Селянин ревно засівав своє поле. До нього підійшов хлопчик і сказав:
- Я, коли виросту, ніколи не буду сіяти зерна.
Чоловік поглянув на нього і нічого не відповів.
- Це ж невдячна справа, - говорив далі хлопчик.
- Ліпше я стану багатієм.
- Чому ж ти вирішив, що це ліпше? – спитав у нього селянин.
- Ти стільки сієш, так багато працюєш, але не все твоє зерно проросте. – відповів хлопчик. – Поглянь, щось розклювали птахи, щось упало на дорогу, а щось – заглушили бур’яни. Як на мене - це дуже важка і невдячна праця.
Старий трохи помовчав і потім відповів:
- Байдуже ким ти станеш, бо все одно сіятимеш зерно. Щоб досягти успіху треба вміти сіяти зерно – це основи життя. У будь-якій роботі на твоєму шляху виростуть перепони: чи то бур’яни, чи птахи, чи щось інше. І ніколи не сподівайся на одне посаджене зернятко. Працюй більше і краще!
- Багато працювати! Так, мабуть – це одне чого може навчити мене поле! – усміхнувся хлопчик.
- Але самої роботи замало. Будь-яка справа вимагає терпіння. Годі зібрати урожай через день після сівби. Він мусить вирости. Закон природи непорушний: спершу посади, вирости і тільки згодом збирай врожай.
Але найголовніше: виросте тільки те, що посадив. Якщо сієш добро, то на ниві зійдуть паростки добра і примножать тобі його. А тому пильно добирай насіння, бо ж прорости може будь що.
«365 притч на щодень» - видавництво «Свічадо» 2013 (с)
