Душа людини – це частка Бога, це іскра Божа, це продовження Бога на Землі. Основа душі монада, в нашому розумінні це "Промінь Господа".
Приходячи на Землю монада обволікається енергією шестивимірного простору, після чого опускаючись вона створює наступну оболонку (шельт) із матеріальності п'ятивимірних просторів, над нею астральне тіло із матеріальності чотирьохвимірних. Саме останні дві оболонки і сприймаються нами як душа. Якщо шельт створює сама монада, то в створенні астрального тіла приймає участь Мати Земля. В астральному тілі знаходяться здібності духовного бачення, слуху, чутливості, глибинної свідомості, здібності польоту, здатності спілкування з ангелами і іншими божими створіннями, здібності відчуття космічних панорам і перспектив.
Над астральним тілом Земля з Сонцем будують ефірне тіло, яке пов'язує душу з тілом матеріальним. Тіло матеріальне, як і саму матерію створюють ангели. Матеріальність ефірного тіла складається з того, що можна назвати "праною". Після того, як біологічне тіло руйнується душа покидає його, щоб знову і знову бути втіленою на Землі, або почати шлях сходження в інші світи (часто опускаючись за гріхи в темні світи, в чистилища і в пекло).
Ось така цікава модель будови людини подана в книзі Даниїла Андрєєва "Троянда світу". Багато в чому ця модель співпадає з уявленням деяких релігій, особливо з Відичною, індуїзмом і буддизмом.
З того, що маємо на прикладі власного досвіду і сучасних уявлень про навколишній світ, можна лише сказати, що будова людини включає не менше чотирьох тіл: духовне (шельт?), інформаційне (астральне?), енергоінформаційну матрицю будови тіла (ефірне тіло?) і біологічне тіло. Якщо ефірне (енергетичне, матрицю) тіло поєднати з біологічним, то можна говорити про троїчну будову, в якій духовне і інформаційне в сукупності утворюють те, що називають душою.
За загальним законом збереження (щось не перетворюється в ніщо і не виникає з нічого), те що називається душею, має зберігатися від початку до кінця задачі, покладеної на неї Господом. Задача може бути земною, зоряною (небесною), галактичною, іншою, з відповідною тривалістю її вирішення. Після цього "душа" має перейти в якийсь інший стан, або розпастись. І залишається лише монада, яка така ж вічна, як і Творець, бо монада то частка самого Бога, іскра Божа.
Наскільки схожа будова інших істот з Людиною – важко сказати. Швидше за все вона теж троїчна, але більш примітивна по своїй структурі і не має тих можливостей, що людина. За деякими ознаками тварини і рослини не мають того, що називають монадою і що їх будова чисто земна і закінчується астральним тілом. Тварини і рослини – істоти земного походження і є продовженням земної Монади.
