Однією з трагічних властивостей Українських Карпат є відсутність власних мислителів, чиї думки були б записані у книгах. Але справжнім мислителям, від яких залежить загальний розвиток думки, не йдеться саме про книжки. Бо великі філософи роблять найголовніше - будучи приймачами божественного духу, вони віднаходять рухи, жести і форми, в яких помислене фіксується і отримує здатність бути загальнодоступним. Велика філософія великих філософів вміє фіксуватися у різних носіях, треба лише її упізнати. І тому видатного різьбяра і теслю з Лугу Василя Турчиняка варто вважати передовсім великим мислителем і філософом.
У краї, де так багато різьбярів, Турчиняка неможливо ні з ким порівняти. Вирізані ним рельєфи, хоч і базуються на гуцульській традиції, але у них стільки помисленого цим чоловіком, що його стиль, його підхід не мав послідовників, його неможливо було повторювати, бо це не віртуозне вміння, а стан максимально напруженої думки. Турчиняк не зупиняв свого погляду на тому, щоби орнаментом прикрасити якусь площину. Він створював простір, в якому нічого, крім різьби, не було, і різьба була всім, була сутністю простору. Річчю в собі.
Тому йому було так важливо робити цілість. Після себе він волів залишати не окремі витвори, а цілі іконостаси і інтер'єри, цілі церкви, як Гауді у Барселоні. Томами його божественної філософії є дерев'яні гуцульські церкви у Яблуниці, Ворохті, Верхньому Майдані, Стримбі на Делятинщині, у Дулібах біля Стрия та Грушеві біля Дрогобича. Мав Турчиняк і свою книгу книг - церкву Івана Богослова у рідному селі Луг. У своїх різьбах Турчиняк вивів стільки дивовижних формул і теорем про будову світу, що більшість з них, як у Ейнштейна, і досі потребує додаткових доведень.
Але найбільше спільного у Турчиняка із братом-філософом Сократом. І не тільки тому, що обоє були різьбярами і скульпторами (на Сократа Василь Турчиняк був подібний ще й формою черепа). Свою філософію Турчиняк втілював власним тілом - способом життя, смаками, манерами, поведінкою, сказаним і зробленим. Його філософія, таким чином, поширювалася на всіх, хто мав нагоду опинятися поруч. І не дивно, що - знову ж, як у Сократа - Василь Турчиняк став тим, кого шукали, до кого ішли, кожен спогад про якого зберігали, як найбільший скарб. І переповідати те, що оповідають про Турчиняка, виникає потреба досі.
Феномен Василя Турчиняка дуже сильно переплетений з феноменом його місця - Лугу. Сільця біля Делятина, захованого у прекрасній замкнутій долині серед гір. На цьому березі західної Гуцульщини Василь Турчиняк народився у 1864 році і помер у 1939. Тут була його робітня-лабораторія, його всесвіт. Звідси він виходив у вужчий світ, будуючи церкви у тих місцях, де їм слід було бути.
Турчиняк ніколи ні в кого не вчився. Лише від тата перейняв основи роботи з деревом. Дерево стало матеріалом його мислення. Зрештою, ніхто так не відчував мислення самого дерева, як Турчиняк. Особливістю його різьби (і контурної, і виїмчастої, і тригранно-виїмчастої, і об'ємного профілювання) є бездоганне чуття дерева і вивільнення всіх його можливостей, дереву Турчиняк давав говорити на повний голос. Це стосувалося усіх порід деревини, але улюбленим співрозмовником Турчиняка був кедр, кедрина, якої ще можна було знайти якраз коло Лугу. Стара червонава кедрова дошка (вони могли бути такими широкими, що на царські врата у Ворохті досить було двох суцільних шматків) м'яка у роботі, а з часом стає все червонішою, благороднішою, подібною на теракоту, а черв її не точить. Цінуючи дерево, Турчиняк ніколи не фарбував і не лакував своїх різьб, не використовував звичної декорації пацьорками, перламутром і мосяжним дротом.
Справою всього свого життя Василь Турчиняк вважав церкву святого Івана Богослова у Лузі. Ідея проекту незвичної п'ятибанної церкви була Турчинякова. План побудови і кошторис виробив інженер Фільоус з Коломиї. На початок 1911 року на побудову було зібрано 10 тисяч корон. Серед жертводавців були барон Гец з Окоціма, який приїздив до Лугу на полювання, австрійський цісар, церковна каса в Лузі. 9 березня було підписано угоду з Василем Турчиняком про побудову церкви за 5000 корон. Кільканадцять робітників під керівництвом головного майстра збудували церкву за кілька місяців. Однак робота над інтер'єром тривала довгі роки. Намісний ярус іконостасу був готовий до кінця 1912 року, апостольський ярус - в 1931 році, а один з бічних престолів був завершений всередині 1938 року. Адвокат з Надвірної доктор Валерій Банах, який у липні 1935 року описав свої відвідини до славетного філософа, розповідав, що Василь Турчиняк "з досвідом технічної роботи починає лучити мистецькі амбіції. Головна робота вже поза ним, але ще має багато перед собою. Поставив церкву, поставив у ній сам, без жодного помічника цілий іконостас, вирізьбив його, сам одинокий вирізьбив кивот, бальдахим, проповідницю, сповідницю і два бічні вівтарі: на всім хоче свою руку положити. Поставив церкву і цілу прикрасив. Тепер викінчує запристольну різьбу Богородиці. Турчиняк свого часу запалився до перпетуум мобілє. Що ж там не роїлось у тій голові?! Виштудирував собі вже плян до нього, вже пробував. Каже, що зовсім проста річ. Тільки тепер не має на це часу. Ось в Стримбі має церкву різьбити. Головне, що його тішить, то те, що має доста матеріалу. Показує поза шіпкою стіс висихаючої старої кедрини".
З подібних спогадів укладався переказ про дивовижного майстра і незвичайного чоловіка. У цій легендарній пам'яті Турчиняк відклався вже старим дідком. Низьким, великоголовим, міцним, сивим, але з буйним волоссям, з дуже добрими синіми очима. Працював він у дротяних окулярах. Майстерню влаштував собі у тісній комірчині за просторою і добротною хатою, в якій жила його сім'я. Дивовижним було те, що для роботи використовував переважно звичайний кухонний ніж, вломлений навкіс майже при самій колодці. Щоправда, колодка була з так званого китайського срібла. У шопці взимку було дуже холодно, але Турчинякові так було добре. Ще він не їв м'яса і шкодував, що вживав його у молоді роки. Дуже любив кулешу з молоком. Тримав велику пасіку і вважав бджолу священною комахою, Божою мухою. Віск офірував на церкву для виготовлення свічок. Крім бджіл, Турчиняк доглядав і джмелів. Серед дивнот майстра було таке, що у вимірюванні пропорцій він використовував лікті, вперше робив різьблені цвинтарні хрести з бетону, його улюбленим архітектурним витвором був собор Василія Блаженного з банями, що не повторялися, який Турчиняк побачив на фотографії, і кілька філігранних макетів дерев'яних церков, які він з допомогою кінського волоса змонтував з окремих деталей у великих фляшках-бутлях. А більший макет, виготовлений з тису, Василь Турчиняк подарував президентові Польщі Ігнатію Мостицькому.
Особливої містичності Василеві Турчиняку надавала його дружба з воронами. Казали, що він знав їхню мову і розмовляв з ними. У Турчиняка жили три ворони, яких він годував хлібом, розмоченим у молоці. Вони завжди були коло нього, прилітали на його поклик і сідали на плече. Старі люди згадували, що на похороні Турчиняка ці ворони дуже тужили, скликавши цілі хмари птаства, три дні не покидали могилу свого товариша і господаря.
Вражало людей і надзвичайне чуття майстра. Він часто передбачав, що має статися. Але найзнаменитішим стало пророцтво, яке стосувалося рідного Лугу і сповнилося через десять років після смерті Турчиняка: "розлетитеся по світу, як липове клиння, будете жадні один одного бачити, обсотають село колючими дротами, зроблять дорогу зі смоли і ніхто не зможе сюди прийти до вас". Ще казав, що у їхню церкву будуть заходити коні.
У 50-х роках село Луг було ліквідоване. Всіх мешканців виселили, а у долині Перемиської і у прилеглих горах облаштували секретну військову базу. Церкву Турчиняка розібрали і потім використовували як спортзал для військових. На щастя, іконостас не був знищений. Частину його перенесли до церкви у Делятині, а частина опинилася у Биткові. Так поширюється філософія неповторного мислителя з Лугу, в чиїх різьбах втілилися незаписані тексти ненаписаних книг мудрості.
Світлана ФЛИС, Тарас ПРОХАСЬКО,
