Інтернаціональні враження стосовно Прикарпаття, а подекуди й України загалом, не обмежуються лише красивими жінками, поганими дорогами і душевною гостинністю. Як виявилося, є ще диво-помідори і фатальна освіта, зниклі коти і модний секонд генд, кавоманія та ганебна безграмотність і багато інших речей, які часом дивують, і не завжди приємно.
«Понаїхали»
Популяризована українська гостинність дещо нівелювалася після розмов з іноземцями, котрі тривалий час живуть в Івано-Франківську. «Ви не раді бачити гостя, – каже студент з Азербайджану. – Виходиш надвір і починається… Поглядають «косо», сміються, шепочуться, але ж ми все помічаємо. Іноді взагалі можуть гукнути вслід: «Понаїхали!» Але в той же час половина ваших перебувають на заробітках у чужих країнах. То де толерантність?»
Найбільше від расової дискримінації потерпають іноземні студенти, здебільшого араби й темношкірі. На них дивляться, як на НЛО, часом вигукують щось на кшталт «Ніґер!», навіть фотографують. Нейде з Анґоли каже, що вже звикла – у ВНЗ хлопці-українці називають її не інакше як «какао». В деяких ресторанах і нічних клубах відмовляються обслуговувати іноземних студентів, або ж їм треба заплатити подвійну ціну. Оренда житла теж зростає щонайменше на $50.
«Після опівночі краще не гуляти, – розповідає студент з Іраку. – Але й посеред білого дня можуть підійти ваші хлопці й агресивно поцікавитися, чому я витріщаюся на дівчат. То мені що із зав’язаними очима надвір виходити? Однак, незважаючи на всю безглуздість ситуації, я мушу вибачитися і мовчати, адже хочу приїхати додому неушкодженим». Студент з Анґоли каже, що в разі конфлікту міліція не захищатиме іноземця, а ще й винним зробить, тому краще ігнорувати провокаторів і йти додому спати.
З іншого боку, на відміну від мегаполісів, у Івано-Франківську дуже рідко трапляються прояви расизму із застосуванням сили. Тож чимало студентів з інших країн хочуть вчитися саме в нашому місті.
Хаотичний комфорт
Стосовно самого міста, то тут комфортно навіть тим іноземцям, котрі ціле життя мешкали в світових мегаполісах. Спокійне, зелене, крихітне, гарна стометрівка і затишне міське озеро – ось найпопулярніші характеристики Івано-Франківська. Хоча англійця Пола, викладача Прикарпатського університету ім. В.Стефаника, вразив хаотичний дизайн Станіславова, коли поруч зі старовинними пам’ятками бачиш сучасні новобудови, а обабіч «совкові» будинки.
В американця Реймонда, фінансового директора компанії «Tyco Electronics Ukraine Limited», теж є деякі претензії до міського інтер’єру. Попри чудову австрійську архітектуру, він вважає ратушу дивною, мовляв вона зовсім не пасує до загального стилю міста. А «білий будинок» Реймонд узагалі назвав відгомоном СРСР.
З іншого боку, британцю Полу подобається, що у нас прийнято відпочивати в літніх центральних кафе. Адже на його батьківщині такого звичаю немає – погода неприйнятна і значно вужчі вулиці. Та найбільше англійця захопила раритетна кав’ярня радянського типу –«Кристал».
Міжнаціональна солянка
«Нащо вам стільки салатів?», – дивуються мусульмани. «Повсюди картопля!», – вигукують гості з Сінґапуру. «Де м’ясо? Ваша кухня для підтримки хорошої фігури», – каже студент із Ніґерії. «Ми дізналися про існування чебуреків і баноша», – розповідають поляки. «Тут я пригадав смак справжніх помідорів, – каже англієць. – У Великобританії немає ринків, а помідори в супермаркеті «штучні». Хочеш натуральні? Плати майже вдвічі більше!». «Тут щодня купують їжу і готують нові страви, – говорить іноземець із США. – Це дивно для мене, бо у нас купують їжу щонайменше на два тижні наперед, здебільшого напівфабрикати».
Грузин Давід, шеф-повар одного з місцевих ресторанів, захоплений центральним добре облаштованим і чистим продуктовим ринком. Мало того, він просто закохався в прикарпатські домашні соління, особливо припали до смаку квашені огірки, каже, зроблено «на совість». А великий вибір м’яса на ринку Давіда взагалі вразив: «Я не звик до такого, бо ж у Грузії продається м’ясо лише з кістками, філе треба замовляти окремо. А у вас просто рай для гурманів».
Якщо з продуктами все гаразд, то на місцеву культуру споживання їжі деякі іноземці скаржаться. Еквадорець Дарвін, учасник шоу «Пекельна кухня-3» і колишній власник латиноамериканського ресторану в Івано-Франківську «La Pampa» (минулого року закрився), каже, що тутешні жителі ще не зовсім готові приймати європейські гастрономічні традиції. Приміром, між вишуканим вином і горілкою більшість вибере останню. Або ж хочуть, аби їжа в закладі була смачною та корисною, однак при цьому хутко приготованою і дешевою. Але так не буває!
Інші закордонні гості не розуміють, чому в ресторанах так швидко прибирають столи – вони ж не встигають доїсти свої страви. Або: чому замовлення не приносять комплексно, тобто, як можна спершу подати картоплю і лише через 15 хвилин м’ясо?
Суцільне свято
Чимало іноземців найбільше вражає місцева любов до святкування: «Ви відзначаєте півкалендаря: від іменин до Дня космонавта». Мало того, їх дивує популярний спосіб святкування – напитися до поросячого хрюку. «В західноукраїнському регіоні, – каже російський бізнесмен Володимир, – люди економлять цілий рік, щоб на Великдень скупити половину продуктового магазину, «позакладати» столи і скликати до себе додому всю вулицю. Такого я ще ніде не бачив».
З іншого боку, багатьом закордонним гостям подобається звичай одягати вишиванки під час національних забав, тутешня повага до традицій і всіх релігійних свят, а деякі іноземці навіть навчилися розмальовувати писанки.
Бізнесова ввічливість
Цікаве спостереження: чимало іноземців уникають розмов про український політикум. Американець Реймонд пояснює це тим, що, наприклад, у США не прийнято розмовляти про чотири речі: релігію, зарплату, здоров’я і політику. Це не ввічливо, тим паче дискусії про останню можуть призвести до конфлікту.
Але азербайджанцю Бахраму (ім’я змінено), місцевому підприємцю, котрий живе в Україні понад 20 років, тема політики й економіки вже допекла, тому він щиросердно і довго скаржився. Мовляв, сьогодні дрібним бізнесменам непереливки, а з 2010-го ситуація стала катастрофічною. Тим паче іноземцю значно важче розпочати власну справу через жахливу бюрократичну тяганину (до речі, бюрократію майже у всіх сферах зауважували більшість іноземців), а до постійних облав санстанції, податкової, СБУ, прокуратури він уже звик: «До ваших не йдуть, а до мене регулярно по кілька разів на місяць». На батьківщину Бахрам не хоче повертатися, бо в країні з авторитарним режимом доведеться нелегко. «Але ви не тіштеся, – каже бізнесмен. – Незабаром тут буде так само. Те, що діялося в Азербайджані п’ять років тому, зараз аналогічно повторюється в Україні».
Російський підприємець Володимир каже: щоб розпочати бізнес у західному регіоні, треба обов’язково збагнути місцевий менталітет, який відрізняється від характеру решти України. Наприклад, кумівство у веденні справ, що вельми утруднює іноземцю вхід на ринок.
Івано-Франківськ – це Європа?
Запитуючи це, «Західний кур’єр», звісно ж, мав на увазі Західну Європу. Більш дипломатичні іноземці ніяково всміхалися і казали, що є потенціал, мовляв колись усі розвинуті країни з чогось починали. Відвертіші співрозмовники «рубали» відразу: «Яка Європа? Ви тутешні дороги бачили?!».
«Побувавши в Східній Європі, – ділиться враженнями британець Пол, – відчуваєш, що подорожував. Тут зовсім інший світ. Ви йдете до Європи, але на те бракує грошей». За словами англійця, в нас усе робиться фрагментарно і нелогічно. Приміром, популярні в світі стоянки для велосипедів тут також є, але деякі з них розташовані посеред розкопаної вулиці в болоті, cховані за якимись плитами. Повсюди є сучасні баки для сміття, але сміття звідтіля довго не вивозять. А також стихійне паркування автівок, знищення архітектурних пам’яток під приводом ревалоризації і ще багато інших речей, які у нас роблять далеко не «по-європейськи».
Дівчата з Сінґапуру скаржаться на брак у місті вказівників англійською мовою та необхідної туристичної інформації. Але і з існуючою пропозицією діється катастрофа. Британець Пол розповів, що був шокований, коли переглянув кілька місцевих путівників для іноземців – такої безграмотної англійської мови ще варто пошукати.
Російський бізнесмен Володимир вбачає основну проблему в ментальності: «Місто начебто європейське, однак люди не європеїзовані. Вони їздять за кордон, але на роботу, здебільшого «чорну», тобто в підсумку українці не привозять сюди західну культуру».
Еквадорець Дарвін переконаний, що, на відміну від, приміром, Львова, Івано-Франківську ще далеко до Європи, через провінційне мислення жителів: «Спробуйте пофарбувати волосся в оранжевий колір і вийти в центр міста! Цілий Івано-Франківськ стоятиме на вухах. Тут навіть, коли сидиш у кафе, то із-за сусіднього столика розглядають твоє взуття і що на твоїй тарілці. Ні, це не Європа».
«Ви творите історію»
Англієць Пол шокований тим, що, спілкуючись із нашими студентами, помітив їхні розчарування і зневіру у власні сили. Молоді українці переконані: краще життя можливе тільки за кордоном. Але Пол частково пояснює це явище нашою фатальною системою освіти. Мовляв, студентів не вчать аналізувати, мислити – лише зубрити і тупо споживати те, що дають. Людина звикає не думати і стає конс’юмерським пристосуванцем. Таким чином система навчання відбивається на способі життя загалом.
Американець Реймонд теж помітив тенденцію масового песимізму: «Якщо всі талановиті люди поїдуть працювати за кордон, то хто залишиться тут, адже ваша держава якраз розвивається? Ви творите історію саме зараз. Навіть мене, як американця, це турбує, а вас, як українців, хіба ні?..»
Іноземні перли
Реймонд, США: «У вас дуже молоді лікарі. Скільки років вони вчаться в університеті? У нас 12…».
Альберто, Ніґерія: «Богдан Ступка – геніальний актор!»
Пол, Великобританія: «Мене вразила ваша любов до церемонії пиття кави. Це перетворилося на цілу культуру».
Марися, Польща: «Назви закордонних фільмів, що з’являються в кінотеатрах, у вас часто перекладають аж надто каверзно, іноді взагалі не схоже до оригінального змісту».
Дарвін, Еквадор: «У вас так багато «рагулів» з грошима. Нехай краще витрачають свої гроші на подорожі в Західну Європу, а не на автівки, одяг і ресторани».
Теофік, Туреччина: «Чому ви думаєте, що ми приїжджаємо по ваших жінок? Нам і турецьких вистачає».
Нейде, Анґола: «Так смішно спостерігати, як більшість ваших дівчат ходять цілий день на височенних підборах, ледве перебираючи ногами».
Реймонд, США: «Куди поділися всі коти? Я не бачив жодного на вулицях міста!»
Давід, Грузія: «У ваших жінок ті самі цінності, що й у грузинок, – сім’я і родинний затишок».
Александра, Польща: «Не розумію, чому ви одягаєтеся в дорогих бутиках, якщо маєте чудові секонд генди і стоки з купою брендових речей?»
Дарвін, Еквадор: «В Івано-Франківську немає «москалізму» – нахабності, пихи й неповаги до оточуючих».
Керім, Туркменістан: «Тут такі дорогі комунальні послуги! Як ви виживаєте?»
