Рух "Свій до свого по своє" зародився в Галичині наприкінці XIX століття. За кілька років він майже витіснив закордонні товари з території регіону, більше того – українські виробники почали працювати на експорт. Сьогодні ініціатива отримує нове звучання.
"У 2015 році ми зібралися однодумцями – хтось із нас працював у російських компаніях, але пішли з роботи, тому що залишатися було непатріотично, ― розповідає один із ініціаторів проекту Тетяна Тарасевич. ― Ми почали думати, як реалізувати себе в Україні, зосередившись при цьому на головній меті – допомогти маленькому і середньому українському виробнику. Так з’явилася ідея "Джерелії" ― компанії, що збере під своєю егідою маленькі мануфактури і просто талановитих українців, які виробляють мед, виготовляють чудовий текстиль або роблять косметику з природних компонентів, але в яких немає коштів, щоби випускати цю продукцію для всієї України, а не лише для своїх друзів. Ми розпочали пошуки і за рік знайшли понад 50 виробників. На початку 2016-го ми зрозуміли, що готові до нового етапу, більш масштабного, який об’єднав би всю країну навколо ідеї підтримувати один одного. Ми звернулися до історичного контексту і були у захваті від руху "Свій до свого по своє", який фактично відродив українську економіку в Галичині 100 років тому".
Головна думка руху: українці мають купувати українське і тим самим давати одне одному можливість розвиватися. Тож кожен, хто хотів підтримати ініціативу, йшов у такий магазин, навіть якщо той знаходився в іншому кінці міста.
"За часів Австро-Угорщини бідні селяни Галичини могли позичати гроші лише під велетенські відсотки, – розповідає доктор історичних наук Іван Патриляк. – Так було, поки до Львова не повернувся галицький інженер та архітектор Василь Нагірний, який довгий час працював у Швейцарії і бачив, як там діє система кооперативів. Він відкрив першу кооперативну крамницю міського типу "Народна торгівля". Згодом невелика група української інтелігенції разом із греко-католицькою церквою створила кооперативний банк, де селяни могли отримати кредити під невисокий відсоток. Як результат, кооперативи до початку ХХ століття вивели українське населення зі злиднів. У людей з’явилися кошти, на які вони почали створювати ансамблі, хори, театральні студії і спортивні установи. Принцип "Свій до свого по своє" сприяв формуванню модерної нації в тому регіоні".
"У руху "Свій до свого…" були три прості правила: купуй українське, продавай українське, поширюй українське, тобто розповідай про українські товари родичам, друзям та сусідам. Сьогодні ми маємо на меті відродити стару традицію у форматі "Свій до свого 2.0" та сподіваємося на не менш вражаючі результати", ― говорить Тетяна Тарасевич.
Виробників ініціатори проекту закликають об’єднуватися для поширення своєї продукції, а також запрошують надсилати свої історії на sviydosvogo@jerelia.com. Найкращим вони спробують допомогти з виробництвом чи промоцією.
Продавцям та власникам магазинів радять, в першу чергу, маркувати прапорцями не закордонні товари, а відмічати українські. Більше того, їм варто з якнайбільшою лояльністю ставитися до вітчизняного виробника та частіше брати український товар на реалізацію.
Журналістам варто пам'ятати, що у їхніх руках величезна сила і саме їхні матеріали про маленьких українських виробників можуть не просто змінити чиєсь життя, а буквально підняти економіку.
Українців потрібно пам’ятати, що бойкотів недостатньо. Для розвитку України потрібно підтримувати, популяризувати та купувати українське.
Наразі ініціатори проекту планують велику освітню програму, в рамках якої будуть розповідати історії українських брендів, піднімати питання підтримки всього українського через історичний контекст, а також об’єднувати людей навколо ідеї підтримки вітчизняного виробника, навколо "Свій до свого 2.0".
