"Сумно, що я так швидко вибув зі строю", — іванофранківець Роман Примич про службу на фронті та нове життя після ампутації ноги (ФОТО)

Триває 565 доба повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України.

Станом на початок 2023 року понад 11 тисяч мешканців Івано-Франківської громади боронять країну у складі ЗСУ.

Так, з журналісткою Фіртки своєю історією поділився 42-річний Роман Примич, військовослужбовець з Івано-Франківська, який отримав поранення на фронті та зараз перебуває на лікуванні в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні.

До 24 лютого 2022 року чоловік ніяким чином не був пов'язаний з військовою справою. Ба більше, навіть не служив в армії.


Чим ви займалися до початку повномасштабної війни?


У 2013 році в мене народився син, й це мене тримало від будь-якої військової служби. Служити так і не наважувався.

Перед початком повномасштабної війни останні п’ять років я працював за кордоном. В Україну приїжджав не так часто й то, якщо приїжджав, то на короткий проміжок часу.


Як так склалося, що ви опинилися в рядах ЗСУ?


24 лютого 2022 року почалася велика війна. На той період я ще знаходився в Україні. Не виїхав за кордон і як усі свідомі чоловіки, які, скажімо так, першочергово поважають себе, пішов добровольцем.

Дуже добре пам’ятаю той день. Була п’ятниця, я зателефонував своєму знайомому, який тоді знаходився біля військкомату. Сказав мені, щоб я туди навіть не йшов, бо у дворі немає де стати. Тоді люди там залишалися навіть на ніч.

Я все ж поїхав заради цікавості. У суботу зранку знову приїхав у місцевий військкомат і вже у неділю ввечері мені видали військовий квиток.

Тоді серед добровольців було багато хлопців, які мали бойовий досвід. Дотримуючись черги, в понеділок, 27 лютого, мене призвали на військову службу.


Чи проходили ви якісь навчання, зважаючи на те, що зовсім не було військового досвіду?


Так, я не служив і це, як згодом виявилося, стало великою проблемою. Ще у військкоматі мені говорили, щоб я записувався у тероборону, що познайомлять мене з волонтерами, мовляв, зараз це також дуже корисно і потрібно.

Я наголошував, що прекрасно знаю, де все це знаходиться, і якби хотів – то записався б туди самостійно. Так ми якось договорилися, знайшли компроміс і мене таки взяли до лав ЗСУ.

Спочатку створювали формування по Івано-Франківщині, далі нас відправили у навчальні центри, а вже звідти – на фронт.


Скільки часу тривали навчання?


Приблизно три місяці. Все це відбувалося дуже оперативно. Ми мусили вчитися в прискореному темпі, адже ворог сунувся й сунувся.

Так, в бойовому батальйоні я потрапив на фронт. Спочатку були різні локації, а згодом ми закріпили за собою місця в районі Святогірська. Власне, у Богородичному я й отримав поранення. Це сталося 22 серпня 2022 року. Дуже добре пам’ятаю той день – понеділок, приблизно 13:00 година. Мені потрібно було запам’ятати час, адже це потрібно знати, коли накладаєш турнікет.

Потім мене евакуювали у Краматорськ. Там мені надали першу допомогу і навіть складали ногу, бо вона була зовсім розтрощена: стопа була відділена від гомілки. Але її склали. Я потрапив у Дніпро, а звідти вже - в Івано-Франківськ. Тут, в обласній лікарні, я знаходжуся з четвертого листопада 2022 року.

На реабілітації я вже знаходжуся довгі вісім місяців. Лікарі Степан Смачило, Зорян Галій та Андрій Голинський дуже нами, військовими, опікуються. Лікування тривале, було чимало складних хірургічних втручань, різноманітних маніпуляцій, тому я їм дуже вдячний, бо це щоденна велика-велика робота.

На жаль, склалося так, що які варіанти медики не пробували б – врятувати мою ногу не вдалося. Організм просто не сприймав жодних інновацій і на цьому фоні виникало чимало проблем. Нога наче жила своїм життям й, назвімо це так, була таким собі нефункціональним біологічним протезом.

Тоді я поспілкувався з лікарями, до мене щодня приходили, розпитували про самопочуття, навіть при тому, що не були моїми лікуючими лікарями. Так ми прийняли рішення щодо ампутації. Вони мені чітко пояснили, яка реабілітація чекатиме опісля.

Рідні мене підтримали. Не передати, які це були відчуття, коли я пробував ходити після ампутації. Це наче заново народитися і заново вчитися ходити. Це довгий і складний процес. Я дуже вдячний усім лікарям, завдяки їм зараз я на фінішній прямій.


Ви надихаєте, на вас достатньо глянути й одразу розумієш – ви сильна людина з незламним бойовим характером.


Ні, я б так не сказав. Кожна людина має свої слабкі сторони. Просто, коли я потрапив в обласну лікарню в Івано-Франківську, у мене був такий настрій, що часом мені здавалося, ніби лікарям більше потрібно врятувати мою ногу, аніж мені самому.

Я усвідомлював тоді цей момент, що доведеться приймати нове тіло і заново вчитися з ним жити, назад нічого не повернеш.

читайте також: Пріоритет — військові: як в Івано-Франківську допомагають відновити здоров'я пораненим захисникам (ФОТО)


Скільки вже часу ви із тренувальним протезом?


Вже приблизно два місяці. Скажу чесно, я вже навіть трохи звик до нього. Спочатку була звичка постійно кудись поспішати, хотів швидко ходити, як і раніше. Але ж ні, треба поступово й акуратно за допомогою милиць робити кроки.

Ще дуже мало часу минуло. Є багато нюансів. Але, звичайно ж, ходити хочеться.


Ви, як військовий, як вважаєте – чи доцільно зараз проводити ремонтні роботи у тилових громадах, чи все ж варто усі фінансові ресурси спрямувати лише на фронт?


Я вважаю, що тут є дві сторони медалі. З одного боку, ми другий рік тримаємо оборону, справляємося з ворогом в силу своїх можливостей і у нас це дуже непогано виходить. Так, підтримка військовим потрібна і слід максимально допомагати фронту.

З іншого боку – тут залишаються цивільні люди із буденним життям. Банально, навіть коли деякі мешканці міста кричать, що ставити бруківку зараз не на часі, але ж ті, хто ставить ту ж саму бруківку чи проводять інші ремонтні роботи – у них є робота.

Є діти, дружини, батьки, яких треба забезпечувати. Та й зрештою елементарну життєдіяльність цивільним забезпечити треба. Тому однозначно тут складно відповісти. Але про допомогу війську в жодному разі забувати не можна.

В пріоритеті нашої країни зараз перемога. Ми переможемо й це навіть не обговорюється. Так, це складно і, можливо, не так швидко, як усім хотілось би, але це точно станеться.


Ви вже думали про те, чим займатиметесь, коли одужаєте?


Відверто кажучи, зовсім про це не думав. Моя першочергова задача – навчитися ходити й головне – правильно ходити. Хочу завершити цей довгий курс лікування, подякувати цій лікарні та людям, які тут працюють. Їм зараз тут дуже складно: постійні операції, надмірне навантаження і часто навіть робота без вихідних.

Медичні каталки щодня тільки в операційну – з операційної, і так по колу. Більшість пацієнтів – це, звісно ж, військові. Лікарі-реабілітологи також постійно з нами й скеровують у потрібні напрямки. Мені в Івано-Франківську дуже пощастило з лікарями. Вони фахівці від Бога.

За свій час перебування тут я навіть познайомився з Остапом Грищуком, головним лікарем обласної лікарні. Ми, військові, тоді сиділи в парку, дихали свіжим повітрям, він проходив повз, підійшов і розпитував у нас, як здоров’я, чи нам комфортно, чи є якісь потреби. Так було неодноразово. Нам є з чим порівняти, бо лікувалися не лише тут, але жодного разу нам стільки уваги не приділяли. Це дуже тішить, ми вдячні за це.


Жодних скарг протягом часу лікування?


Жодних. Ми не маємо на що нарікати. Я попередньо був у інших госпіталях – і це не до порівняння. Бували такі палати, які, напевно, застрягли ще в 70-х роках. Сам інтер’єр заводив у депресію, про яке лікування могла іти мова? Враження були негативні.

І це не тільки моя така думка, хлопці теж розповідали про свій досвід попереднього лікування, у багатьох схожі історії.

Якийсь час вже тут у мене навіть були ситуації, що я виходив на вулицю і потім підсвідомо казав, що іду додому. Під домом мав на увазі палату, в якій лежав. Але від цього треба відвикати і їхати до справжнього дому.

Сумно, звісно, що я так швидко вибув зі строю. Я вважаю, що тільки почав вчитися правильно воювати. Тоді ми тільки почали розуміти, як і що правильно робити, а що взагалі не варто.

Ми з побратимами потужно давали відсіч, але я, на жаль, через поранення вибув з такого своєрідного марафону. З цього приводу мені дуже образливо.


Ви підтримуєте контакти із побратимами, які продовжують воювати?


Звичайно. Одразу після мого поранення вони пішли в наступ. Молодці, хоч і дуже важко їм було. Були й втрати, але мінімальні. Вони тоді зробили такий добрий круг в окупованій території. Воюючи разом, ми стаємо ніби рідними людьми.

Так склалося, що в силу різних обставин, на жаль, вже не багато залишилося на фронті тих, з ким починав. Але двохсотих мала кількість, натомість поранених різної складності – багато. Дехто вже по три-чотири поранення отримував і після одужання повертаються у стрій. Незламні наші хлопці.

Однак, завдяки москальській косорукості та косоокості, багато хто з нас живий. Було таке, що тривала перестрілка між мною та ворогом на відстані приблизно 20 метрів. Тут така ситуація, що або ти, або тебе. Але там це нормально, це війна. І кожен з нас розуміє, що мусимо максимально нищити того, хто прийшов по-загарбницьки на нашу землю.

Фото: пресслужба Івано-Франківської ОКЛ.


Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!


Читайте також:

Радник очільника Івано-Франківська та «Шериф» серед побратимів: Назарій Кішак розповів про бойові будні

«Вижив — винний»: що таке синдром вцілілого та як не картати себе за те, що ти у безпеці

«Не підсилювати страхи та тривоги». Як говорити з дітьми про війну?


11.09.2023 Тіна Любчик 16895 36
Коментарі (36)

Andriy 2023.09.12, 13:09

Нащо сумувати? Треба радіти, що залишився живий. Історія цікава, але це мотивує людей губити своє життя на війні. Але треба думати про своє життя, про рідних, про майбутнє. А будь-яка поїздка може стати останньою. На жаль, такі історії тільки популізують смерть.

01.04.2025

Вже третій рік в Україні та Івано-Франківську зокрема, для релокованих молодих людей та їхніх родин діє простір для взаємодії та розвитку «Шелтер». Фіртка поспілкувалася із представниками німецької благодійної організації, які перебували в Україні з черговим візитом.  

459
29.03.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з Назаром Розлуцьким, істориком, поетом та військовослужбовцем, про добровільне рішення долучитись до війська, історію України, поезію, премію Марка Боєслава та подорожі автостопом.

1255
26.03.2025
Тетяна Дармограй

Як захистити себе в інтернеті, які схеми найчастіше використовують шахраї та як із цим бореться кіберполіція, в інтерв'ю журналістці Фіртки розповів начальник відділу протидії кіберзлочинам в Івано-Франківській області, майор поліції Микола Худолій.

2184 1
25.03.2025
Олег Головенський

Фіртка поспілкувалася з Андрієм Левковичем, кандидатом економічних наук, керівником Івано-Франківської торгово-промислової палати та Почесним Консулом Чеської Республіки в Івано-Франківській та Чернівецькій областях.

1056
15.03.2025
Олег Головенський

Суперпублічний Ілон Маск – це лише вершина «технократичного айсберга», який сьогодні формує революційну політику та стратегію США. ПейПал-мафія, - саме так сьогодні означають команду технократів, яка їх підспудно формує.  

2979
08.03.2025
Тетяна Ткаченко

Про найчастіші запити від батьків та дітей, складні емоції підлітків, доцільність покарання та потребу любові, журналістка Фіртки поспілкувалась із івано-франківською психологинею Іриною Волощук.  

2053

Наші  думки, звичаї, традиції та, зрештою, травми це все наслідки подій минулих років. І здавалося б, звідки взялась оця недовіра  не тільки до священників, але й певне формальне ставлення до ключових таїнств сповіді та причастя, наприклад, в православній церкві?  

822

В ситуації Гіпермодерну цитатне шкільне знання не працює. І те, що відбувається в Америці, є блискучою ілюстрацією цього висновку. Усі ці пласкі визначення типу «праві лібертаріанці», «нові консерватори», «технофa...ти» - це ні про що.

982

Йтиметься про Православну Церкву України - справжню Українську православну Церкву, адже  УПЦ (в єдності з МП) має стільки «українського» як морська свинка – «морського».

1413

Сімейна групова терапія, різноманітні майстер-класи, психологічна підтримка, гуртки та екскурсії, консультації та профорієнтація, робота з тренерами та різноманітні дитячі гуртки, - це навіть неповний перелік наших активностей.

2013
26.03.2025

Під час посту людина не вживає білкові продукти тваринного походження: м'ясо, рибу та молочні продукти. Натомість залишаються крупи, бобові, горіхи, фрукти та овочі.  

26294 1
22.03.2025

Багато людей досі уникають купувати ці яскраві плоди, бо не знають, як правильно їх їсти чи яку користь вони дають організму. Насправді екзотичні фрукти — це не тільки красиво і смачно, але й надзвичайно корисно.    

702
19.03.2025

Почати харчуватися правильно здається складним, особливо коли навколо стільки суперечливої інформації. Але здорове харчування – це не дієта, не обмеження й точно не прораховування кожного грама.  

902
30.03.2025

У неділю, 30 березня, у церкві Благовіщення Пречистої Діви Марії в Чукалівці парафія відзначила храмове свято.  

2930
25.03.2025

Щорічно 25 березня відзначають одне з 12 найважливіших християнських свят — Благовіщення Пресвятої Богородиці.  

1180
23.03.2025

Папа Римський Франциск, який понад місяць перебуває в лікарні, має заново "навчитися говорити" після тривалого застосування високопоточної кисневої терапії.  

888
19.03.2025

Великопосні реколекції у Погоні відбудуться 28, 29 та 30 березня 2025 року.

1150
28.03.2025

Це справжня мистецька подорож у минуле, яка через живопис дозволяє побачити архітектурну велич України у новому світлі.  

1147
31.03.2025

За даними британського видання The Economist, вибори в Україні можуть бути проведені вже влітку цього року, і нинішній президент Володимир Зеленський має намір балотуватися на другий термін.  

345
28.03.2025

Найбільше довіряють Зеленському жителі центральних регіонів — 71% опитаних.  

4153
26.03.2025

Сполучені Штати Америки запропонували Україні нову велику угоду щодо рідкісноземельних металів, яка не включає питання атомних електростанцій.  

1015
24.03.2025

Законопроєкт об'єднує в одному органі — місцевій держадміністрації (МДА) — галузеві, правлінські, виконавчі, координаційні та контрольно-наглядові повноваження. 

1580