Сесія Івано-Франківської міської ради розгляне питання «Про відкриття рахунку для збору коштів на спорудження пам'ятника живописцю Опанасу Заливасі».
Відповідний проект рішення підписав міський голова Руслан Марцінків, пише Фіртка.
Виконавчим комітетом міської ради затверджено умови конкурсу на визначення кращої ескізної пропозиції пам’ятника.
Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради запрошує фахівців взяти участь у конкурсі.
Довідка
Опана́с Іва́нович Залива́ха (* 26 листопада 1925, с. Гусинка, Куп'янський район — † 24 квітня 2007, Івано-Франківськ) — український живописець, відомий шістдесятник.
Юність О.Заливахи минула на Далекому Сході СРСР і в Сибіру, куди його сім’я втекла з рідної Харківщини від голодомору 1930-х років.
Від 1947 навчався в Інституті живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна в Ленінграді (нині Санкт-Петербург). Того ж року виключено за «поведінку, не гідну радянського студента». 1953 поновлений в інституті. Закінчив його 1960.
1957 року приїхав на практику до Косова (Гуцульщина). Через 4 роки оселився в Україні.
1960–1961 — художник Тюменського художнього фонду.
1961–1965 — художник Івано-Франківського художнього фонду.
1965–1970 — відбував покарання за статтею 62 Карного кодексу УРСР («за антирадянську агітацію та пропаганду») — 5 років у таборі №385 (Мордовія).
Коли вийшов з табору, одружився з Дариною, племінницею Степана Бандери. Вони виховали сина Ярослава та доньку Ярину. Всю душу вкладав у відродження незалежної України. Помер у м. Івано-Франківську. Працював у галузі станкового живопису та графіки.
Творчість
Скільки робіт створив Заливаха, нікому достеменно невідомо. Лише 2003 року він видав свій перший альбом.
Удома художник тримав іконостас загиблих товаришів: Івана Світличного, В'ячеслава Чорновола, Алли Горської. Хотів відкрити свій музей.
Твори
Опанас Заливаха. «Портрет Василя Стуса»
«Чайна» (1962).
«Полтавчанка» (1964).
«Є і будемо» (1985).
«Дзвонар» (1987).
«Червона калина» (1989).
«ХХ вік», «Мироносиці», «Українська мадонна», «Портрет Василя Стуса», «Портрет Шевченка», «Козака несуть», «Початок» (всі — 1990–1994).
Вітраж 1963–1964 «Тарас Шевченко» для Київського університету (у співавторстві з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук, Галиною Зубченко) — твір знищено, авторів у квітні 1964 виключено зі Спілки художників.
Оформлення книг:
«Палімпсести» Василя Стуса,
«Блудні сини України» Євгена Сверстюка.
Автор спогадів про Аллу Горську в книзі «Алла Горська. Червона тінь калини. Листи. Спогади. Статті» (Київ, 1996).
1989 — Премія імені Василя Стуса.
1995 — Шевченківська премія за твори останніх років — «ХХ вік», «Мироносиці», «Українська мадонна», «Портрет Василя Стуса», «Портрет Шевченка», «Козака несуть», «Початок».
