Про напружену ситуацію в сьомому окремому стрілецькому батальйоні 65 ОМБр дізналися із соцмереж.
Про це інформує hromadske, пише Фіртка.
Рідні військових писали, що підрозділ жодного разу не був на ротації та зазнав чималих втрат. Мовляв, більшість бійців уже декілька років не мали відпусток, а накази виконують лише завдяки своїй відповідальності.
У дописах скаржилися, що бойові завдання розраховані на потужності належно укомплектованого батальйону, водночас повноцінної підміни загиблим і пораненим немає.
Щоб дізнатися, чи справді стан справ у підрозділі відповідає описаному, hromadske зв’язалися з підполковником Олександром Юріним — командиром батальйону. З’ясувалося, що ситуація справді серйозна.
«Тиждень тому я подав командиру бригади рапорт про те, що підрозділ потребує виведення із зони бойових дій, доукомплектації та відпочинку.
Маю інформацію, що мій рапорт уже пішов до вищого командування. Чекаю, яке рішення щодо нашого батальйону ухвалять. Найгірше — якщо нас розформують з огляду на суттєву неукомплектованість», — каже командир.
Військовий розповів про втому особового складу, нестачу бійців та емоційну напругу, яка часто закінчується «самоволкою», але згадав і про небезпеки повної ротації, яка може призвести до оголення фронту.
Сьомий батальйон 65 ОМБр 28 лютого 2022 року сформували в Івано-Франківському ТЦК. А вже за півтора місяця підрозділ потрапив на лінію бойового зіткнення на Харківщині. Відтоді він безперервно воює. У квітні 2023 року батальйон зайняв бойові позиції під Лиманом — цей напрямок він тримає і досі.
«Середній вік моїх бійців — 50 років і більше. Так сталося. Найстаршому — уже 59. Це патріотично налаштовані чоловіки, які на початку повномасштабного вторгнення прийшли у свої ТЦК, це перша хвиля добровольців», — зауважив підполковник Олександр Юрін.
Комбат зазначає, що до них дехто потрапив і після розформування інших підрозділів — цим бійцям теж переважно за 50. У такому віці вже уповільнюється реакція, є питання до фізичної форми. В одного варикоз, у другого нирки, у третього — проблеми з хребтом, у четвертого — з серцем. Це дається взнаки, коли треба висуватися на позицію за 4-5 км, ще й нести на собі боєзапас і воду на багато днів.
Проте хлопці надійні, розуміють свій обов’язок.
Юрін і сам тепер одноліток багатьох своїх підлеглих — 50-літній ювілей відзначив у листопаді минулого року.
«Зараз така ситуація, що кожна людина в підрозділі важлива — чи їй 50, чи 59», — каже підполковник.
А втім, як кадровий військовий свої роки він рахує як «два за один». Ще за СРСР Юрін закінчив Львівське військово-політичне училище — був політруком, потім перейшов на командну посаду. У 2010 році вийшов на пенсію, але у 2014-му повернувся в армію. Прослужив чотири роки та звільнився за станом здоров’я.
Уже в лютому 2022-го — знову в ЗСУ: спочатку служив у ТЦК, з квітня 2023 року став начальником штабу 7 батальйону 65 ОМБр, а через чотири місяці — його командиром.
Наше законодавство дозволяє військовослужбовцеві звільнятися з армії за сімейними обставинами. Наприклад, якщо дружина чи батьки через хворобу потребують догляду. За словами комбата, лише від квітня 2023 року з його підрозділу через сімейні обставини пішли приблизно 160 бійців.
Підполковник визнає, що в його батальйоні такі причини зазвичай справжні.
«Це багато. Але якщо людині за 50, очевидно, що її батьки немолоді та хворі», — каже підполковник.
Натомість за цей час сьомий стрілецький батальйон отримав для поповнення лише 40 бійців — у чотири рази менше, ніж звільнених. А ще ж є бойові втрати.
«Якщо говорити про теперішній стан, то за останні півтора місяця на лінії зіткнення ми маємо 10-15% безповоротних втрат. Приблизно половина — поранені, ще 7-8% — це зниклі безвісти.
До комплекту особового складу нам зараз не вистачає понад 50% бійців.
Я назвав би цю ситуацію критичною», — наголошує Олександр Юрін.
Комбат зауважує, що за рівнем комплектації кожен підрозділ може бути готовим до роботи в зоні бойових дій, обмежено готовим або ж не готовим.
«Так от, мій батальйон має такі показники комплектації, що передбачають виведення з зони бойових дій.
Я вже не кажу про рівень утоми бійців. Він дуже високий, бо з квітня 2022 року батальйон жодного разу не був на ротації», — розповідає комбат.
Розформування підрозділів через їхню неукомплектованість — поширена практика у війську.
Але про перспективу розформування сьомого батальйону його командир не хоче й говорити.
«Нас не треба розформовувати, наш батальйон є бойовою одиницею. Його треба відвести на ротацію, дати трохи відпочити, доукомплектувати до належного штату, провести бойове злагодження і знову відправити на фронт.
Такими хлопцями, як мої, не можна розкидатися», — каже комбат.
Зі слів підполковника, у нього дуже досвідчені хлопці.
«Найменший бойовий досвід у підрозділі — це один рік боїв. Уявляєте, які козаки?
Їм під силу дуже серйозні бойові завдання. Вони можуть легко і швидко навчити новачків воювати», — зауважує Олександр Юрін.
Коли йдеться про відсутність ротації, найлегше запідозрити у злих намірах вище командування.
«Мовляв, проти конкретного підрозділу хтось «має зуб». Однак насправді кожен підрозділ повинен тримати чітко визначену ділянку фронту. Якщо він іде в тил — хтось мусить стати на заміну. А цю заміну треба підготувати», — каже комбат Юрін.
Як додає комбат: розумію, що на заміну має прийти адекватний підрозділ, який може якісно вести бойові дії.
«Якщо бойовий підрозділ змінюється іншим бойовим — це одна справа. А якщо замість бойового підрозділу приходять хлопці зразу після навчального центру — може бути велика біда.
Якщо ж немає досвідченої обстріляної зміни, то для батальйонів на передовій необхідно забезпечити належне поповнення. Щоб можна було проводити ротацію бійців усередині підрозділу.
Має бути так: одні на бойовому чергуванні; другі - готуються до своєї черги; треті - відпочивають і підліковуються; четверті - проходять бойове навчання. А ще треба мати когось для підстрахування на випадок форс-мажору», — каже Олександр Юрін.
Командир продовжує: були моменти, коли мої хлопці мінялися кожні три дні, і кожні шість днів, а інколи й по дев’ять днів були на позиції. Але відпочити після 9 днів хоч тиждень вони не могли, бо треба було знову виходити на зміну.
«У мене зараз дві роти на різних позиціях: в одній чергують кожні п'ять днів, у другій — кожні два дні. І це за хорошого розкладу, якщо немає втрат.
Якщо будуть утрати, навантаження збільшиться — і хлопці взагалі не матимуть часу ні на відпочинок, ні на навчання. Я й так мушу до виконання бойових завдань залучати хлопців з тилових підрозділів батальйону, бо нікому воювати», — нарікає командир.
Для бійців, які воюють без ротацій, найзаповітнішою мрією стає відпустка.
Сам же Олександр Юрін був у відпустці лише раз — минулого року, на свій ювілей.
За його словами, з лютого 2022-го по одному разу у відпустці побував практично кожен боєць батальйону. Хто 5, хто 10, а хто 15 днів — залежно від обставин у сім’ї та ситуації на фронті.
Відсотків 60 особового складу востаннє користалися своїм правом з’їздити додому ще у 2022 році. Взагалі-то в батальйоні ретельно складаються графіки відпусток — от тільки росіяни не дають їх дотримуватися.
Командир строго пояснює, що чисельність підрозділу не дозволяє виконувати завдання на лінії зіткнення, якщо ці люди підуть у відпустку.
Водночас підполковник визнає, що навіть під час інтенсивних бойових дій можна і треба відправляти у відпустку людину, якій це конче необхідно. Зараз удома четверо бійців з батальйону
Під час повернення з тилу на фронт у деяких бійців загострюється відчуття несправедливості — війна після тижня порівняно мирного життя спокушає і собі повернутися до нього.
«Буває, що хтось після відпустки починає шукати якісь “виходи”, у госпіталі лягає, морозиться. Але здебільшого мої бійці розуміють, що треба захищати Батьківщину. Плюс це все ж таки бойова родина. Тому перепсихують, понервують, а потім ідуть на позицію і знову воюють, немов тигри.
Під час відпусток хлопці їдуть додому в різні буковелі й інші зони відпочинку. Їм ті відпочивальники, що уникають армії, додають психологічних травм. Бо хтось лише відпочиває, а хлопці в бою вже третій рік», — стверджує Олександр Юрін.
Питання ротації підлеглі порушують часто. Комбатові доводиться раз по раз їм пояснювати, що сам стукає в усі двері високого начальства, але безрезультатно. Говорить, що всі разом мають виконувати бойове завдання, доки командування не ухвалить якесь рішення стосовно їхнього батальйону. Бо що іще можна сказати?
«Третій рік на лінії бойового зіткнення — це психологічно важко. Перша проблема — страх. Коли ти багато діб під обстрілом, маєш на відпочинок 2-3 дні, а потім знову ідеш під обстріл — це важко.
Хтось переборює страх самотужки, хтось не може. Дезертирів у батальйоні немає. А от випадки самовільного залишення частини є.
Хлопців гнітить невизначеність. Якби ж ми знали, скільки перебуватимемо на передовій, коли буде ротація та відпустка.
А ми цього не знаємо. Ніхто в ЗСУ, за великим рахунком, цього не знає», — каже комбат.
Так, сьомий стрілецький батальйон не має психолога, у ротах відповідні посади також нині вакантні. Комбат має заступника з морально-психологічного забезпечення, але на рівні рот вакансії для таких фахівців відкриті. А поки батальйон співпрацює із психологами 66 ОМБр, до якої він прикріплений.
За словами комбата, бригадні психологи — гарні фахівці, а їхня робота дає відчутний результат. Щоправда, часто короткостроковий.
«Від частого спілкування з моїми хлопцями бригадні психологи самі вже потребують психологічної підтримки», — гірко жартує командир.
Підполковник каже, що старається усі свої негативні емоції приборкати, спалити їх усередині себе. Іноді хіба крикне чи вилається — і працює далі, бо треба тримати себе в руках, не розпускатися.
Олександр Юрін додає: перший раз від 2022 року пішов до психолога кілька днів тому. Сам пішов, без виклику. З’ясувати, чи ще маю ресурс далі терпіти цю ситуацію. Бо теж лише людина.
«Пройшов тести — рисунки, картинки різні, на питання відповів. Психолог сказав, що запас стресостійкості у мене ще є», — заявив підполковник.
Ця стресостійкість йому ой як у пригоді, бо ж ситуація на фронті складна. За словами Олександра Юріна, поки що він не бачить можливості для ротації свого батальйону. Ротація з подальшим навчанням на полігоні й заходами з комплектації та злагодження може зайняти 4-6 місяців. Занадто довго для наявних викликів.
«Наша 65 бригада воює під Роботиним — вона потребує поповнення, а її не виводять на ротацію. 66 бригада, з якою ми тривалий час воюємо на Лиманському напрямку, теж має потребу в людях.
Отже, є певні питання у командування ЗСУ, про які ми на своєму рівні ще не знаємо.
Але третій рік без ротацій — це теж проблема. Тому я й написав рапорт командуванню. Батальйон повинен бути в такій формі, щоб воювати без утрат — і воювати успішно.
Втома — поганий боєць», — підсумовує комбат Юрін.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Повернувся з Польщі та став на захист України: історія бійця з позивним "Жук"
Жива розповідь живої людини-військового по ділу. Сподіваюсь справа з ротацію рухнеться від зобовязаних організаційно це робити. Погано чи добре, але такі зараз правила - без розголосу навіть уваги не звартається на проблему будь це тилова чи військова. Саме тому "київська тусовка політиканська" тримає увагу за будь-яку ціну. Звичайно краще б все автоматом вирішувалось. Але організаційники і в уряді і в політиці і в армії - є такі які є. Тому правильно надав розголосу і по ділу без вигадок. Питання мають вирішити - це до кращої боєздатності настрою і у війську і в тилу.