На фасаді Ліцею №6 імені Івана Ревчука відкрили анотаційні дошки двом загиблим Героям — Володимиру Туріву та Ігорю Шевчуку.
Ігор Шевчук загинув на фронті, рятуючи побратима, а Володимир Турів — під час навчань.
Ігор Шевчук ще з літа 2014 року до 2015 брав участь в АТО на Маріупольському напрямку. На початку повномасштабного вторгнення мобілізувався у лави Збройних сил України. Спочатку воював на Лиманському напрямку. Згодом його перевели у 78 десантно-штурмовий полк, де він був командиром відділення 5 роти 2 батальйону. Військовослужбовець загинув 11 жовтня 2023 року у селі Вербове Запорізької області, рятуючи побратима.
Світла пам'ять про сина, який віддав життя за Україну, живе у серці матері Мирослави Шевчук. Вона згадує його як усміхненого, позитивного хлопця з великими планами на майбутнє.
“У нього Україна була понад усе. Пішов добровольцем, як в 2014 році, так і в 2024. В нього не обговорювалося це питання, що я не піду. Він в мене один єдиний син. Останнє, що було написано 10 жовтня: “Привіт. У мене все ок. Не буду на зв’язку 3-4 дні”. Він планував жити. В нього навіть не було такої думки, що може загинути. Він мріяв жити, в нього були плани на майбутнє. В нього все була посмішка, в нього все-все було добре. Йому ніколи не було погано. Він в мене був світлою і позитивною дитиою, мав дуже багато вірних друзів”, — каже матір полеглого пані Мирослава.
Ольга Шевчук поділилася спогадами про свого брата. Вона розповіла, що Ігор жив своїм обов’язком перед Батьківщиною і віддав за неї життя. Ця анотаційна дошка — символ його безмежної любові до України.
“Він ніколи не уникав небезпеки. Завжди йшов першим, дбав про своїх побратимів. І навіть поранення і контузії не зупинили його. Він завжди повертався у стрій, бо завжди знав, що Україна потребує його сили. Він не просто виконував свій обов’язок, він цим жив. Ми відкриваємо цю дошку не лише як пам’ять про нього, Ігоря, а як символ того, за що він боровся”, — розповідає сестра загиблого Ольга Шевчук.
Володимир Турів служив командиром 1 відділення 6 взводу піхотного батальйону 155 окремої механізованої бригади імені Анни Київської. За свої 41 рік він встиг стати шанованим членом громади та відданим захисником Батьківщини. Загинув 15 липня 2024 року на навчаннях у Рівному від серцевого нападу через утворення тромбу в судинах.
Мати загиблого воїна, Галина Турів, розповіла, що її син мав проблеми зі здоров’ям, але попри це пішов захищати Україну. На жаль, його серце не витримало навантажень.
“Серце його не витримало. Ще не на війні, а на навчанні в Рівному. Написали, що тромб обірвався, серце не витримало. Була добра дитина. Сім’янин — двоє дітей. Він дзвонив говорив з нами, казав: “мамо, я вже не витримую цього всього тут”. Він був хворий, хворів на серце і тиски в нього були”, — слізно говорить мати загиблого воїна Галина Турів.
Слова доньки загиблого воїна, Марії Турів, пронизані болем втрати. Вона згадує свого батька як найкращого друга і ділиться спогадами про його тепло і підтримку.
“Для мене тато був і буде залишатися найкращим другом, уособленням сили і тепла. Сили, бо він ніколи не здавався, навіть у найважчі моменти. Тепла, бо вмів підтримати зрозуміти, обійняти, словом і поглядом”, - поділилась спогадами донька загиблого Марія Турів.
Вшановуючи пам'ять полеглих захисників, міський голова Руслан Марцінків підкреслив необхідність гідно вшановувати кожного Героя. Він зазначив, що такі заходи об'єднують громаду та допомагають зберегти пам'ять про тих, хто віддав життя за нашу свободу.
“Дуже важливо вшановувати пам’ять наших Героїв. На жаль, це вже не перша дошка на 6 школі. Також в Опришівцях поховано багато хлопців Героїв. Дуже важливо вшановувати пам’ять гідно і сьогодні, бачите, громада зібралась вшанувати й зберегти. Основне допомагати військовим, щоб був справедливий мир і щоби була Україна”, — резюмує Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.
