Разом зі "Spilno.TV" Руслан пройшов весь Майдан з камерою в руках.
Це він записав останнє інтерв'ю Сергія Нігояна. Він також знімав розстріли активістів 20 лютого на Інститутській, відзняв снайперів... А потім – одразу на війну, пише Курс з посиланням на "День".
Разом із німецьким каналом ARD Руслан Ганущак часто їздив на Донбас. Працював оператором у Донецьку, Слов’янську, Краматорську, Луганську. Спілкувався з українськими добровольцями і військовими. І, зрештою, зрозумів, що бути лише оператором у ці непрості історичні часи для країни замало, і записався в добровольці – в батальйон "Азов". Нині Руслан і воює, і знімає відео.
Відзнятий матеріал Руслан розміщує на сайті "Азову", звідки відео часто беруть загальнонаціональні телеканали. А його 26-хвилинний фільм про трагедію в Іловайську бачили глядачі в Нью-Йорку, Варшаві і багатьох містах України.
Нещодавно стрічку показали і в Києві. Зараз, розповідає Руслан, він назбирав достатньо матеріалу для наступного фільму – про Широкине.
Коли журналісти додзвонилися до Руслана, він саме лагодив техніку десь під Широкиним. Трохи здивувався дзвінку:
"Мені незручно, що з мене роблять якусь зірку, я нічого особливого не зробив. Я просто опинився в потрібний момент з потрібними людьми і з камерою в руках. Я відзняв і показав цей фільм про Іловайськ, тому що цього не показати неможливо. Про це треба говорити, кричати, нагадувати! Люди повинні знати своїх героїв і знати, хто такі добровольці, за що вони борються, які в них мотиви і що це – війна"...
Іловайськ був першим бойовим завданням прикарпатця.
"Я просто працював, навіть якось підсвідомо, знімав усе. В операторів є таке правило: головне – не виключати камери. Навіть якщо тобі страшно, очі заплющуй, а камера нехай працює... І там я вже побачив, як заносили пораненого "Аксьона"... "Хома" зразу загинув. Цей фільм, власне, присвячено цим двом героям. Ці хлопці – одні з перших втрат батальйону "Азов" взагалі у цій війні. Це молоді хлопці – 18 і 20 років. Я записав потім дуже багато інтерв’ю, які не увійшли до фільму. Побратими з Волині, друзі "Хоми", розповідали, як вони закінчили курс молодого бійця і якось розмовляли на тему "Що було б, якби..." І от змоделювали таку ситуацію: припустимо, в бою прилітає ворожа граната, що б ти зробив? І "Хома» без вагань каже: "Я одразу ж кинуся на цю гранату і закрию собою побратимів, щоб ніхто не постраждав". І так сталося насправді", – розповідає оператор.
Наступний фільм Руслана – про Широкине.
"Я не просто вільний художник чи сам собі режисер, який що хоче, те і знімає. Я, насамперед, виконую роботу, є військовим репортером і роблю якісь оперативні новини – для нашого сайту, для телевізійних сюжетів. Але попри все це у мене назбирується багато цікавого, унікального матеріалу. Ось я вже, наприклад, збираюся зробити свій наступний фільм – про Широкине. Особисто мене цікавить людський фактор, чому ці люди тут, чому вони залишили свої домівки, своїх рідних, жінок, дітей. Залишили свій бізнес, навчання. Більше половини людей в нашому полку – з вищою освітою. Начебто нічого особливого – люди як люди. Але коли починаєш з ними говорити, слово за слово, ти розумієш – перед тобою великі постаті. Не може попасти проста людина в добровільний загін випадково. Ці всі люди – надзвичайно цікаві. Я розмовляю з ними, записую інтерв’ю. І хочу, щоб люди знали про них більше", – каже Руслан.
За словами військового журналіста, ми живемо в унікальний час, коли можемо щось змінювати. Доки ми не зрозуміємо, що це наша країна, що це наше життя, ніхто нам не принесе на тарілочці свободу і незалежність.
"За певних обставин нам дісталася незалежність, але це не означає, що вона нам просто так подарована, бо ми такі хороші. Зараз триває боротьба, і ми життями і кров’ю відвойовуємо нашу незалежність. І те, що ми відвоюємо, – те і буде нашим", – переконаний Руслан.
