, може він і шось колись вкрав, ну може забагато грошей має, але ж він – он  садочки відкриває, дороги нові шикарні трамбує, дви єкі файнюцькі, мішки з продуктами  при грижі  тягає, бідний, і в АТО відправляє чи не щодня, і вже до двох літературних слів державною  годен зліпити цілих три наддержавною зі знаком оклику  – полюбе за нього ! А шо є ліпший ?! ».

В тому то й вся загальнонаціональна проблема, біда, що вибори чи не кожного року, а вибрати хіба що випадає поміж вишиватниками і приватниками. Дяка Небесам і таваріщю сталіну окреме спасібо за двацить лєт опозданія зданія «Савок»  - за дефіцит ватників в позафронтових зонах.

Попри те, що бізнесок в усіх приватників  суворо присів у зв’язку з сумними не для них одних  подіями, радості попри те і се в них вистачає, щоб розвіяти сум місцевих націонал-демократично-свідомих, яким поза будь-якою свідомістю закони чи фінанси, точніше, їх відсутність, не дозволяють взяти участь в розбудові держави не за прикладом перших. Мрії не повії, але злягатися з усєкими-ружними хочеться теж, ще й не без надії.

Відтак доводиться вкотре констатувати, що Бабло зробило Табло . Комусь. Причому не слід розуміти «бабло» в буквальному, грубому вираженні, хоч куди й як без такого, тим-то легко купити купу свідомих, що не весь час за бабло. І що менше буде ставати бабла і щедрості  в несвідомих, в горопашних олі, тим більше козаченьків і бандерівців буде  плисти в тенета, співаючи дифірамби патронам і своєму героїчному «Еґо» напроруб. Виживання нації і патріархів  передусім. Гей-гей-гей.

  А тепер більш конкретно і прозоро.

В перехідно-епохальний час, в якому ми маємо честь жити, олігархи постановили собі чітку мету для запобігання віджиму чи відпливу власних активів – централізувати регіони, читайте: децентралізувати країну. Безумовно, план децентралізації нав’язували нам і ззовні і самі наші потреби, цілком благі й корисні, вбік демократизації, прийняття рішень колективно, а не тільки за розписом густого чиновницького пера.

Прикарпатський регіон при-ватнений не найбільше на сьогодні групою «Приват» та її індивідуальними сателітами, енергетичний і комунікаційний бізнес сьогодні перебуває переважно в руках братів Суркісів, Ахметова і Фірташа – основа «держання території» – ганьба чинній «Києвській» владі.  Запаси капіталоміцності  у Коломойського на Прикарпатті в числовому вимірі куди гірші від основних конкурентів.   Та це не від сьогодні  не стосується політичних впливів, які рухають фінансово-економічними у нас.  

Симпатичною і синкретичною партійкою «Укроп», в якій – абсолютно відверто – водяться благопристойні люди, не без них, ПП Ігарь Валєріч далеко не обмежив себе-любимого. Це, звісно, і «Правий Сектор», який в угоду майбутнім голосам на виборах за «Укроп»  був «знятий», нагадую.  Це і у всіх існуючих на сьогодні політичних проектах є філії Каламойського і партньорів, в тому числі в молодої амбітної «Самопопочі». Чого варто лише висунення завідомо непрохідного кандидата на посаду міського голови  Івано-Франківська, коли б, наприклад, пан Виноградник міг почубити пана Шевченка незгірш за пана Насалика, кандидата від влади.  Сказане «да» це вам не судьба.

Навіть, здавалось б, найбільш «голуба» партія «Наш Край» зовсім не позбавлена всесильного впливу магічного  імені «Пріват». Про епігонів а-ля «екс-ющенківці» навіть згадувати не хочеться. Давня компромісність і зговірливість Прикарпатської еліти пояснюється не лише любов’ю до рідного краю і безбережним широким патріотизмом, а й хоч-не-хоч спільним патроном, хоч не всі з них при всій не горизонтальності  і непрозорості партійних процесів про це здогадуються.  А воювати про таких процесів здатні ще менше.

І якщо ви, панове, боїтеся чи раптом уповаєте, що одразу після виборів вибухне затяте протистояння «необандерівців» з «неомельниківцями», вишиватних і приватних, «правосєкі» почнуть з бітами ганятися за «свобідними» і навпаки, бійки і лайки «укропів» з «марцинківцями», то ви шкідливий романтик. (бачили недавно мітинг двох топових націоналістичних сил у Києві,  ?..) Нічого подібного не буде, принаймні, довго не буде. Талантіщє Бєні Батьковича змогло силою і любов’ю затягнути Ляшка і товаришів у свої лабети(а згадайте, яке ще недавно вирувало мордобиття) – воно зможе і «Свободу» цілком і повністю туди затягнути, львівське «украдене щастя» Фірташем і Пупсіком. Повернути в лоно народів-прівата  титульних – завдання не номер один, зате цілком посильне і збутнє. І все, звісно, во ймення «примирення всередині нації і об’єднання проти зовнішніх і внутрішніх окупантів». А ви сумнівалися, що не так ?

Ви скажете: ну й що з того, що багатий і могутній вуйко зі сходу, жидобандерівець по плоті й крові, сохранітєль і прідохранітєль Дніпра мав і матиме ще більші впливи у нас вдома ? Якщо, має і Порошенко  і інші, згадані і не згадані, то може – противага їм усім, раз ми ніц не рішаєм тута ?

По-своєму праві. Однак, як можна так себе не любити, майбутнє своє і своїх дітей, батьків ?.. Врешті-решт, вірити у власні сили.. ? Український нарід все ще уперто хоче мати «пана», і за пазухою, і над собою.

Є мета в олігарха номер один і олігарха номер два і три…десять на Прикарпатті, мета благородна, коли ви раб, а якщо ви ще не раб, то таким вас хочуть зробити і за вашої пасивної згоди невідворотно зроблять. Видається, що багатьом нашим посполитим людцям більше за шмат поремонтованої на рік-другий дороги більше ніц не треба. А то нічо шо комунальні підприємства хитрим способом можуть бути тотально «реформовані, і нам непутящим доведеться плати стільки, скільки буде потрібно не нам, а багатьом «ЄРЦ», тільки з іншими назвами  і іншими підставними особами.

Більше того, уникаючи інсинуацій, а лише оперуючи дифамаціями, підтвердженими  устами не найостанніших політтехнологів України, що уряд от-от може ініціювати повномасштабну реприватизацію «облів», розбиття на дрібніші, які опиняться не в одного, а в кількох шустрих, благородними потугами Арсенія Реформатора-Великого. Рукописи горять, платіжки не згорають.

Ви твердо переконані, що в нашому не індустріальному регіоні нема серйозних і стратегічних об’єктів для приватизації, тоді ви погано знаєте сакральну географію не лишень туристичного Прикарпаття  і всі ніші «місця сили». Калуш, Бурштин, Брошнів і Надвірна, та й навіть хутряста Тисмениця вам опонують мовою економічних  цифр.  А Франек би тихонько  ділив і множив в умі про сібйя і для сібйя.

Як можна привласнити чужі об’єкти, навіть із західною пропискою ? Елементарно: способів хоч відмахуйся як від мух. Від рейдів а-ля 90-х, до рейдів а-ля «європейський суд з питань екології» і тд.

Та вже лишень однієї комунальної сфери одного великого міста вистачить на чимале узалежнення.

Так, нам обіцяли – буквально всі мери і депутати усіх часів(про губернаторів мова інша) – суттєвий приплив західних інвестицій ? Де вони ? Ви відчули цей вплив на собі ?  Крадуть ? А чого далі не будуть красти – бо прийдуть чесні і порядні фист ?

І тепер обіцяють топ-кандидати  Ів-ФРН. рух капіталу в напрямку Порто-Франко із Швейцарії…  Вже сама Швейцарія сильно обнадіює навіть без Женевського озера, тіко своїми нічим не гіршими горами, ніж у нас.  Буковель – Куршавель, яка разніца ?!...  Віват Пріват.

Ніц не хочу здаватися заангажованим, бо не маю ніяких особистих інтересів чи антипатій до дітей і дітищ шанованого всіма Ігоря Валерійовича, щиро симпатизую деяким і вірю, що ті люди не тупі і не злі, не залежать аж так сильно від чужих  візій на речі, зможуть щось цінного в край і місто привнести, більше того,  в своїх минулорічних опусах писав, що в сьогоднішніх умовах в Україні повинні бути два олігархи і мільярдери: Порошенко і Коломойський. Спочатку мудрий президент мав би прибрати тих, які ніяк і обернено пропорційно зарекомендували себе як доблесні захисники Батьківщини, майбутні горе-куратори опозиційних політиків, а вже потім викласти рахуночок Ігорю Валєрійочу за «Укрнафту» і все інше харошеє й полєзноє, з рекомендованим листом пожити років десять на одну пенсію у бєріга Жінєвского да з шутками Жванєцкого. Але наш президент охоплений страшною, нікому не побажаєш, дилемою: президент від держави, що рухається на Захід, чи концерну «Рошен», який нікуди не рухається, крім однієї країни (ага, двох, гєрой-город Ліпєцк), і який може зникнути відразу, коли порухає олігархів до свого уходу з поста «Всеукраїнський Легітимний і Легальний».

«Надо, Пєтя (було?), рухать жошчє, і самому рухатися похлєщє» - припєв куплета, нічого більше.

 Вже давно неозброєним оком видно, що втюхувана всіма коліціянтами і урядниками децентралізація серйозно здатна розколоти країну на удільні князівства. І що найпечальніше, цього не бояться не тіко  хвацько потенціЯльні князьки, які репетують «дайте нам права визначати своє і приберіть префектуру свою заумну». Це вам навіть не вишиватники і приватники, це довбані ватники, яким бюджет безкарно запах  сиром без мишоловки.

Які би там симпатії в дужках не лунали до Порошенка – його повалення  «анти- префектами» і «третіми майданами» грозить не просто кінцем «другої республіки», а будь-якої «надцятої», хіба що початками надцятьох республік на колись якій-не-якій, але одній і єдиній, рідній. І ця непочесна роль на наших теренах відведена, робиться олігархом Коломойським найбільше, десь в інших регіонах  покидьками  ахметовим, медведчуком, а в нас, пардон і нічіво лічного, Коломойським, так сі стало.

Ті олігархи, вони давно знають один одного, віддавна зустрічаються то на Капрі, то на Кипрі (і не завжди з Ляшком в уєдінєнії) , перед «большой нєвідімой здєлкой», вміють ділити електорат пополам і на деталі, свої капіталовотчини ще ліпше, тим більше, що швидше за вас знають, що путін буде наступати і ще раз наступати, і його – х*ла –  умова до них прібольшая і всіво лішь  одна: витіснити нинішню владу, нелояльну до крємля, поставити маріонеток, де-факто з де-юре чи без де-юре федералізувати країну, щоб не було консенсусу всередині ні щодо НАТО , ні щодо того куди йти на Захід чи на схід. Ні щодо нічого. А потім по кусках, по кусках і вже без пострілів…  За це від путіна і його кума нинішнім і від початку Незалежності хазяїнам становища – навіть не безпроцентні кредити від Сбєрбанку і дешевшу, ніж її  поточна ринкова ціна, нафту, а те, що ФСБ полювати за ними не буде і вони не повторять долю Березовського. Коломойський може здаватися крейзі-героєм і таким собі вопше безстрашним брутал-пофігістом, але, як прагматик, він розуміє, що навіть за швейцарськими бастіонами його дістати можуть щупальця расєйського гебйя.

Отже, починає воленс-ноленс превалювати в єстві олігарха суто інстинкти самозбереження і наживи – базові і центральні інстинкти подібних людей, інші аутоблоковані (а ще крім того ж особиста злоба на гаранта).  Все, більше нічого. Ось вам і еліта, і ось вам маріонеткова еліта на місцях, що говорить по-українськи, вербально-програмно відстоює інтереси країни, має коріння в коломиях і рожнятівах, дає робочі місця і гарну славу про рідний край, а на ланцюгу цупко сидить у боса. А бос визначає суть і ядро діяльності цих людей, і ніхто більше: не Бог, не совість, не нація, не інтерес позитивний і глобальний.

Бо в нас так є не від учора, що хто більше грошей має і впливу, той і  бос. І так буде ще довго-довго, не сумнівайтеся, поки «приватНизація» не зникне на користь «приватизації», тої, якої у нас не було, не постало на початку 90-х, як, наприклад, в кращих за росіян сусідів, хоч теж небездоганних,  Польщі. І тепер там нема проблем з елітою на кшталт наших, бо не при-ВАТНІ інтереси передовсім, а «польска незгінела».  

Чи може відтак олігарх номер один в країні Порошенко сприяти правильній приватизації,  не приватНизації і загалом розвитку країни в правильному річищі ? Навіть такий сумнівний і за багатьма аспектами й показниками ніякий, негативно-пасивний, за Барбером, політик-лідер може, може…

…Якщо він таки наважиться нарешті на серйозну і масовану війну не лише вибіркову і проти смішних бариг на кшталт Мосійчука. Ця війна закінчиться блискавично швидко на користь держави ціною зовсім не великих жертв і ви побачите, що відновиться швидко війна на Донбасі, зате ви переконаєтеся в тому, що за всіма українськими олігархами з приставкою «максі» і «міні» напряму і опосередковано стоїть Москва. І якщо вдасться подолати основну біду-балду, помножену на другу основну – корупцію, то й зовні стане відтак в сто разів легше, Америки нікому не відкриваю, сподіваюся.

А щодо Америки, то, нам має бути соромно, що адміністрація навіть такого слабкого президента, яким є Обама, ніхто так як вона не наполягає на цій прискореній боротьбі і перемозі. Більше того, не з останніх джерел, відомо, що існує навіть список, складений у Вашингтоні, в якому начебто фігурують приблизно 150 прізвищ – які мають бути усунені з українського простору, якщо державі Україна дорога її державність і підтримка найсильнішої  в світі держави. Тільки копняками з Білого Дому цей ніякий, але наший през, може забігати, своїх бачте йому не під дупу, а до дупи.

Не сумнівайтеся, йменнячко віп-дніпропетровця і його топ-партнерів там фігурує не найдрібнішими буквами. Саме не так давно ініціатива Вашингтона спричинила до того, що Коломойський втратив солідні ваги в «Укрнафті», аби не було небезпечного  двовладдя в  країні-союзнику. І того пресловуте, кілька разів спересердя повторене перед камерами  «русскіє в канторє», звиняйте за парафраз, - прийом мнимої лояльності до Порошенка і американців, від якої вже і сліду не лишилося.

Відтак якщо американці будуть послідовнішими в своїх намірах і діях, то можливо незабаром в країні сиру і шоколаду замешкає під пильним оком європейського правосуддя «сусід Фірташа по ЄС». Хтозна, можливо,  й тут Европу вікриють.. Порошенку вже нема куди діватися, він тягнув до останнього, затягав паски народу, тепер собі затягти на шиї він не мав би мати охоту, якщо він, звичайно, не самогубця.

По секрету чи не по секрету буде сказано,  існує імовірність, не така вже й низька, що після виборів, у разі досягнення позитивного результату, на Андрія Шевченка чекає неочікуваний сюрприз.  Нібито десь колись він фігурував у кримінальних справах по шахрайстві і ті справи нібито були за загадкових обставин тоді закриті, а тепер можуть наново відкритися, ще й не по старих ділах. Нібито.

І вже зовсім нібито сумна, невесела доля чекає на Геннадія Адольфовича Кернеса, який соборно обв’язав себе узами із зємлячком і його канторою у Харкові.

Якби я приймав такі ключові і доленосні рішення, то я б крізь призму різних методів і важелів домігся або безхитрісної лояльності від деяких людей олігархів до себе, або повної політичної і комерційної звітної нейтральності в регіонах в обмін на нестримуваний ґратами простір, позаяк деякі люди, того ж  Коломойського,  все ж спричинилися й до якихось позитивних актів не лише для  себе і своїх, теж не будемо кривити душею надто вліво і надто вправо. Та це б жодною мірою не стосувалося вилупка Кернеса. От тобі маєш «Бєня патрійот».

Так, панове, рулять не укропи, а піндоси. І хай це прозвучить стопіцотраз непатріотично, проте логіка патріотизму полягає в наступному:

Знищення корупції значно уможливлює  інвестування в бідну, задрочену своїми і чужими виродками східноєвропейську країну, від того і ширше відстоювання інтересів України проти Росії та її агентів, створює плацдарм для демократії.

Знищення олігархату  - це звільнення  ринку, де, за умови виконання першого зобов’язання, країна звільняється від ярма тотальної недоплати податків і ще більш тотального впливу на політико-економічні процеси інтенсивно основними недоплатниками і визискувачами. Тоді нам доведеться не чекати ресайклінгового ремонту доріг від чуйних добрих дядь, ні гречки від боцманів, лоцманів і прочь-іх корбанів серед відкритого пшеничного моря. 

 Українцям потрібна здорова країна ? Питання, думаю, риторичне. Отже, інтереси держави, що встає на ноги, і наддержави, принаймні на якийсь час, філігранно  співпадають. Відтак особи, що підпадають під критерій "корупціонер" і "олігарх" вважаються рівнозначно народно-національними ворогами і оксидентально-цивілізаційними ворогами – і чхати на «паралельні заслуги». Так повинно би бути. І узаконено повинно бути.

   Не виключено, що невдовзі спільними зусиллями США і Великобританії розгорнеться повномасштабна війна проти "сірого" і "темнішого" капіталу в своїй в глобальній фінансовій зоні через геополітичні і геоекономічні причини, що рухають світом. Відтак значний капіталомісткий простір звільниться для технологій і новаторів  21 століття: зелена сфера, IT, енергоощадні прилади, дешевший сланцевий газ, де наші громадяни мають шанс зайняти нішу в цивілізації Заходу. Менш талановиті до новаційних впроваджень люди, від того аніскільки не менш люди, матимуть з того зиск теж чималий – наповнений бюджет.

А допотопні металургії, хімії, нафти, що продовжують не лише задавати тон нашій національній економіці, водночас як вітальний, так і летальний, кануть в льодяну лету, яка сьогоднішніх дєржатєлів , в найкращому уразі, викине  на береги Пекіна, в гіршому гирею тупою на дно ріки Масква закине з разудалими-мєснимі.

Все це станеться не вжесьогодні і не одним чарівним помахом руки, а лише спільними,вертикально-горизонтальними, горизонтально-вертикальними  інтегральними зусиллями, направленими проти течії і лінії удільних князівств і – помірковано, не каламутячи всю питну воду – центральної Київської монархії. Для встановлення поміркованої, зате нефейкової Демократії по всій вільній від внутрішніх і зовнішніх окупантів країні.

Підсумовуючи все написане,  сьогоднішній «добрий олігарх» чи « наш міні-олігарх» - читай: приватник, незалежно від кланово-родових  належностей – до коломойського фірташа, григоришина чи будь-кого  - завтрашній москвич, азіат, або в'язень тюрми, з часом (доведеться посидіти, почекати трохи…) побудованої за шведським стандартом у Києві – то чи є привід проти Києва у "себе на місцях" перти уже зараз ?.. І нарешті наші олігархи і олігарченки осядуть у Європі-Україні надовго.

Тому, якщо скоро всякі кампот-камбати і всяка крайова в хакі-какі самооборона, що чомусь не горить бажанням воювати на Сході, а тулиться лише поближче до кормушки магнатів під різними політичними і громадськими атрибутами,  буде скликати-закликати на "майдани рвати кайдани", мутити воду на місцях, рвати капці смотрящим від Києва, збирати загони приватних вояк зі сходу на Київ - не ведімося – цей фольклор, таке наша країна вже колись проходила – кого і що вона породила ? – тетерь, паліїв, петлюр і поділених оунівців ? ЦЕ І Є ВАШ ІДЕАЛ ДЕРЖАВИ ЯКУ БИ ВИ БАЖАЛИ СОБІ І СВОЄМУ ЧАДОВІ ? Адові не побажаєш.

Якщо місцеві князьки будуть вбік Києва зуби скалити "Київ у нас все забирає Всьо", а « Всьо буде Данбас тока без войни  - і у нас» - не ведімося, громадяни. Наш ворог - слабкий центр, слабка, де-факто "федералізована", паралізована, поділена на сфери впливу країна: "регіональна", "нашокрайова", "оприватчена", "одонбачена" і «одніпрянена». Ворог країни, ворог нації, ворог західної цивілізації.

Життєво необхідно, вкрай доконче  Україні вистояти вирішальний 2016 рік(за всіма показниками і прогнозами, включно з астрологічним ). Якщо Україна не вибухне масовими стихійними і цілеспрямованими руками олігархів невдоволеннями раніше, ніж в «братній державі» це станеться внаслідок незворотної економічної кризи, що, якщо й не усуне від влади путіна на користь «позападнєй лібералов», то хоч принаймні відволіче увагу на свої проблеми, а це, скоріш за все, не раніше десь 2017 трапиться, Україна отримає великий шанс стати могутньою, навіть за наявності ще на якийсь час олігархів і цього президента-олігарха.

 Тоді вже і Порошенка можна буде не жаліти: « Дазздраствуєт Далой» і «ПороШОК взяв бігом на плечі міШОК».

От і думайте, виборці, ні за кого  НЕ агітую, чи варто вам бути аж такими  раціональними, коли в гіркому підсумку ваш голос «за  прайм-кандидата» -  чи то  Шевченко, чи то Насалик, чи Марцинків – обернеться ірраціональним і раціональним розчаруваннями, старим-давнім, повторюваним  незадоволенням від того, що одні стають багатшими, а місто, село, область паршивіє на очах. І ні дешевша на п’ять копійок медицина, ні стійкіші навіть на п’ять років дороги – жданого добробуту від такої «децентралізації» і «самоурядизації» не принесуть.

Лайте і кляніть тоді себе, що ви, вибачте, лохи посполиті . Бо в такому випадку, мудрий виборець би віддав свій голос за наймаргінальнішого з усіх кандидатів і точно не за найбільш розтиражовані партії. Від того, що виграє і керуватиме людина з меншим управлінським досвідом, місто, село, область не програє, якщо будуть управляти ненабагато більш освічені в муніципальній царині, зате ласі до великих і  швидких прихованих приватНизацій.

Це питання відсилає до психологічної теорії, згідно з якою, «кріпак»  ментально імітує «пана» на виборах в країнах «перших хвиль демократизації», ідентифікується з ним таким чином, що гіршого за «себе» і  свого уявного і наявного водночас ворога і володаря він бачити не хоче;  не бажає схожого на себе невдаху на високому кріслі .  Не мож.

Коли вже вивітриться пустельне плем’я Мойсея, що хоче назад в Єгипет, або рабами вперед в Ханаан ? Скоро.