Конкурсна комісія затвердила місце розташування пам’ятника українському письменнику, літературознавцю, журналісту, громадсько-культурному та політичному діячу, професору Прикарпатського університету ім. В. Стефаника Степану Григоровичу Пушику.
Скульптурну композицію буде встановлено на пішохідній зоні вулиці Шевченка, поруч будинку № 74-76, в Івано-Франківську, інформує Фіртка з посиланням на ДМАКС.
Конкурсне журі, за участі родини Степана Пушика, розглянуло запропоновану авторським колективом у складі скульптора Володимира Семківа та архітектора Юлії Семків адаптацію пам’ятника в архітектурне середовище пішохідної зони вулиці Шевченка. Скульптор Володимир Семків пояснив, що відштовхувався від ідеї із записником.
З попереднього ескізного проекту пам’ятника залишив портрет та вишиванку. Щоденник символізують 9 сталевих листів товщиною 6 мм з ажурним написом «Степан Пушик» та текстом-присвятою на першому листі. Погруддя пропонується виконати в бронзі. Загальна висота пам’ятника 2,30 м. Місце вибране навпроти навчального корпусу ПНУ ім. В. Стефаника, поруч будинку № 74-76. Завершений благоустрій наштовхнув автора саме на таке бачення.
Під час обговорення члени конкурсного журі зазначили, що вигляд пам’ятника гармонійно вписується в існуюче середовище, сформоване з використанням кованих скульптур.
Шляхом відкритого голосування конкурсним журі затверджено місце встановлення пам’ятника Степану Пушику на вулиці Шевченка, поруч будинку № 74-76.
Також вирішено рекомендувати авторові розташувати погруддя у рівні першої площини, для напису використати вірш із доробку письменника, виконати макет та узгодити його масштабність з членами конкурсного журі на місці встановлення.
Читайте також:
Степана Пушика поховали у рідному селі Вікторові (фото)
Довідка Фіртки:
Степан Григорович Пушик народився 26 січня 1944 року в с. Вікторові Галицького району Івано-Франківської області в селянській родині. Хліборобська сім'я рано втратила батька-годувальника. Малому Степанкові було всього 13 років, коли разом із молодшими сестрами й братом він залишився напівсиротою. Вже тоді глибоко запали в душу хлопчини материнські тужливі пісні, які старанно запам'ятовував і записував. Середню освіту здобув у Вікторовській, Комарівській та Косівській середніх школах, спеціальну — в Тлумацькому сільськогосподарському технікумі та Літературному інституті в Москві.
Трудову й творчу діяльність почав з п'ятнадцяти років. Працював рахівником і плановиком — економістом в колгоспах Косівського та Верховинського районів Івано-Франківської області. Служив у армії, потім працював кореспондентом в обласній газеті, був головою клубу творчої інтелігенції, керівником літстудії, асистентом, старшим викладачем, доцентом Київського та Прикарпатського університетів. Нині є професором кафедри української літератури Прикарпатського університету ім. В. Стефаника.
У Верховній Раді був членом Комісії культури й духовного відродження, а також — головою підкомісії парламенту.
Член Національної спілки письменників України, українського ПЕН-клубу, Ради Спілки письменників, Президії Фонду культури, Міжнародної асоціації україністів, НТШ, Головної Ради Всеукраїнського Товариства пам'яток історії та культури. Був головою оргкомітету по створенню обласного Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, яке очолював. Член редколегії часописів «Дзвін», «Березіль», лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, а також премій імені Павла Чубинського, Памви Беринди, Василя Стефаника, Олександра Копиленка, Мирослава Ірчана, міста Галича, міжнародної премії фонду імені Воляників-Швабінських при фундації Українського вільного університету в Нью-Йорку, премій журналів «Україна», «Жінка», «Березіль», багатьох літературних конкурсів.
