Журналіст поспілкувався з директором Фонду «Бойківська Бартка», заслуженим юристом України Василем Бартківим.
Пане Василю, Фонд «Бойківська Бартка», який ви очолюєте вже є відомим на Івано-Франківщині та в бойківському краї зокрема. Розкажіть – чому власне ви займаєтеся благодійністю. Багато людей пов’язують благодійність із виборами. Зокрема благодійність щодо армії…
- Так, попереду вибори і зараз тему благодійності починають експлуатувати їЇ учасники.
Фонд «Бойківська барка» є дещо відмінною організацією від «передвиборчих» проектів. В нас є певна історія і, відповідно, серйозна довіра краян..
Чим займається Фонд «Бойківська Бартка»?
- Ми займаємося різноманітними проектами, вже більше десяти років. А в 2012 році, зареєструвавши Фонд «Бойківська Бартка», ми лише змінили систему організації нашої праці.
Зараз Фонд працює над рядом великих програмних проектів, зокрема таких як «Бойківське віче». Це насправді ніщо інше як реалізація реального самоврядування. Фонд залучає підприємців, великі державні об’єднання, фізичних осіб і направляє конкретні кошти на розвиток населених пунктів Бойківського краю. Сільська громада обирає дев'ятеро людей із села – авторитетних газдів-бойків. І це віче приймає рішення про пріоритетність використання тих коштів, які їм надає Фонд. Люди збираються, часто-густо це бувають серйозні дебати. Ми впроваджуємо «Бойківське віче» як загальнорегіональну програму. Ми вже провели тренінги із сільськими головами і отримали розуміння та підтримку.
Також ми хочемо зараз за допомогою Фонду і місцевих органів влади залучити великий інвестиційний проект – «Бойківський ровер». Це поки що навіть не робоча назва. Ми говоримо про будівництво велосипедної гірської траси різних рівнів складності, яка б могла пролягти протяжністю до 200 кілометрів територією Долинського, Рожнятівського районів і Болехівської міської ради. Це у свою чергу дасть поштовх розвитку місцевого бізнесу – прокат спорядження, розвиток зеленого туризму, готельного і ресторанного бізнесу, робочі місця. Їх може бути до 800. Звичайно, що це програма велика. Тут потрібні крупні інвестиції. Але, як пілотні проекти ми попробуємо зробити це вже наступного року. Зараз вже робитиметься зйомка місцевості спеціалістами, розроблятимемо маршрути.
Крім того ми переймаємося проблемами сімей, члени яких перебувають в АТО. Ми допомагаємо і будемо допомагати, скільки треба буде. Вже зараз маємо контакт з 54 сім’ями наших вояків.
…Я відвідав на Спаса Львівський військовий госпіталь. Те, що там побачив – вражає. Ситуація тяжка, багато людей лежать з пораненнями, без рук, без ніг. Це жахливі картини сьогодення. Ми допомагаємотим людям, які з Бойківщини і не тільки. …Коли був в АТО, то взяв номери телефонівхлопців з Косова, Верховини, Снятинщини і ми теж їм допомогли.
Це моя, якщо хочете, християнська позиція.
Що стосується програмних речей, розробки законодавства, пропозицій.
- Для цього потрібно отримати відповідний інструмент. Отримати статус або стати суб’єктом законодавчої ініціативи. Звичайно, я не буду лукавити, якщо будуть вибори до ВРУ – я йтиму. Якщо будуть збережені мажоритарні округи, то я йтиму за цим мажоритарним округом і переконаний у своєму успіху.
Чи маєте вже якісь напрацювання? Законодавча ініціатива – це вже останній етап, а вивчити ситуацію, досвід, виписати законопроет… Тим більше, що ви є автором закону «Про статус гіських населених пунктів»…
- Ми це робимо. Наш Фонд має юридично-аналітичний відділ. Ми усі речі узагальнюємо і перетворюємо в те, що потім може називатися законодавчою ініціативою.
Плануємо на зламі вересня-жовтня провести Науково-практичнуконференцію у Долині і Рожнятові із залученням величезного кола спеціалістів з розвитку гірських регіонів. Запросимо також представників муніципальної влади європейських країн, фахівців Прикарпатського університету, Академії державного управління при президентові України, місцеву владу, територіальні громади і обміняємося думками. Усе це ляже в основу закону «Про розвиток гірських територій».
Розкажіть про свої враження від перебування в зоні АТО.
- Актуалізація теми АТО сьогодні очевидна і ми допомагаємо сім’ям, члени яких зараз у зоні АТО чи у підготовчих таборах. Жахливим отковенням було для нас те, що ці сім’ї перебувають поза увагою органів державної влади. Коли ми приїжджаємо до сімей у Підбереж, Лолин, Шевченкове з Долинщини, чи у Креховичі, Сваричів та інші села Рожнятівщини, то ми чи не єдині, хто до цього часу зміг приїхати до цих сімей.
Приїжджаємо у Підбереж, - де до мене звернулася громада і сім'я Романа Квецка, який вже більше 6 місяців знаходиться на Сході України без ротації. І я, як президент Фонду, громадський і політичний діяч, взяв на себе зобов'язання, що я привезу Романа додому. Поїхав в АТО, одночасно із гуманітарною допомогою, переконав командирів і Романа відпустили у відпустку на 10 днів додому. Це наші новітні герої, які заслужили найвищої поваги.
Дехто каже, що хтось їде в АТО заради піару…
- Скажу відверто, якщо подібні приводи використовуються для піару, але несуть в собі моральну складову і сприяють матеріальній допомозі цим людям, то я згоден з таким піаром. Тобто, нехай би піарились, але нехай би допомагали. Бо якщо вручають бронежилети, знімають це на камеру, але ці бронежилети рятують людям життя, то я не проти такого піару.
7 працівників місцевої міліції готові виїхати в АТО і ми днями їм будемо вручати бронежилети. Звісно, що про це буде написано у пресі…
Що там насправді відбувається на сході? Як на ваші враження працює українська пропаганда, як довго Схід виходитиме з цього стану?
- Насправді, зараз про перспективи сказати тяжко. Війна ще не закінчена. Чим довше буде війна, тим довше відтягуватимуться перспективи. Вже ясно, що відновлення народного господарства – це довгострокова перспектива. Щодо української пропаганди, то вона лише набирає оберти. Саме на початках українська влада програла цю пропагандистську війну. Українці ніколи не програвали відкритих протистоянь з Росією, але у цих пропагандистських іграх ми програвали. Росія довго намагалася прищепити нам комплекс меншовартості, слава Богу, і це показала революція, це марно. Те, що сьогодні інформація з АТО поступає через єдиний канал – речника АТО вважаю правильним і виправданим часом.
Що стосується того "пейзажу", який я бачив, – він жахливий. Як навколо Слов’янська, так і на під’їздах до Донецька. Наприклад, коло Слов’янська зруйновано більше 17 мостів. Підступний московський ворог робить усе, щоб створити гуманітарний колапс напередодні зими.
Але в зоні АТО мене вразило і те, який у бійців морально-вольовий дух. Це люди із добрим вишколом, добре озброєні, добре нагодовані. Це реально майбутня еліта української армії. Це та армія, яка отримала бойовий досвід, на жаль, заплативши за це високу ціну. Це армія, яка сьогодні здатна виконати будь-яке завдання.
Ті, з ким я розмовляв, єдині у тому, що хочуть якнайшвидшого закінчення цього всього і щоб настав мир. Думаю, що геополітичний маньяк Путін це все розуміє, і спеціально триматиме напругу, вимотуючи Україну ще і економічно.
Є така думка, що той хто хоче жити окремою республікою, ДНР чи ЛНР - нехай собі живе. Наскільки така думка реальна?
- Ця думка, якщо її тиражувати, містить в собі ознаку злочину. Вона не просто екстремальна, а й антидержавницька. Радий, що вона не є сприйнятою у широкому загалі. Що означає окремою республікою? Луганська область є територією України, а Україна унітарна держава у своїх межах і території.
Яка частина населення на сході підтримує терористів?
- Природа сходу значно складніша, ніж собі її можна уявити. Я довший час жив на сході – 15 років у Харкові. Навчався в Юридичній академії. І це правда, що 80% харків’ян розмовляють російською. Але не це перешкоджає їм «любити Україну російською мовою».
Їх проблема полягає не в тому, що вони розмовляють російською, а в тому, що держава ніяк не може визначитися з такими людьми. За 23 роки будівництво місцевого олігархічного князівства у вигляді Януковича і Ахметова практично привели до того стану, що є зараз. Фактично схід був відданий на відкуп олігархам і вони творили з ним, що хотіли. Народ споювали, платили мізер, отримували свої дивіденди. Звичайно, що такий народ мусів колись сказати, що «ми теж ваш народ, поверніться до нас обличчям».
Держава має винести з цього урок і науку на майбутнє. Держава мусить змінити своє ставлення до сходу. Якщо вона цього не зробить, вона не матиме цього сходу.
Є така думка, що на сході заразформується нова, в тому числі і політична, еліта. Наскільки, це відповідає, чи не відповідає дійсності?
- Там формується новітнє українське лицарство у військовому сенсі. І я в цьому глибоко переконаний.
Чи можна сьогодні говорити про початок формування там політичної еліти – величезне запитання. Цим людям не до цього. Вони не граються у політику. Вони щодня і щосекунди стоять лицем до смерті. Тому навряд чи вони бавитимуться у політику. Але те, що ці люди вимагатимуть до себе достойного ставлення і змін у державі, у мене немає жодних сумнівів. Це факт, що ці люди можуть спрямувати свою зброю на Київ. Це добре навчені і організовані бійці, які вміють взаємодіяти між собою, воїни, які бачили смерть. Це люди, які вміють і здатні приймати рішення.
Найгірше буде, якщо якісь негідники очолять рух цих людей.
Кажуть, що між військовими на сході ходять думки, що нічого не змінилося і коли закінчиться війна, то ми приїдемо і будемо наводити лад. Погодьтеся, що такі думки мають підгрунття.
- Якщо вважати, що термін перебування президента при владі якимось показовим для змін, то часу ще замало, бо інерційність чиновницької братії дуже велика. Чиновника важко звільнити з роботи, він зразу лягає в лікарню, обкладається довідками. Вони тримаються за свої місця.
А хто ці чиновники? Вони всі ті самі, що були при Януковичу і Азарову. Змінився президент, який щиро хоче змінити ситуацію в країні. Але на все це потрібен не тільки час і політична воля еліт, але і певні правові механізми. Якщо це все збігається до купи, то тоді і стається реформа. Якщо хоч однієї складової немає, то ці сили здобувають реванш. А якщо президент переступить через закон, то в українському суспільстві все відгукнеться новими майданами. Згадайте, що Мойсей 40 років водив свій народ по пустелі...
Друга теза. Стосовно тих змін, про які кажуть військові. А хіба вони не праві, коли кажуть, що сьогодні чиновники продовжуть брати взятки. Чи коли кажуть, що через фіктивні бронежилети, із тих 17 тисяч, які централізовано закупило Міністерство оборони, 60 людей загинуло. Виявилося, що ці бронежилети були несертифіковані, не протестовані. Рівень цинізму зашкалює. До таких людей треба застосовувати жорсткі міри.
Тобто правди дві – і те правда, що змін немає, але і правда те, що просто ще замало часу на те, щоб вони відбулися.
До теми Долинщини, Рожнятівщини, законодавства про гірські регіони. Що зараз відбувається? Чи буде відмінений цей закон?
- Насправді тема гірського, «гірське» - тут так скорочено називаютьпільги та доплати відповідно Закону України «Про статус гірських населених пунктів» - доплат до виплат у розмірі 25%. Я моніторю ситуацію і дійсно люди отримують ці доплати.
Так от, коли я приїжджаю у село і зустрічаюся з людьми і розказую, що є такі певні намагання у чиновників, які бачать лише один шлях наповнення бюджету, - як у одного відняти, а іншому дати, то це викликає шалене обурення і неповагу до існуючої влади. Але ситуація з «гірським» така ж як і з ситуацією на сході. Держава теж повинна визначитися у своїх підходах до людей, що мешкають у гірських регіонах. Держава кинула напризволяще людей, не дає можливості розвиватися людям.
Сьогодні до мене на прийом прийшов із села Тростянець фермер Гошовський, який каже, що він фермер, допомагає селу, «сільська рада не проти виділення мені 40 га землі, яка пустує. Але земельне агентство в Івано-Франківську відмовило мені у цьому. Посилаються на те, що у мене немає сільськогосподарської освіти».
Це насправді маразм, але так є. Виявляється у законі про фермерське господарство є дві компоненти, які кажуть, що для відкриття фермерського господарства людина має мати або сільськогосподарську освіту, або досвід у цій галузі.
А я його запитую – у вас є досвід. Він каже – так, 20 років, але все-рівно не дають. Чиновник трактує закон так, щоб фермер був змушений нести хабар…
Горяни чекають на цілий комплекс законів, які б передбачали розвиток регіонів. Скажімо, якщо людина із своєї хати зробила готель для зеленого туризму, то дайте цій людині податкові канікули. Він заплатить ці податки, коли стане на ноги. Він ж уже в держави нічого не просить, він працевлаштував свою сім’ю, інших людей, він не є «нахлєбніком», він заробляє, дайте йому спокій. Державо, забудь про нього хоч на 5 років!
Про це йде мова. Плюс якісь іноваційні, інвестиційні програми, спрощення правил ведення бізнесу, податкового законодавства для гірських регіонів...
Розмови про те, що закон «Про статус гірських населених пунктів» буде відмінений, на жаль, актуальні. Кажуть, немає надходжень в бюджет, йдуть великі видатки на війну. Але це не тема, яку треба розвивати. Я казав чиновникам у Києві, що ви будете мати ще один майдан, але це вже буде майдан гірський з бартками і побачите, що з цього вийде.
Є якийсь досвід у розвитку гірських територій? Скажімо, американський…
- Навіщо ходити далеко. В Австрії, Італії, Франції, у країнах, які мають гори всюди розвивають гірські території. Скажімо, у Австрії, увесь прибуток, який людина заробила в горах на своєму готелі і планує вкладати знову в розвиток готелю не оподатковується. Чи це не є прикладом ставлення до людей. Людина заробила у якості прибутку 20 тисяч євро за рік. І каже, що хоче за ці гроші збудувати ще дві альтанки. Ці альтанки вона замовить у австрійських виробників, найме австрійських працівників. Тобто, все рівно усі податки осядуть у місцевий бюджет. Наступного року до нього приїде вже не 20 відпочиваючих, а 30. Це нормальний підхід «не-жлобської» держави до ситуації.
Україна ж, до певної міри, держава «жлобська». Вона ніяк не може визначитися. Хоче взяти дуже багато, при цьому віддавши дуже мало. А люди так не хочуть. Тому у нас і не має такого інтенсивного розвитку малого і середнього бізнесу. Держава робить усі перепони, щоб вони не розвивалися. Це приклад сьогоднішнього дня.
Чиновник не зацікавлений у розвитку вільного підприємця і фермера. Чиновник завжди буде зацікавлений у стримуванні такого розвитку. Бо коли він не бачить прохача з проханням і готовністю «підмазати», то вважає, що день прожитий намарно.
Хабарі – це «змазка» економіки. Можливо, це непогано?
- Це погано. Природа хабаря у світі одинакова. Правда за винятком України. Хабар всюди дають за те, щоб чиновник порушив закон. І тільки в Україніх абар дають за те, щоб чиновник виконав норму закону! Ось в цьому і є різниця між нашим і світовим хабарником. Ми і у цьому унікальні. Хабар – це злочин, відповідальність за який передбачена кримінальним кодексом. А з іншої точки зору – це фактор стримування в розвитку.
Дмитро Василюк, Галичина