В обіймах війни: Він наче відчував, що треба жити швидко

Він дуже хотів сина. Пішов на війну, коли дружина носила під серцем дитя, але не судилося… Роман Грицик на фронті пробув менше місяця. Чоловік загинув в Іловайському котлі. Довший час вважався зниклим безвісти. Мама бійця не забуде, як того дня злягла, коли сина вбивали. Минуло чотири роки, а жінка досі не стримує сліз, розповідаючи про сина.

Анна Грицак – мама бійця – пригадує, як рідні відмовляли її від четвертої дитини. Навіть на аборт відправили. Тоді Романа врятував лікар, бо написав більший термін вагітності. Жінка переконана, що син не просто так з’явився на світ. Завжди вчинками доводив, що таке людяність і справедливість.

Роман Грицик – молодший сержант міліції, міліціонер батальйону патрульної служби особливого призначення «Івано-Франківськ». В зону АТО вирушив 18 серпня 2014 року. Загинув 29 серпня під час виходу з Іловайського котла, у так званому "зеленому коридорі". 3 вересня 2014 року тіло Романа Грицика, разом із тілами 96 інших загиблих, перевезли до дніпропетровського моргу. 16 жовтня тимчасово поховали на Краснопільському цвинтарі у Дніпропетровську як невпізнаного героя.

За тестами ДНК Романа ідентифікували і 4 квітня 2015 року перепоховали з трьома загиблими прикарпатськими бійцями. Роман спочиває на Алеї слави у Чукалівці. 9 травня 2015 року в франківській школі, в якій навчався полеглий боєць, відкрили анотаційну дошку на честь міліціонера.

Указом Президента України Роман нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). У загиблого залишилися батьки, дружина та троє маленьких дітей – дві доньки і син, який народився після загибелі батька.

Спішив жити

Роман мріяв здобути вищу освіту, але батьки не мали змоги втілити це у реальність. Він – з багатодітної родини, де росли четверо дітей. Родом із Отинії, а в шістнадцять років переїхав з сім’єю до Івано-Франківська.

Будучи студентом, працював на різних роботах, починаючи з офіціанта. Анна Грицак каже, що Роман від малого був пробивним. Не приховує, що не одна подруга заздрила і хотіла такого сина-помічника. Роман дбав про молодших і шкодував їх, як мама дитину. Старався виконувати за них всю роботу. Навчався добре. Сам рвався в армію. За словами мами, син завжди спішив жити, все робив і всім хотів допомогти. Коли Анна скаржилася, що тяжко жити, то Роман це і слухати не хотів. Одразу казав, що скиглити немає чого, а треба діяти. Казав, що люди видумують проблеми, бо не мають чим зайнятися.

Під час подій на Майдані задумувався про майбутнє України. Хотів до столиці, але не міг залишити маленьких дітей, які хворіли. Минув рік, а 28-річний Роман так і не змирився з думкою, що він дома. У 2014 році, дізнавшись про набір у поліцейський батальйон спеціального призначення «Івано-Франківськ», не вагався і почав готуватися. Мама пригадує, що син подзвонив і повідомив: «Мамо, я піду в АТО. Я можу, то чому ж ні?».

Анна каже, що Роман не терпів несправедливості з ранніх літ. Ще у школі за це активно боровся, а за часів бойових дій - мучився і не досипав, бо марив невиконаним обов’язком перед державою. Картав себе так, ніби чимось завинив перед всією країною. Тому жінка не забороняла сину піти на війну. Плакала, переживала, молилася, але відпустила. Тай Роман знав, що мама зрозуміє. Бо між ними був неабиякий зв'язок. Маючи четверо дітей, Анна тільки з Романом могла говорити вічно. Спільна мова завжди знаходилася. Їх ніхто не розумів. Брати і сестри сміялися з Ромка, мовляв, як «дві жінки» не можуть наговоритися.

Попри те, що Анна втолковувала сину, що на війні гинуть люди у відповідь чула: «Маю я десь тут загинути під машиною, то краще за державу».

Відпустити – найважче

Про рішення піти на фронт Роман не міг розповісти дружині. Та й як, коли та вагітна і з маленькими дітьми на руках? Але Ромка ніхто не міг зупинити. В травні 2014 року пішов вчитися, а в серпні відправився на схід.

У день від’їзду Анна провела сина. Каже, помітила, що він задуманий. Досі не може збагнути, чи раптом син відчув недобре, чи може сон поганий бачив. Бо завжди був веселий, а у той день – сумний. Сказав мамі і дружині, що їде у Маріуполь, а сам потрапив в Іловайськ. Ніхто не знав, що міліціонер в самому пеклі війни. Дзвонив, але рідні знали, що з Маріуполя. Та й Роман так казав до останніх днів.

29 серпня Анна злягла. Її переслідували погані думки. Син по телефону запевнив: «Мам, все добре». Пригадує, як 1 вересня прибігла дочка і сказала, що хлопців зі сходу привозять. Жінка цих слів не зрозуміла. Бо чомусь хлопці не повертаються, а саме привозять їх.

«Я прийшла під міліцію. Було багато людей і журналістів. Тоді я дізналася, що син служив в Іловайську, у так званому котлі. Я ж телевізор не дивилася: робота, церква і додому. Всю інформацію почула під управлінням». До Анни підійшли правоохоронці і запитали кого зустрічає. Жінка підняла голову і задумалася: хвилини дві не могла збагнути поставленого запитання. «Мене одразу огорнули думки: де син, чому як їхав, то не дзвонив, а може телефон загубив?» - пригадує Анна Грицик.

Далі підійшли побратими Романа із жахливою звісткою: «Ми співчуваємо, ваш син загинув». Сказали, що Роман їхав на машині з боєприпасами. Коли їх атакували, то підірвався.

Анна у розпачі не повірила. Продовжувала випитувати де син. Побігла додому. За трохи дзвінок: збиратися і їхати на Дніпропетровщину, щоб впізнати тіло сина.

Він прикриє

Анна ніколи й подумати не могла, що син так швидко зляже. Та й Роман не думав, бо мав для кого жити. «Я знала, що він йтиме у перших рядах, - запевняє Анна Грицак. - Якщо скажуть ховатися і прикривати, то він скаже, аби всі тікали, а він прикриє».

Жінка пригадує, як поїхали з чоловіком. Зустрілися з іншими батьками, які також не вірили, що їх дітей немає. У Дніпропетровську пояснили, що впізнавати немає кого, бо тіла знівечені: «Ніхто і не перся йти на впізнання. Я хотіла по штанах впізнати, а у відповідь почула страшне: «Там купа м’яса». Роман довго вважався зниклим безвісти. У жовтні його так і поховали - у безіменних могилах. Тільки навесні ДНК встановила рештки тіла Романа.

Перед тим Анна півроку не мала спокою, бігаючи по церквах і питаючись, що робити і як похоронити сина. Священики давали однозначну відповідь: забрати додому все, що залишилося від сина. Вдома Анну переконували нічого не робити, бо раптом Роман живий і повернеться. Анна не вірила вже в це. Мабуть, мама відчуває найбільше.

Жінка розуміла, що частинка сина – у труні. А навіть якщо й ні, то його інші люди похоронили, що повинна зробити вона. «Тепер приходжу на могилу і відчуваю, що Роман поруч, - запевняє Анна Грицак. - Як би не похоронила, то не мала б куди навіть прийти».

Квіти для мами

Анна на власні очі бачила батьків, які втрачали свідомість і досі не вірять у смерть власних дітей. Та й жінка побивалася за рідним дитям. Але спокійно, без істерик. Вона розуміла, що син виконав свій обов’язок і зараз на небі. Тепер мама лише пригадує історії, пов’язані з сином. Усміхається. Крізь сльози, але нехай. Бо ніхто не міг її втішити, як Ромко.

Згадала, як придбали пральну машинку і не вміла нею користуватися. Діти вступалися з хати і казали читати інструкцію. Тільки Роман, прийшовши додому, показав, як її увімкнути.

Досі тремтливим голосом Анна не може забути, як у лютневий день, на власний день народження, син приходив з квітами. Вона просила не нести, бо взимку квіти особливо дорогі. Роман і слухати не хотів, не погоджувався і казав, що для мами мають бути квіти. Тому з року в рік приносив їх Анні.

Не дочекався сина

Дружина Романа – Алла Ткачук – довго не вірила у смерть чоловіка. Телефон Романа часто з’являвся у мережі. Алла кожного разу набирала з надією почути рідний голос. Їй російською відповідав незнайомець. Казав, що знайшов телефон. Потім телефонував хтось інший з повідомленням, що чоловік в полоні і втратив пам’ять. Пізніше в Алли вимагали гроші в обмін на чоловіка. Але це все аферистська атака, яка давала надію жінці. Правда, дружина і досі говорить про чоловіка в теперішньому часі. Особливо з дітьми.

Запам’ятала тата п’ятирічна Настя. Вона довго казала, що батько на війні, стріляє в поганців і скоро приїде. Дворічна Віка не пригадує, а лише розглядає татові фотографії. Вона відчула батьківське плече і сильну любов, коли батько був поруч. А Максимко, який народився після загибелі Романа, навіть не знає, як тато чекав на нього, як хотів взяти на руки.

Тоді Аллу не залишили без підтримки побратими Романа. Бо в післяобідню пору чи не весь Івано-Франківський пологовий будинок стояв біля вікон. В цей час на подвір’ї закладу вишикувалися дві шеренги людей у камуфляжі. Коли з дверей вийшла молода жінка та офіцер із дитиною на руках – залунали оплески. Ніхто з очевидців не стримував сльози. Саме так бійці батальйону патрульної служби особливого призначення зустрічали дружину свого побратима.

На Водохреща малого Максима похрестили. Хрещених батьків у нього аж четверо. Серед них двоє міліціонері.

Пройшло чотири роки, а для матері та дружини Роман залишився в пам’яті люблячим сином та чоловіком, з котрим вони відчували себе захищеними. Друзі і побратими запам’ятали його радісним, сміливим, спритним та відданим…

Підготувала Лідія БОЙКО, Сектор комунікації поліції Івано-Франківщини


07.11.2018 3399 1
Коментарі (1)

Дмитро 2018.11.17, 18:21

Дуже прикро коли так  відбувається... ось  тут цікаве відео по темі  https://www.youtube.com/watch?v=_YxTqC1-RYo 

26.06.2025
Олег Головенський

Фіртка вже проаналізувала декларації нардепів, керівників рад, ОВА та голів громад Прикарпаття за 2024 рік. Сьогодні — фінальна частина: декларації керівників правоохоронних органів області.

1810
24.06.2025
Павло Мінка

19 червня 2025 року Івано-Франківська обласна прокуратура повідомила: судитимуть організатора злочинної групи торговців бурштином.

793
21.06.2025
Діана Струк

Нікіта Тітов — художник, плакатист, ілюстратор. Ще кілька десятиліть тому він називав себе «ватніком», а сьогодні його роботи — символи українського спротиву. Його плакати надихають, підтримують і попереджають: Україна — сильна, і вона не зламається.

849
19.06.2025
Катерина Гришко

На початку червня 2025 року провели тендерні конкурси на роботи в навчальних закладах на суму майже 40 мільйонів гривень. Фірми відомі та мають кримінальні справи.  

813 3
16.06.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з керівником Івано-Франківського театру Ростиславом Держипільським, щоб дізнатися, як театр живе і працює під час війни, як народжуються нові вистави, які міжнародні проєкти підтримують українське мистецтво, а також про виклики сучасності і непересічну силу мистецтва в непростий час.

2598 3
14.06.2025
Вікторія Матіїв

Напередодні Всесвітнього дня донора крові Фіртка поцікавилася, скільки прикарпатців регулярно здають кров, яка підготовка й процедура донації, розпитала у лікарки-трансфузіологині Прикарпатського обласного центру служби крові Марти Щирби, як на потреби крові вплинула війна.  

1409

Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки».

563

Глибше за інших пірнули гностики перших століть християнської ери. Вони дійшли принципового висновку: таємниця часу сусідить з таємницею Бога. Сусідить так близько, так щільно й невіддільно, що її пізнання майже напевно відкриває браму Творця, як найбільшої з таємниць.

320

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

964

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

1075
19.06.2025

Станом на 1 червня 2025 року на Івано-Франківщині зареєстрували 901 фермерське господарство. Загальна площа сільськогосподарських угідь у їх власності та користуванні становить 40 тисяч гектарів.  

1027
12.06.2025

Все більше людей відмовляються від дієт і переходять до інтуїтивного харчування — підходу, що вчить слухати тіло, а не рахувати калорії.  

746
08.06.2025

Здорове харчування не лише підтримує фізичний стан, а й допомагає залишатись стійкими перед труднощами та випробуваннями.  

1805
20.06.2025

Священник розповів про ставлення Церкви до дошлюбних статевих стосунків. 

7223
16.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

661
13.06.2025

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

3665
07.06.2025

Восьмого та дев'ятого червня християни відзначатимуть свято Трійці.  

3868
20.06.2025

Генеральний директор-художній керівник Івано-Франківського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Ростислав Держипільський розповів про трансформацію глядацької аудиторії за роки його керівництва.  

4060
23.06.2025

Прем’єр-міністр Британії Кір Стармер заявив, що ядерна програма Ірану — серйозна загроза, а США вжили заходів для усунення цієї загрози.  

223
19.06.2025

Депутати Верховної ради України 18 червня 2025 року підтримали в цілому законопроєкт № 11469 про множинне громадянство.   

529
18.06.2025

Україна готується до виборів після завершення воєнного стану, але це будуть не звичайні, а унікальні вибори, які потребуватимуть окремого закону.  

978
16.06.2025

Більше довіряють Президенту мешканці Заходу — серед них 73% довіряють Володимиру Зеленському проти 61-63% в інших регіонах.  

1183