Останні події на Близькому Сході та в Північній Африці внесли значні корективи до усталених уявлень про революційні події. Новим фактором, який детонує революційну ситуацію, стала противладна активність у соціальних комп’ютерних мережах. Тепер до трьох класичних ознак революційної ситуації можна додати четверту: «Революційна активність інтернет-середовища».
В Україні бурхливо розвивається інтернет-сегмент суспільної комунікації. Інтернет зіграв свою роль у подіях 2004 року. І тепер, коли зросла соціальна напруженість, а влада демонструє політичний стиль «слон у посудній крамниці», соціальні мережі перетворилися на поле діяльності опозиції. Деякі політологи стверджують, що в Україні назріває «ТВІТТЕРНА революція». Інші вважають таку оцінку ситуації механічним перенесенням невластивих Україні реалій на вітчизняний грунт. Тема дозріла для обговорення.
Агенція новин «Фіртка» запросила для дискусії політологів, журналістів, політиків, фахівців з інформаційних технологій, представників влади.
Круглий стіл на тему «Чи можлива в Україні ТВІТТЕР-революція?» відбувся 28 квітня в івано-франківському арт-кафе «Хрущ на Вежі».
В дискусії взяли участь: кандидат політичних наук Ігор Макарук, письменник та політтехнолог Володимир Єшкілєв, начальник управління внутрішньої політики ОДА Богдан Федьків, доктор технічних наук, завідуючий кафедрою інформаційних технологій Прикарпатського університету Павло Федорук, політологи Ігор Дебенко та Василь Кедик.
Під час розмови її учасники намагалися прийти до спільної думки на питання:
- Чи можлива в Україні так звана ТВІТТЕР-революція, тобто революція яка має одним із джерел інтернет-середовище соціальних мереж.
- Якщо така революція можлива, то коли можна її очікувати?
- Чи потрібна Україні революція?
Подаємо коротку стенограму розмови.
Ігор Макарук: Перед тим, як говорити про можливу революцію в Україні я б хотів почати з усвідомлення того, кому саме потрібна ця революція, що і хто може бути її джерелом, чи існують в Україні фактори, які її можуть викликати? Тому що якщо ми говоримо про революцію, то можливо сам факт постановки такого питання означає, що хтось в Україні чи за її межами прагне підірвати ситуацію в державі. Я не виключаю, що можуть бути і за кордонами України певні центри, які розглядають сценарії внесення хаосу в нашу державу.
Зараз почалися розмови про те, що наш північний сусід бачить, що влада в Україні перестає бути підконтрольною Кремлю, і тому зацікавлений в організації революції в Україні…
Володимир Єшкілєв: Класичними підставовими умовами для початку революції є: «лідер», «мученики» і «фінансові потоки». В нашій сучасній реальності те, що ми називаємо ТВІТТЕР – в перекладі з англійської, - "потік, що зносить", виключає потребу в «лідері». Саме інформаційний потік в соціальних мережах стає тим віртуальним обезособленим «лідером». «Мученики» потрібні. Тому зростає роль снайперів, які «продукують» «мучеників». Ну і безперечно необхідні «фінансові потоки», позаяк революція – річ дороговартісна.
На мою думку ТВІТТЕР-революція в Україні можлива, але не раніше як за два-три роки. Цей період необхідний для можливих організаційних дій тих, хто хотів би щось таке погане організувати. А цей час ми будемо перебувати «в очікуванні»…
Богдан Федьків: Я хотів би акцентувати увагу на питанні: чи потрібна революція українцям? Я є прихильником еволюційного шляху розвитку суспільства. З історії є очевидним, що революції – це корінна ломка суспільства, що супроводжується громадянськими війнами, кров’ю, стражданнями.
Країни, що пережили революції відкидаються на десятиліття назад. Скажімо, я не вважаю, що в 2004-му році в Україні те, що називають Помаранчевою революцією, насправді було революцією. Революція нічого не змінили в плані суспільних відносин, - це була банальна боротьба за владу.
Павло Федорук: Соціальні мережі цікаве явище сучасності. І з кожним роком феномен соціальних мереж буде все більше впливати на соціум, на політику, на настрої, думки та вподобання людей в цілому світі. І Україна тут не вийняток. Я не знаю чи можлива саме в Україні революція і коли саме вона може відбутися, але в тому, що якщо вона таки буде, то соціальні мережі будуть вагомим фактором, що на неї впливатиме, - переконаний.
Хочу зауважити, що соціальні мережі це те, на що дуже складно впливати ззовні. Інколи задають питання: а чи може, скажімо, влада в момент можливих заворушень вимкнути інтернет і виключити таким чином його вплив, як канал розповсюдження інформації? І можна сказати, що повністю виключити фактор соціальних мереж є неможливим вже зараз. А через два-три роки вплив на соціальні мережі, зокрема на їх «відключення», буде ще більш проблемним.
Адже вже зараз є технології створення локальних мереж мобільного зв’язку. І такі ж локальні мережі можна створювати і для інтернету. Ці мережі будуть працювати незалежно від провайдерів, яких можна «виключити».
Хочу зауважити на нещодавно опублікований рейтинг 100 найвпливовіших людей світу журналу Тайм очолив «простий» єгипетський блогер та адміністратор «Гуглу» - 30-річний Ваель Гонім. В цю ж сотню найвпливовіших ввійшов засновник «Фейсбуку». Це є показником впливовості на світові процеси соціальних мереж…
Ігор Дебенко: Наш час цікавий тим, що так званий «віртуал» дуже сильно обмежує сферу «нереального». Нереального завдяки в тому числі соціальним мережам стає все менше. Тому можна сказати, що революція в Україні є можливою. Є і запит на революцію. Він не сформувався діями нинішньої влади, як дехто твердить. Запит на революцію сформувався ще в 2004-му році. Є багато питань і проблем, соціальних та політичних зокрема. Те ж безробіття...
А соціальні мережі здатні стати тим альтернативним і непоборним каналом для розповсюдження інформації, яку хтось, можливо, хотів би приховати…
Василь Кедик: Жодна влада не вічна. Вона це знає. Не завжди вона з цим хоче погоджуватися, але вона це відчуває… Прийде час оновлення еліт. Старі кадри зі своїми мотиваціями відійдуть. Прийде нове покоління. «Фейсбук» і ТВІТТЕР породять своїх Маратів та Робесп’єрів.
Але я вважаю, що до революції Україна ще не доросла.
Ігор Макарук: Я не сумніваюся, що революція у всі часи – це лише питання часу. Інша справа коли вона буде – через рік, через десять чи через п’ятдесят. А те, що відтепер і надалі соціальні мережі будуть мати на неї вплив – сумнівів немає.
Я хочу повернутися до питання «джерела революції». До питання – «кому потрібна революція в Україні?»
Щодо часу можливої української революції, то при наявності зацікавлення нею за межами України з відповідним підкріпленням фінансовими потоками та ресурсами – то вона можлива, скажімо, навіть вже в жовтні цього року.
Вона більш імовірна можливо через два-три роки. Після ЄВРО-2012…
Але в середині в України реальної потреби в революції, на мою думку, немає.
Володимир Єшкілєв: Писати в блозі і вийти на майдан та провадити якісь силові дії – це різні речі, різні «рівні» діяльності.
Крім того щоб «вихід на вулицю» був результативним необхідні ієрархії впливу, групи, навчені тактиці вуличних дій. Якщо б хтось зараз задався ціллю провести революцію, то він мав би вирішити питання фінансування і питання підготовки таких «груп». На це потрібно 1-2 роки…
Скажімо, за деякими оцінками Помаранчева революція обійшлася приблизно в 1 мільярд доларів. Тому потрібні потоки і «потічки», які вийдуть на такі суми.
Щодо зацікавлення зовнішніх сил у внесенні хаосу в Україну, то пригадаймо – на початку 90-х років минулого століття Україна була цікава зовнішньому світу як країна, що має ядерну зброю та як країна-транзитер енергоносіїв.
Зараз перший фактор – це вже історія, другий фактор також не такий актуальний як двадцять років тому.
Але є інші фактори. Зокрема – «фактор Криму». Якщо глянути на карту, то побачимо, що Крим є таким собі регіональним центром, непотоплюваним авіаносцем… Є інші фактори, на які може звернути увагу зовнішній для України світ. Земля, сільське господарство…
Богдан Федьків: Без сумніву – більшість людей в Україні проти революції. За соціологією є дуже малий відсоток людей, які готові до участі в силових акціях. Про революцію говорять в своїй більшості ті, хто прагне посіяти невдоволення в людей з банальною метою захопити владу в Україні. Інших мотивацій немає.
Але ми бачимо, що рейтинги цих політичних сил не зростають.
Щодо зовнішнього впливу, - сумніваюся, що хтось хотів би отримати вогонь протистояння і джерело конфліктів в центрі Європи.
Всі розуміють, що революція, громадянська війна – це велика біда і страждання мільйонів людей. І вихід на роки з цивілізаційного процесу. Жодна революція в жодній країні не принесла людям добра. Це розуміють українці.
Павло Федорук: Щодо неготовності України до ТВІТТЕР-революції в плані технологій хочу зауважити, що в Україні вже два роки тому була така ж кількість користувачів інтернету, як зараз в Тунісі чи Лівії. Тому твердження про «недорозвиненість» України в плані доступу до інтернету та соціальних мереж – це ілюзія. Критична маса користувачів інтернету в Україні є. Більше того, можна сказати, що ми вже є в стані революції в інтернеті.
Чи спроектується ця віртуальна мережева революція в реальне життя, а тим більше «коли саме», думаю, відповідь наразі дати не може ніхто. Інтернет і соціальні мережі в Україні вже зараз готові виконати свою роль в можливій революції.
Але краще, щоб вони цього не робили… Це як енергія розщеплення атомного ядра. Її можна використати на благо як джерело мирної енергії, а можна створити атомну бомбу… Дивлячись кому в руки потрапляють технології, до людей з якими мотиваціями.
Ігор Дебенко: Для початку революції потрібен привід. Зараз його в повній мірі немає. Соціологія говорить про те, що протестні настрої в суспільстві зросли, але до активного збройного протесту здатна лише дуже невелика кількість людей.
Можна передбачити, що до 2012 року влада матиме кредит довіри, а далі все залежить від того, які будуть результати її діяльності, яка буде якість життя людей.
Звичайно вся влада в Україні уособлює в собі такого «колективного Мубарака»… Зі всіма для неї проблемами і наслідками…
Василь Кедик: Є певні цикли в житті суспільства. Кожні 50-70 років воно намагається щось кардинально змінити. І тут є питання, що в нас відбулося в 2004 році? Це точка біфуркації – тоді Україна свій період революційності вже пройшла, чи тільки її початок і протестні настрої будуть наростати?
Для влади є проблема. Вона намагається зробити жорсткішими правила входження у владу – збільшує прохідний бар’єр для партій, спрощує процедуру зняття кандидата з реєстрації… І цим може збільшити кількість опозиціонерів, спраглих до влади, які можуть піти в маргінес і крайні форми спротиву…
