Станиславів (тепер – Івано-Франківськ) у першій-другій декадах грудня 110 років тому очима газети Kurjer Stanisławowski.
Незадовго до нового 1908 року в містечку Делятині Надвірнянського повіту несподівано зник міський голова. Бургомістр Еразм Верницький залишив записку, в якій повідомив, що має намір здатися в руки правосуддя у Станиславові (тепер – Івано-Франківськ), оскільки здійснив багато зловживань на своїй посаді. Але ні в Делятині, ні в Станиславові ніхто його так і не побачив.
«Надзвичайну сенсацію викликало в Делятині несподіване зникнення тутешнього бургомістра Еразма Верницького. Розшукуючи підказки, які би вказали на причини його відсутності, знайшли лист Верницького, датований 9 грудня цього року, в якому він повідомляв, що здійснив цьогоріч великі зловживання на своїй посаді і тому відбуває до Станиславова, щоби віддатися в руки правосуддя», – повідомляв подробиці детективної історії Kurjer Stanisławowski.
Раптове зникнення делятинського бургомістра викликало загальне здивування, бо, як писала газета, він користувався загальною повагою й авторитетом, зокрема, був членом правління повітової ради у Надвірній і належав до Товариства взаємодопомоги. Відомо також, що з 1904 року Еразм Верницький був заступником керівника делятинського осередку патріотично-спортивного товариства «Сокіл» і власне за його керівництва тутешні польські «соколята» значно активізували свою діяльність: почали проводити урочисті заходи з нагоди дня Конституції 3 травня, вшановувати річниці національних повстань тощо.
А у квітні 1907 року керівники делятинського «Сокола» в урочистій обстановці відкрили гімнастичний зал у новозбудованій кам’яниці Б.Папіра. Перше заняття зі спортивної гімнастики в цьому залі відбулося 4 травня того ж року за участю та під орудою начальника «сокільського» гнізда з Надвірної Казимира Грабіни. Такі новації дали змогу делятинцям стати учасниками зльоту польських «Соколів» у Львові, який відбувався того року.
«Загальна кількість викрадених грошей наразі ще не відома, в уряді ґміни слідчий суддя вилучив документи страхового Товариства взаємодопомоги, щоби все це з’ясувати», - повідомляв Kurjer Stanisławowski.
Станіслав Збишко Циганевич (1901)
Поки ж на Станіславщині тривали пошуки одного з керівників делятинського «Сокола», на весь світ прославився вихованець станиславівського осередку цього товариства Станіслав Збишко Циганевич. З Парижу прийшла вістка про те, що йому вдалося перемогти прославленого Івана Піддубного, чемпіона світу, який тоді мав славу найдужчого чоловіка планети.
«Ще недавно він [Іван Піддубний. – Z] викликав атлетів з усього світу в Парижі, обіцяючи кожному, кого він за півгодини не покладе на лопатки, 5000 франків. І жоден не міг йому опиратися. Збишко-Циганевич добре відомий в Станиславові, оскільки він ходив тут до школи й був вихованцем тутешнього «Сокола», – інформував своїх читачів Kurjer Stanisławowski.
За повідомленням газети, Збишко Циганевич протримався в сутичці проти чемпіона аж 45 хвилин і зрештою став звитяжцем у двобої.
Іван Піддубний (1905)
Протистояння Циганевича та Піддубного на початку ХХ століття років було головною спортивною подією для прихильників боротьби, так само, як, скажімо, теперішні бої боксерів-важковаговиків. Станіслав Збишко-Циганевич був на 8 років молодшим за світового чемпіона Піддубного, але дещо меншим на зріст. Однак вагових категорій у той час не існувало, тож змагатися з чемпіоном міг будь-хто.
В оголошених чемпіонатах світу в Парижі, Лондоні та Санкт-Петербурзі Збишко та Піддубний кілька разів сходилися у двобоях. Останній поєдинок між ними відбувся у березні 1926 року у «Арморі-гол» у Нью-Йорку, коли Піддубному вже було 55 років. Атлети боролися дві години і 5 хвилин, бій було зупинено тільки через пізній час, оскільки публіка вже також втомилася спостерігати за нескінченим двобоєм.
До речі, прізвисько «Збишко» Станіслав Циганевич привласнив собі ще в підлітковому віці, навчаючись у школі. Йому тоді дуже подобався герой роману Генріха Сінкевича «Хрестоносці» Збишек з Богданця, тож він хотів бути таким самим дужим і хоробрим, як герой роману, що не боявся ходити один на ведмедя, і так само легко натягувати арбалет.
Одного разу, коли до Станиславова навідався якийсь заїжджий цирк, Циганевич зголосився на поєдинок із австрійським силачем Адольфом Шпехтом, який на арені ламав підкови, як калачі, і згинав металеві бруси. Тому, хто кине йому виклик, борець пообіцяв 10 корон, якщо той протримається проти нього бодай кілька хвилин. «Збишко» легко витримав таке протистояння, а наступного дня знову вийшов на арену попри те, що його опонент збільшив час двобою до 15 хвилин.
На третій день Шпехт оголосив, що віддасть тисячу корон тому, хто його переможе. Циганевич боровся з ним упродовж тривалого часу, однак так і не отримав обіцяну винагороду. Коли ж він прийшов до адміністрації цирку за платнею, його просто вигнали звідти. До речі, цей випадок згодом ліг в основу епізоду у фільмі режисера Філіпа Байона «Арія для атлета».
Мабуть, одним із пам'ятних місць у Станиславові для видатного борця Збишка-Циганевича був залізничний вокзал, з якого він вирушив у Європу шукати слави. В останні дні перед новим 1908 роком тут відбувалася велика реконструкція, бо залізничний рух пожвавлювався, і невеликий двірець став явно затісний.
За попередні десять років було збудовано три залізничні лінії, тож місцева залізнична станція практично стала на рівні зі львівською, а за своїми потужностями значно перевищила чернівецьку.
Старий станиславівський двірець
Ще в грудні 1904 року архітектор і делегат залізничного міністерства Ернест Баудіш остаточно затвердив план реконструкції вокзалу, за яким тут мала бути споруджена значно просторіша споруда завдовжки 200 метрів з великим куполом у центрі.
Вартість усіх робіт складала 600 тисяч корон. З них 70 тисяч корон виділили на побудову кам’яниці для колійової пошти й 160 тисяч – на прокладення колії вздовж вулиці Вовчинецької. Будівельні роботи розпочались у квітні-травні 1906 року, а завершилися у вересні-жовтні 1908-го. В результаті цієї реконструкції місто отримало ту вокзальну будівлю, яку й тепер зустрічає гостей Івано-Франківська.
До речі, найбільше нарікань у той час (як, зрештою, й тепер) викликав хаотичний рух транспорту на привокзальній площі.
«Кожному, хто поспішає на дверець, загрожує небезпека бути переїханим. З великими труднощами та небезпекою для життя потрібно переносити пакунки з фіакрів та виїжджати з вокзалу до міста. З огляду на такий стан речей, видається необхідним розширення під’їзду до колії, що легко можна було би врегулювати через придбання ґрунту у місті перед залізничним вокзалом. Найгірша станція в краї має перед залізничним вокзалом широку площу, один тільки Станиславів мусить задовольнятися вузькою вулицею, якої не вистачає для такого руху транспорту», - нарікав Kurjer Stanisławowski.
Богдан Скаврон, ЗБРУЧ
