Проект міждержавної українсько-російської «газової» угоди, про який багато хто говорить, але який бачили лічені люди, насправді, як ми можемо оцінити, ознайомившись із ним, є продуктом роботи неформальної, проте наділеної повноваженнями експертної групи, яка останніми місяцями невтомно курсувала між Києвом і Москвою. Як стало відомо DT.UA, проект цього документа у ситуації абсолютної втаємниченості, без прізвищ та імен, передано на розгляд і затвердження керівництву Росії та України.
Втім, безпрецедентна засекреченість як цього документа, так і «газових» переговорів не означає, що зміст проекту міждержавної «газової» угоди має залишатися невідомим аж до моменту її підписання. Тому DT.UA ознайомить своїх читачів з основними моментами проекту станом на 4 грудня.
За інформацією DT.UA у понеділок, 5 грудня, відбулася двогодинна розмова президента України Віктора Януковича з прем’єром Миколою Азаровим, після якої Микола Янович повернувся у Кабмін шалено роздратованим і розтривоженим: прем’єр України не бажає брати на себе відповідальність за «здачу» української газотранспортної системи (ГТС). Чи змінить своє ставлення до проекту «газової» угоди Микола Азаров? Чи зможе Віктор Янукович внести зміни в запропонований план «здачі» української ГТС? На ці нагальні запитання відповідь отримаємо найближчим часом.
Так чи інакше, але у середу, 7 грудня, на засіданні Кабінету міністрів прем’єр М.Азаров дав розпорядження готувати «найжорсткіший варіант» державного бюджету-2012. З ціною імпортованого газу не менш як 400 дол. за 1000 кубометрів. І вносити такий документ на розгляд Верховної Ради… Це може означати, що на українсько-російському газовому фронті, де анонсувалася близька «мирова угода», виникли певні ускладнення.
Тепер — безпосередньо до змісту проекту документу. На базі української газотранспортної системи планується створити два спільні з «Газпромом» підприємства у пропорції 50 на 50.
Перше спільне (газотранспортне) підприємство має включати безпосередньо магістральні (транзитні) газопроводи та підземні сховища газу (ПСГ) України. За інформацією, отриманою DT.UA, українська частина переговорної групи була проти включення на цьому етапі українських ПСГ до складу газотранзитного СП. Таким чином, вочевидь, намагалися залишити ці сховища хоча б як соломинку (якщо вже не козир) на майбутнє. Концепція змінилася?..
Йдемо далі. Зазначеним документом передбачається, що на другому етапі — вже після початку роботи газотранзитного СП — до складу його акціонерів долучаться і європейські енергетичні компанії. Можна не сумніватися, що серед них будуть виключно дружні «Газпрому» компанії з Німеччини, Франції, Австрії або Італії. Тому запланований «на потім» розподіл відсотків між засновниками газотранзитного СП (33% — «Газпрому», 33% — єврокомпаніям і 34% — «Нафтогазу») насправді означатиме 66% — «Газпрому» і тільки 34% — «Нафтогазу». Отже, виходить, що «Газпром» неформально матиме повний контроль над газотранзитним СП.
Перше СП також буде наділене виключним, монопольним правом здійснювати транзит газу територією України до Європи. Закріплення цього виключного права за газотранзитним СП чітко прописане в проекті газової угоди і, відповідно, унеможливлює участь у транзиті імпортного газу будь-якої іншої, третьої, сторони (чи компанії). За виключенням… «дочок» самого газотранзитного СП, заснування яких завбачливо передбачене проектантами цієї угоди. Ну а які власники офшорів стоятимуть за народженням таких «дочок», здогадайтеся самі…
До газотранспортного СП переходять також функції диспетчерського управління магістральними газопроводами та ПСГ України.
До речі, у проекті документа чітко не сказано, де саме мають бути зареєстровані перше і друге СП. Але не виключається, що «батьківщиною» українсько-російського газотранзитного СП можуть обрати іншу, крім України та РФ, країну. Для чого? Про це — дещо пізніше.
Друге СП (назвемо його газорозподільним) планується створити з «Газпромом» на базі внутрішніх газорозподільних мереж України, які на сьогодні орендовані облгазами, але насправді, як і НАК «Нафтогаз України», належать уряду України. Це означатиме, що газорозподільне СП (створюване, нагадаємо, 50 на 50) матиме в своїх руках «ключі» від кожної квартири, кожного підприємства, «де гроші лежать», бо саме воно постачатиме газ кінцевому споживачеві, тобто кожному з нас. Наслідки роботи подібної схеми — такого «РосУкрЕнерго» — економіка України вже відчула на собі…
Зауважимо, що при розстановці сил у газорозподільному СП (50 на 50) теоретично важливо: 1) чий буде менеджмент; 2) як скоро його куплять ті, чиїм він формально не буде?
Можна припустити, що проблем з нинішніми власниками українських облгазів (орендаторів, а не власників газорозподільних мереж) буде небагато. Тим більше що ще два роки тому «матрьошка» російських і українських лідерів — Дмитро Фірташ — публічно заявив, що він контролює переважну більшість українських облгазів. Навряд чи на сьогодні ситуація змінилася не на його користь. Та й домовлятися із «Газпромом» йому до снаги.
Друге, газорозподільне СП, за задумом авторів цієї карколомної ідеї, розподілятиме споживачам увесь газ (близько 20 млрд. кубометрів щороку), що видобувається нині державними підприємствами — підрозділами «Нафтогазу України»: ДК «Укргазвидобування», ДАК «Чорноморнафтогаз», ПАТ «Укрнафта» (в останньому, щоправда, доведеться домовлятися з паном Коломойським, який через групу «Приват» контролює «Укрнафту», але це вже деталі і навряд чи суттєві на тлі такої «роздачі»).
Між іншим ідеться не тільки про традиційний природний газ, а й про майбутній видобуток так званого сланцевого газу спільними підприємствами, державна частка в яких перевищує 51% статутного фонду.
Із вищеописаного логічно випливає, що в разі реалізації таких газоекспансійних намірів міністру енергетики та вугільної промисловості України Юрію Бойку вже не треба буде подавати до Кабміну проект реорганізації НАК «Нафтогаз України» щодо роздрібнення його за видами діяльності (видобуток, транзит, розподіл газу). Цю державну компанію, 100% акцій якої належить уряду України, за таких еспешних обставин буде автоматично реорганізовано — під монопольні потреби «Газпрому» та його явних і неявних, але реальних патронів. І це може виявитися не єдиною втратою для України.
Зрозуміло, що створювати названі СП будуть не уряди, а господарюючі суб’єкти двох держав. Проте саме міждержавний рівень майбутньої угоди (якщо вона відбудеться у такому чи схожому вигляді) може дати зелене світло фатальному розвитку подій.
Зауважимо, що про ціну газу в проекті угоди взагалі не йдеться. Цим питанням, як і розробкою детальних документів на рівні господарюючих суб’єктів України та РФ займається окрема і ще більш засекречена група експертів.
Причому авторами проекту передбачено, що ця «газова» угода є безстроковою. До того ж встановлюється заборона на її денонсацію. Однак раніше укладені корпоративні контракти від 19 січня 2009 року при цьому не анулюються — просто їх дію буде призупинено з тим, щоб поновити у випадку, якщо «щось або хтось піде не так». Це свідчить, на наш погляд, про ступінь «взаємної довіри» сторін, що домовляються «за газ». Одночасно цей факт є застереженням для влади України: якщо Київ після її підписання забажає чи навіть тільки спробує «з’їхати» з нової газової угоди з РФ і «Газпромом», то він все одно зобов’язаний буде виконувати попередній «тимошенківський» контракт про купівлю-продаж газу від 19 січня 2009 року. З усіма його ціновими, штрафними та іншими «принадностями».
Тому надзвичайного значення набуває наступний суттєвий пункт можливої угоди. Він передбачає повну юридичну недоторканність створюваних СП. Тобто на них не поширюватимуться ні можливі зміни податкового законодавства України, ні антимонопольне законодавство, а відтак, і вимоги АМКУ(який теоретично мусить узяти під контроль кожного суб’єкта, який зазіхає на більш як 25—30% будь-якого ринку товарів і послуг в Україні), ні будь-які тарифні зміни, ні законодавство про державні закупівлі. Отже, можна сказати, що такі функції, як встановлення цін на транспортування і розподіл газу в Україні, а також встановлення цін на газ для різних категорій вітчизняних споживачів, які раніше належали до сфери відповідальності НКРЕ, тепер виконуватимуть керівні органи двох створюваних СП. Вплив парламенту, уряду або Міненерговугільпрому на діяльність, зокрема фінансову, створюваних газових СП практично унеможливлений. «Газпром» та його афілійовані структури одержують повний і безумовний правовий захист на території України (практично — на рівні дипломатичного), включаючи недоторканність їхньої власності та неможливість її примусового вилучення.
Красномовною є і вимога до української сторони не втручатися у визначення розміру прибутку (рентабельності) обох СП.
Одночасно з укладанням нової «газової» угоди Україна—РФ автоматично припиняється дія всіх міждержавних угод, раніше ратифікованих та імплементованих українським парламентом (про міжнародно-правові наслідки підписання можливої «газової» угоди читайте у матеріалах М.Алінова та М.Гончара). Крім того, планується, що у разі виникнення суперечностей між новим «газовим» договором та зобов’язаннями України за іншими міжнародними договорами (зокрема, за Договором про Енергетичне співтовариство, членом якого Україна стала з 1 лютого поточного року), переважну силу матимуть положення саме нового «газового» договору. Це практично виштовхує Україну з європейського газового простору та ставить хрест на європейській інтеграції нашої держави.
З багатьох причин створення тристороннього газотранспортного консорціуму в теперішній ситуації виглядає не такою вже й дурницею. Але ж умови!!!
Мета цього матеріалу — повідомити суспільство і спонукати український політикум замислитися над можливими наслідками підписання такої нової «газової» угоди з РФ. Глибинного аналізу наслідків проекту поки що не проводили, по-перше, через брак часу; по-друге, у зв’язку з тим, що таку «газову» угоду поки що не укладено. Проте певні найпринциповіші моменти DT.UA висвітлює у матеріалах цього номера, зокрема М.Алінова «Як їм облаштувати монополію», М.Гончара «Скринька Пандори. «Газовий» дублікат», і коментарях експертів.
Алла ЄРЬОМЕНКО
Коментарі
Враховуючи виняткову значущість можливого міждержавного «газового» договору між Україною та РФ, а також невідворотних наслідків у разі його підписання для української енергетики загалом, DT.UA звернулося по коментарі до Світлани Голікової, директора знаної в Україні і за кордоном компанії «ТрансЕнергоКонсалтинг», і до відомих експертів — Володимира Омельченка, експерта з енергетичних питань Центру Разумкова, та Михайла Гончара, директора енергетичних програм Центру «НОМОС»
Світлана ГОЛІКОВА, директор «ТрансЕнергоКонсалтинг»:
— До чого призведе можливий вихід України з Другого енергопакета, а також з Договору Енергетичного співтовариства — з точки зору інтересів країни?
— Протокол про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного співтовариства ратифіковано законом України №2787-VI від 15 грудня 2010 року, тобто він є частиною національного законодавства і застосовується у порядку, передбаченому для норм національного законодавства (ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України»).
Також відповідно до ст. 15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Разом із тим Україна може припинити свою участь у договорі, але для цього вона повинна:
— ухвалити відповідний закон;
— заздалегідь (за шість місяців) повідомити про це Секретаріат ДЕС.
До речі, саме президент України повинен здійснювати контроль за виконанням закону, яким ратифіковано Протокол про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного співтовариства, і саме він у такому разі може внести до Верховної Ради проект закону про припинення дії міжнародного договору України.
Рік тому, коли протокол передавався президентом України до Верховної Ради на ратифікацію, міністр Ю.Бойко доводив таке: «Участь України у внутрішньому енергетичному ринку ЄС значно підвищить інвестиційну привабливість вітчизняних енергетичних компаній. Запровадження стандартів ЄС позитивно вплине на інституційну структуру енергетичного сектору та його оптимізацію, засновану на ринкових засадах, сприятиме збільшенню капіталізації компаній, а також їх здатності залучати більші обсяги інвестицій. Споживачі отримають доступ до всіх ресурсів європейського енергетичного ринку за конкурентними цінами та гарантовано будуть забезпечені енергоресурсами на максимально прийнятних умовах».
Звертаю увагу саме на слова міністра енергетики та вугільної промисловості України про гарантії для українського споживача на доступ та забезпечення енергоресурсами на максимально(!) прийнятних умовах.
Тобто, якщо навіть не говорити про зведення нанівець роботи, що її виконали українські дипломати, які працювали над протоколом, наші підприємства та громадяни будуть надовго позбавлені гарантій і можливостей купувати газ та електроенергію за конкурентними цінами, вибирати собі енергопостачальників, а загалом ми всі будемо позбавлені права на вибір, на енергетичну свободу.
— Як це відобразиться на ЄС та відносинах України і ЄС?
— Участь України в Енергетичному співтоваристві дає нашим партнерам, і насамперед західним сусідам — Польщі, Угорщині, Словаччині, Румунії, можливість співпрацювати в енергетичному секторі за загальними правилами, прозоро та зрозуміло укладати контракти з українськими енергетичними компаніями, наприклад, щодо поставок електроенергії з України. А перспектива співпраці між енергетичними біржами, за умови роботи такої біржі на українському ринку, значно знижує ризики неоплати або непоставки товару.
Денонсація міжнародного договору про участь України в Енергетичному співтоваристві, якби таке сталося, практично не тільки позбавила б Україну можливості членства в ЄС або асоційованої участі, а й суттєво підірвала б довіру до української влади, яка за рік змінила б позицію всупереч усім заявам і домовленостям. І це не демонстрація сили, а прояв непослідовності та слабкості.
— Що такий крок України дасть «Газпрому» та РФ?
— Відмова України від зобов’язань виконувати так званий другий енергопакет знімає обмеження щодо створення газового консорціуму (чи то СП) між «Нафтогазом» і «Газпромом». При цьому «Газпром» зможе отримати контрольний пакет, а в перспективі — всі 100% української ГТС, як це сталося з газотранспортною системою Республіки Білорусь.
В електроенергетиці це призведе до посилення тиску з метою надання тепер уже електроенергетичних мереж для транзиту дешевшої російської електроенергії завдяки можливості вставок постійного току, а не синхронізації з енергосистемою ЄС.
Володимир ОМЕЛЬЧЕНКО, експерт з енергетичних питань Центру Разумкова:
— Головною стороною, яка виграє від штучного гальмування реалізації Україною положень Другої газової директиви, буде російське керівництво і «Газпром» як його політичний агент у Європі.
Крім того, від зволікання із здійсненням реформ виграють наближені до української влади бізнес-структури, які й надалі зароблятимуть на непрозорості ринку і деградації системи управління НАК «Нафтогаз України».
Фактично відсутність реального реформування газового сектора та державної нафтогазової монополії максимально ускладнює обстоювання українських стратегічних інтересів в умовах модернізованої російської експансіоністської політики. У разі встановлення «Газпромом» контролю над газовим ринком України та транспортною інфраструктурою Росія отримає потужний плацдарм для подальшого втягування України у Митний союз та ЄЕП за білоруським сценарієм. Це створить ризики закріпачення країни у колі автократичних режимів аутсайдерів, які за своєю природою не здатні до розвитку прогресивних соціально-економічних процесів.
