Питання лише в одному - чи Україна теж ляже в тій же могилі
Минув рівно місяць з часу підписання Мінського протоколу, але миру на Донбасі так і немає. І порушення режиму припинення вогню, зрештою, як і геть усіх пунктів протоколу (навіть загальмувався обмін полоненими та заручниками - а це чи не єдине реальне досягнення перемир'я) винятково на совісті терористів. Тиша на більшості ділянках фронту пов'язана насамперед з тим, що саме українська армія припинила активні наступальні дії і укріпляється на зайнітих рубежах, тоді як терористи продовжують активно атакувати наші позиції в кількох гарячих точках. І такий стан речей, який спочатку сприймався як залишкове явище, починає викликати роздратування Заходу.
Спочатку Меркель нагадала Путніу, що той вже давно має вгамувати терористів і примусити їх виконувати мінський протокол. А сьогодні стало відомо, що спецкоординатор уряду Німеччини з питань співпраці з Росією, Центральною Азією і країнами Східного партнерства Гернот Ерлер, що побував в Москві, заявив наступне: "Ми практично не бачимо тиску Росії на людей, які контролюють Донецьк і Луганськ, щоб пункти домовленостей могли виконуватися крок за кроком. У Донецьку і Луганську мають намір провести власні вибори 2 листопада, що не передбачено угодами контактної групи. Це означає, що вони трактують домовленості як крок до незалежності, яка слідом за приєднанням Криму стала важким ударом для територіальної цілісності України". Тобто Росії за нинішніх умов годі очікувати на пом'якшення санкцій. Більше того, вони можуть посилюватися, а США вже збільшую свою військову присутність в Прибалтиці.
В цьому контексті виникає питання: Путін самогубця, що так відверто "кидає" Захід чи він вже не може контролювати терористів на Донбасі? І другий варіант відповіді все більш виглядає ймовірним. Красномовним тому підтвердженням новина, що представнику РФ, який входить у трьохсторонню комісію з визначення 30-ти кілометрової буферної демілітаризованої зони на вихідні один з командирів бойовиків під Дебальцевим відмовив у припиненні вогню. Звісно у цьому можна запідозрити подвійну гру Путніа, який просто включає "дурака". Але ця гра мала би сенс, якщо б хтось хотів йому вірити. Але йому вже ніхто не вірить і він регулярно чує роздратовані окрики з Берліну.
Тобто Путіну зараз би навпаки показати свою впливовість і вгамувати терористів, але... він цього не робить. І це на фоні того, що інформпростір просто рясніє новинами, що бойовики почали перестрілюватися між собою та підрозділами російської армії. Крім того, серед бойовиків "отамани" та "отаманчики" розмножуються діленням просто в арифметичній прогресії як бацили. А всі спроби хоч якось упорядкувати життя на окупованих територіях чи хоча би створити єдине командування для терористів не вдаються. Москва надсилала на Донбас і Гіркіна, і Бородая. і Антюфеєва і мала контакти з безліччю місцевих лідерів, але їй так і не вдалося створити єдину вертикаль - цивільну та військову - яка б могла стати основою українського Придністров'я.
Проблема в тому, що Путін спочатку ставив на контрольваний хаос, який леко підтримувати закидуючи зброю, добровольців, найманців, а за потреби й регулярні підрозділи РФ. А тепер йому потрібний хоча би відносний порядок, але як відомо з хаоса створити порядок під силу лише Богу. І хоча в Росії Путіна майже ним і вважають, але для донбаських банд це далеко не очевидний факт. Все що вони хочуть від Путіна зброї, за допомогою якої будуть і далі тримати свої бандитські міні-анклави. Володимир Володимирович, на жаль чи на щастя, погано знає українську історію, зокрема, про те, що в 1917-1921 роках сотні загонів різнокалібірних отаманів типу Махна, Григор'єва, Зеленого, Япончика можна було тактично використати, але мати справу на тривалу перспективу було геть не можливо. Їх можна було тільки знищити. Що і було зроблено.
Отже для того, щоб дотриматися свого слова перед Заходом, встановити на Донбасі хоча б хиткий мир і організувати завуальоване Придністров'я, Путіну доведеться жорстко повестися зі своїми ж донбаськими союзниками. Отже, що може зробити Путні? Є кілька варіантів, але кожен гірше іншого.
Перше. Путін просто припиняє постачати зброю донбаським терористам. І цим їх шантажує. Як би терористи не відреагували на цей шантаж, це безперечно покращує становище української армії і дає їй вагомі козирі в АТО.
Друге. Путін припиняє постачати зброю донбаським терористам і починає замінювати їх російськими військовослужбовцями, яких маскує під місцевих "новоросів". Такий сценарій мало того, що тхне водевілем, у який ніхто не повірить і всі будуть говорити про приховану окупацію, так і конфліктів з справжніми "новоросами" не уникнути. Та і взагалі, тоді доведеться Росії цілковито на собі тягнути і військово, і фінансово Новоросію, що в нинішньому становищі російської економіки неможливо.
Третє. Путін відверто заявляє, що він вводить війська на Донбас, щоб навести там лад, адже, місцеві "новороси" цього не здатні зробити. Подібні дії матимуть ті ж негативні наслідки, що й при другому сценарії, тільки з тою різницею, що це вже буде неприхована анексія, якої Путіну точно не вибачать.
Всі три сценарія можуть бути задіяні, якщо Путін справді вирішить організувати Новоросію за зразком Придністров'я, але як ми бачимо - це пастка, у яку Путін сам себе загнав і усі варіанти тягнуть за собою важкі міжнародні наслідки для Росії.
Правда, є і четвертий варіант для Путіна - спробувати налякати світ подальшою ескалацією - не "заморочуватися" організацією якогось порядку на окупованих територіях і просто кидати терористів та російські війська в наступ на позиції українських військ. Можливо навіть організувати вилазки в інших регіонах України. Однак, як відомо оборонятися набагато легше ніж наступати, а ресурси російсько-терористичних військ теж не безкінечні, а російське суспільство навряд чи готове до ще більшого потоку "вантажів 200". Чи злякається світ чергового нечуваного нахабства Путіна, його блефу та підвищення ставок? Гадається, що вже ні. Більше того, чим більше Путін буде втягуватися в українські справи тим більше часу і можливостей у Заходу залишається для підготовки до знищення путінської Росії.
Таким чином, Путін сам викопав собі могилу на Донбасі, який тягне його вниз. Ще залишається примарний шанс, що він раптом відіграє усе назад - але Путін чудово знає, що варто йому почати відступати, як його крок за кроком будуть тіснити на ті позиції, з яких він почав "піднімати Росію з колін", включно з демократизацією Росії.
