Бійка за хліб для обраних стала видовищем для багатьох.
Півнячий бій під назвою "Як Порошенко Наливайченка знімав" привів у збудження багатьох уболівальників. "З якого дива?!", "Порошенко позбувається єдиного борця з корупцією!", "Президент чистить владу від людей Фірташа!", "Ми присутні при народженні нової зірки!" і т. д. Не захоплюючись тезами, генерованими іграшками гравців, спробуємо розібратись у стидній історії, якою стало публічне і скандальне з'ясування стосунків між президентом та главою спецслужби у воюючій країні.
Все почалося не 10 червня, коли, за версією джерел, наближених до Петра Порошенка, президент запропонував Валентину Наливайченку піти з посади глави СБУ "в ліс" — очолити зовнішню розвідку України, — і випускник Інституту ім.Андропова на цю пропозицію наче й пристав, а потім передумав . І не 13 червня, коли, за версією джерел, наближених до Наливайченка, голова СБУ передав до Генпрокуратури задокументовані обвинувачення на адресу екс-заступника генпрокурора Даниленка, чим (нібито) на вечір суботи викликав виверження Везувію на Банковій.
Ба більше, все почалося навіть не рік тому, коли до порядку денного однієї з перших закритих вузькокольних нарад новообраний президент Порошенко вніс два пункти, що здивували довірених осіб: 1. Як розпустити "Айдар". 2. Як зняти Наливайченка.
Усе почалося тоді, коли Петро Порошенко на якомусь етапі свого життя вирішив, що він — найрозумніший і його геній потребує виключно слухняних виконавців. Завжди чесна з Петром Олексійовичем, я одразу після обрання його на пост глави держави дозволила собі застерегти президента від найбільшої помилки, якої він може припуститися, — призначити на відповідальні посади не професіоналів, а укладальницю "Пташиного молока" №1, укладальниць "Пташиного молока "№2, №3, №4 і т.д. Але природа взяла своє: Гелетей, Ярема, Гонтарєва, Романов, Муженко... "Подовжувачі рук" з'явилися в керівництві всіх галузей і напрямів, котрі входять у сферу політичних та комерційних інтересів президента. Причому шапка — "на огірки" — була кинута далеко за конституційні межі кадрових президентських повноважень: Демчишин, Яресько, Абрамавічус, Квіташвілі, Вовк. Тому, коли я чую формально-правильні твердження "президент у сфері своєї компетенції має право призначати того, кого вважає за потрібне", наголосити хочеться не так на слові "своєї", як на слові "компетенції" — значно важливішому для країни, але менш значущому для президента.
Наливайченко — не "свій". Він навіть не Фірташа, десяток людей якого президент під прапором БПП завів у парламент. Наливайченко — спільний. Він і Петра Ющенка з його "Petro Gas" кулуарами "Нафтогазу" водив; і на всю країну заявляв, що не знає, хто стоїть за "РосУкрЕнерго" — монопольним постачальником імпортного газу в Україну; і в діяльності Тендерної палати жодних проблем не вбачав... "Славним хлопцем" Наливайченка вважають і Тимошенко, і Льовочкін, і Коломойський, і Ахметов. Валентин Олександрович у комерційних операціях добре виконував завдання прикриття, але не каральні... А президентові на чолі СБУ потрібна була інша людина. Своя. Як і на чолі МВС. Погані часи надворі. Непевні. Треба збирати владу.
Повернути Конституцію 1996 р. (як це свого часу зробив Янукович) Петро Порошенко не може. Концентрація влади мала бути досягнута отриманням своєї більшості у Верховній Раді. Але 226 місць БПП не отримав. Відтак, коаліція псує нерви; "Партія війни за гроші" переполовинює потоки; дрібні політичні здирники викручують руки, вимагаючи для себе (як вкотре показало голосування за відставку Наливайченка) мерських, прокурорських та митних кабінетиків, килимків і будочок.
Крім того, скаженіють, худнучи в економічній кризі, олігархи. Конфлікт президента з якими його піарники називають "деолігархізацією". Втім, користатися такими визначеннями їм навряд чи найближчим часом щось завадить. Ну не вийде ж Рінат Ахметов на прес-конференцію з запитаннями: "Мене тут просили дещо передати... Ви не знаєте, куди віднести 30% ДПЕКу?"; "А де залишити 150 за збереження прав на Симиренківське?" І тут Коломойський: "Суркісівські відсотки "Плюсів" куди скласти?" А Фірташ йому: "А ось сюди, куди нам пропонували покласти російські відсотки "Інтера". Маячня, так!
А тут ще й місцеві вибори, на яких (із маліючим рейтингом своєї політичної сили) президентові дуже важливо не провалитися, закріпитись у регіонах.
Одне слово, завдань — державних і особистих — багато, ротів ще більше, ворогів анітрохи не менше. А спертися, за великим рахунком, особливо ні на кого: з "подовжувачів рук" погані підпірки для трону. Згребти все це, зване українським політикумом, хазяйство, яке безвідповідально розповзається, і примусити його виконувати різнопланові завдання мегамозку можуть допомогти... силовики. Свої. В дошку. Такі, як Віктор Шокін. І заміну проводити потрібно зараз. Доки Петро Порошенко має статус безальтернативного лідера всіх сьогоднішніх соцвимірів. 32—35% — це, звісно, не торішні 55%. Але все ж Юлія Тимошенко, яка посідає другу позицію і так вдало затурбувалась тарифами, і близько не підібралася до президентського показника. А отже, становище тимчасової безальтернативності слід використати для перегрупування сил.
Саме в цій логіці лежить відповідь на правильно поставлене запитання: "Чому антагонізм між Наливайченком і Порошенком саме тепер зі стадії жевріння перейшов у стадію фонтанування?"
У тому, що керівництво зовнішньої розвідки потребує заміни, та й уся служба — розумного і жорсткого санітара "лісу", президент має рацію. Зверніть увагу, до воєнного кабінету не ввійшов жоден керівник українських розвідок: ані зовнішньої, ані військової, ані фінансової. За даними DT.UA, за період у 45 весняних днів глава держави отримав 49 повідомлень відповідних структур щоразу з новою "точною" датою початку широкоформатного наступу російсько-сепаратистських військ на Сході. Відписки, фактично для прокуратури, на випадок "раптом що", дуже нагадували заяви в міліцію "биків", які в 90-тих починали свій ранок з написання: "Я, Петренко В.П., знайшов пістолет Макарова і несу його здавати у відділок міліції"...
Але ж президент вирішив за необхідне відправити Наливайченка не так у "ліс", як в "депо" — політичний тупик, яким для амбіційного екс-голови СБУ стало б заслання у СЗР. Наливайченко чудово розумів, що, зважаючи на рівень довіри у їхніх із президентом стосунках, через півроку його могли б зняти з посади очільника зовнішньої розвідки без галасу й пилу тихим указом президента. Більше того, за ці півроку про нього всі могли забути. Адже голова СБУ, що живе в телевізорі, — це непрофесійно. А голова зовнішньої розвідки, який намагатиметься жити там само, — взагалі безглуздо.
Окрім магістрального бажання звільнити важливу посаду від "чужого" на користь "свого" та формально правильної спроби ротувати керівництво СЗР, Петро Олексійович сподівався купірувати розростання політичних апетитів Наливайченка. Особливо беручи до уваги не тільки лояльне ставлення Сполучених Штатів до Валентина Олександровича, а й отриману в районі Нового року інформації про те, що за океаном не останні люди розглядають Наливайченка як фігуру для вирощування альтернативи Петру Порошенку. По суті, на сьогодні Валентин Наливайченко — останній YES-man, який не розчарував американців. Нагадаю, що під час формування нинішнього уряду віце-президент США висловив лише двоє іменних побажань стосовно його складу: Яценюк і Наливайченко. З огляду на свіжу заяву американського посла Пайєтта про те, що корупція українській державі загрожує більше, ніж російські танки, слід гадати: у тривалих перспективах нинішніх державних лідерів західні партнери не впевнені. Та все ж у скорих виборах американці великої користі для розхитаної країни не бачать. За розпад коаліції погрожують припиненням фінансування, не даючи тим самим президентові можливості розширити свої кадрові володіння у бік ще й прем'єрства. При цьому вони все бачать, усе розуміють, однак доношують свою відповідальність за радість від вибору, зробленого українцями. Але ж це не означає, що не шукають, на кого перенести центр ваги й відповідальності за ситуацію в Україні в не такому вже й далекому майбутньому.
Петро Олексійович теж косує оком туди, куди й західні партнери. Багато хто вважає, що його нервує Садовий. Мовляв, доки мер Львова у "скалі сидить", а його "Самопоміч" "греблі рве", рейтинг Андрія Івановича повзе вгору. Президент у курсі "так", сказаного Садовим і якимсь американцям, і Хмельницькому, і Колеснікову, і Корбану. І ще — він у курсі, що багато хто це "так" чомусь сприймає всерйоз. Але насправді на Банковій упевнені, що саме Садовий є ідеальним спаринг-партнером для Порошенка на майбутніх виборах. Як Симоненко для Кучми в 1999 р. Мер західноукраїнського міста закапсульований у вичерпному електораті. Він вибере "своє", і цього "свого" гарантовано не вистачить, щоб вибрати на всеукраїнському рівні всю решту — переможну для Порошенка.
Зародок Наливайченка політтехнологами "Ірод і Ко" в якості загрози трону всерйоз не сприймався, але про всяк випадок (як додатковий бонус від звільнення місця голови СБУ) враховувався.
Але вийшло все навпаки. Наливайченко збрикнув. І в результаті президент:
— по-перше, допустив публічну суперечку та з'ясування стосунків з очільником спецслужби, що не робить честі обом персонажам у мирний час, і вже тим більше в період, коли ворог не біля воріт, а у дворі;
— по-друге, показав усім, як важко йому далося проведення через сесійний зал питання, що формально перебуває в його компетенції. Демонстрація мізерного запасу міцності не додала Петру Порошенку ваги в політикумі;
— по-третє, примусив усіх спонсорів зацікавитися Валентином Наливайченком, в один день пересадивши його з вазону для бонсай у розплідник для вирощування конкурентів;
— по-четверте, втратив можливість найближчим часом практично взятися за Авакова. Схоже, дарма харківські хлопчики кинулися в режимі cito! гасити коштами фізичних осіб кредити нерезидентів. На відміну від Наливайченка, Аваков має свою групу в парламенті і працює із залом системно. Цю вагу президентові зараз не взяти;
Зате Порошенко отримає на чолі СБУ безвідмовного в.о. В.о. — вони взагалі безвідмовні, можна сказати — ручні. Вони і їсти не просять, навпаки — носять. Артюхова президент, швидше за все, прибере з СБУ. Надто вже одіозний. А ось Грицак трудитиметься. Співробітникам вітчизняної спецслужби, тим, котрі краще відрізняють агента від резидента, ніж віргінський офшор від кіпрського, я поставила запитання: "Грицак — це добре?" Відповідь була категорична й однотипна: "Для бізнесу — так. Для роботи — ні". Поживемо — побачимо, як покаже себе на посаді голови спецслужби колись прикомандирований Службою безпеки до штабу кандидата у президенти Віктора Ющенка полковник Грицак.
Що стосується самого Наливайченка, здається, він так сп'янів від повітря свободи, що у своїх заявах одразу ж узяв верхню ноту "до" п'ятої октави, а під кінець першого дня перейшов на вереск, чути й сприймати який змогли тільки кажани. Втім, породисті глави СБУ давно закінчилися.
Обіцянки і погрози "розповісти все після відставки" я чула від десятка власників головного кабінету на Володимирській. І нікому не допомогли валізи компромату зробити публічну політичну кар'єру. А вже батьківщину зробити чистішою — тим більше. Просте запитання вбиває все: "А чого ж ви раніше мовчали?" Втім, ні. Вбивало. Тепер головне, щоб годинник був недорогий.
Як голова СБУ Валентин Наливайченко був "вовсе не величайший из королей, а всего лишь выдающийся". Що стосується контрабанди, безперечно Службою "кришованої", він був значно більше в темі, ніж у паї. Для цього існували спеціальні люди, що призначалися на відповідальні посади без подання голови Служби безпеки України. Під свій контроль екс-голова зміг узяти департамент контррозвідки і департамент захисту національної державності. Ну й, звісно, "вухо". На Банковій упевнені: про події в президентському палаці Валентин Наливайченко знав не менше, ніж Микола Мельниченко. Чому, власне, вчасно й віддав перевагу публічності перед засланням, яке йому готувалося.
Піару екс-голова СБУ приділяв дуже багато уваги й часу. Тепер це в тренді. Але, якби широка громадськість могла дізнатися, які реальні можливості з купірування подій у Криму та на Сході були втрачені головою СБУ в березні 2014 р., вона б жахнулася. А Аксьонов, Константинов, Губарєв, Безлер, Пушилін — міцно б випили за здоров'я Валентина Олександровича.
Однак за півтора року Наливайченку дещо реально зробити вдалося. А саме: пожвавити й привести до тями контррозвідку (особливо військову) на нижньому рівні. Поступово в потоці казкових повідомлень про затримання, викриття та запобігання стали з'являтися реальні факти. І, як стверджують професіонали, чим далі, тим більше. Один з обласних призначенців, мимохідь (у справі) заїхавши до Києва, скупо поділився: "Знаєш, мене зняли з "потоку", довелося працювати. Виявилося — цікаво!"
Як кермовий Володимирської Наливайченко не отримав у користування на роки аміакопровід; не створив загін кілерів, залегендованих під "орлів Кравченка"; не видав індульгенцію від правоохоронних органів Рінату Ахметову, призначивши його царем Донбасу; не запрошував для участі в малій колегії СБУ Семена Могилевича; не знищив справу того ж Могилевича, що накопичувалася оперативниками багато років... Кажу ж, нічого видатного. Наливайченко мовчав, де треба. Але, коли виникла загроза зметення його з дошки, ще й з іміджевим негативом на доважок, Валентин Олександрович вирішив, що настав час виходити з тіні.
Як політична заготовка Валентин Наливайченко потрапив на перехрестя багатьох доріг: його люблять американці; він, як професійний розвідник, уміє подобатися людям; його вважають правоцентристом, борцем з корупцією і патріотом; у нього чудові стосунки з усіма власниками електоратоманіпулюючих ЗМІ; він може створити свою партію, розцвісти в "Укропі" чи пригодитися в "УДАРі". Він — амбіційна форма, чию порожнечу можуть заповнити великі спонсори, які заповнювали цю саму порожнечу в "лідерах" Майдану — Яценюку, Кличку і Тягнибоку.
Юлія Мостова,
