Нещодавно знаний в Україні письменник Василь Шкляр презентував прикарпатцям новий повстанський роман «Троща», прототипом головного героя якого став Мирослав Симчич (або Кривоніс) – сотенний УПА, політв’язень, котрий дивом вижив у концтаборах і майже 33 роки відбув у тюрмах.
До давнього приятеля Кривоноса, котрий сьгодні мешкає в Коломиї, Василь Шкляр з гостинцями завітав після презентації своїх романів у селищах Ланчин та Заболотів, розповідаючи, що саме із Симчича взяв характер і дух головного героя «Трощі» - Місяця. А зокрема, автор описав життя упівця в Запоріжжі, куди він потрапив після таборів і де зустрів свою дружину Раїсу.
«Там було багато цікавих подій – життя без хати, без прописки, без паспорта. Коли я писав образ Місяця, то це не означає, що я буквально фіксував поневіряння Кривоноса, послідовність подій і т. д. – я змалював характер, його незламний дух, тому сьогодні дуже вдячний другові за те, що він мені подарував такий досвід», - розповідає Василь Шкляр.
Читати Мирослав Симчич любив усе життя, бувало навіть з книжкою ішов у бій.
«Якби не книжка, - ділиться він, - я б, можливо, упав духом. Морально мене піднімаючи, книжка додавала фізичних сил. Бо тільки той, хто тримає себе високо духом, може переносити і холод, і голод, і біль».
А болю в житті Кривоноса було не мало. Маючи вже 94 роки, він іноді бачить сни з концтаборів, але щиро зізнається, що не шкодує в житті ні за чим:
«Справжній бандерівець воює постійно, навіть в думках і в снах. Я можу шкодувати в житті хіба лише за тим, що замало москалів убив».
Мирослав Симчич також зізнається, що якби міг добре ходити, то обов’язково відправився б на Схід України воювати:
«Я вивчив кулемет мадярський, чеський, французький і ще багато інших – я досі нічого не забув! Тому дуже шкода, що не можу помогти українцям на Сході, щоб ще якусь сотню москалів грохнути».
Упівець зізнається, він безмежно радий, що в Україні є сьогодні люди, котрі продовжують боротися:
«Це досі триває наша тодішня боротьба, і треба бити москалів і далі, бо невбитий москаль ніц не вартий».
У свої роки Мирослав Симчич має світлий разум та добру пам’ять, проте його дружина просить багатьма запитаннями не тривожити, аби вберегти здоров’я.
До слова, пані Раїса – чудова мисткиня. Вона хрестиком вишиває для Василя Шкляра сорочку, робить гердани з бісеру. А тихими вечорами, не перестаючи турбуватись про свого чоловіка, впізнає його образ на сторінках історичних романів.
Наступний візит на Прикарпаття Василь Шкляр планує здійснити напередодні ювілею свого товариша – 5 січня Мирославу Симчичу виповниться 95 років.
